Ухвала суду № 58725432, 30.06.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/13/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 189 (86-1, 86-2, 144) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016 м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Кабанової В.В.,

суддів: Гончара В.М., Яковлєва С.В.,

за участю секретаря Пилипенко К.К.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді матеріали кримінального провадження №12014120070001655 за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.05.2015 року яким,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 кв. № 01, громадянина України, українця, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:

- 29 березня 2001 року за вироком Олександрійського міського суду Кіровоградської області за частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік;

- 4 лютого 2002 року за вироком Олександрійського міського суду Кіровофадської області за частиною 2 статті 185, частиною З статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;

-24 листопада 2003 року за вироком Олександрійського міського суду Кіровоградської області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді позбавлення волі на строк З роки 1 місяць;

- 25 січня 2008 року за вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки;

- 11 грудня 2009 року за віфоком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки;

- 4 лютого 2013 року за вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України, до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки; звільнився 15 липня 2014 року за ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 7 липня 2014 року, в звязку із статтею 7 Закону України «Про амністію»,

визнано винним та призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України - позбавлення волі строком на три роки, за ч. 2 ст. 189 КК України - позбавлення волі строком на чотири роки,На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_3 покарання за сукупністю злочинів на чотири роки позбавлення волі. Відповідно до ст.ст.75,76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання, на два з покладенням на нього обовязків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну свого місця проживання; періодично зявлятись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Інші учасники судового розгляду:

прокурора Добрової Н.І.,

захисника-адвоката ОСОБА_4,

обвинувачений ОСОБА_3

потерпіла ОСОБА_5

ВСТАНОВИЛА:

Вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним в скоєнні крадіжки чужого майна, вчиненої повторно, та вимагання передачі чужого майна, з погрозою пошкодження майна.

10 серпня 2014 року, близько 11 годин 00 хвилин, обвинувачений ОСОБА_3 маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, із корисливих спонукань, перебуваючи в приміщенні літньої кухні домоволодіння № 30 по вулиці Петровського в м. Олександрії Кіровоградської області, після вживання спиртних напоїв з господарями будинку, діючи повторно, скориставшись відсутністю уваги господарів будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7, таємно викрав майно, що належить ОСОБА_5, а саме ніж кухонний вартістю 33 грн. 25 коп., мяку іграшку ведмедя вартістю 15 грн., шампунь для тварин «Барєр» вартістю 21 грн., сало солоне 2 кг., вартістю за один кілограм 30 гривень на суму 60 грн., 6 кілограмів помідор, вартістю за один кілограм З грн. на суму 18 грн., 10 курячих яєць вартістю 7 грн., пачку чаю «Бесіда» вартістю 11 грн., аджику домашнього виготовлення в банках ємкістю 0,5 літра в кількості 5 банок вартістю за одну банку 15 грн., на суму 75 грн., а всього таємно викрав майна на загальну суму 240 грн. 25 коп. З викраденим з місця скоєного кримінального правопорушення зник та розпорядився викраденим на власний розсуд заподіявши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 13 серпня 2014 року, близько 00 год. 45 хв., ОСОБА_3, маючи умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, діючи повторно із корисливих спонукань, прибув на подвіря домоволодіння № 61 по вулиці Петровського в м.Олександрія Кіровоградської області. Перебуваючи на подвір'ї вказаного домоволодіння, ОСОБА_3 зірвав деревяний брус, що слугував поручнем біля входу до будинку та висловив вимогу на адресу ОСОБА_8, який зачинивши вхідні двері перебував в будинку, щодо передачі всіх наявних в нього грошових коштів - пенсії, супроводжуючи свою вимогу погрозою пошкодженням майна. В підтвердження реальності своїх погроз ОСОБА_3, деревяним брусом розбив скло у віконній рамі кухні будинку. Побоюючись продовження злочинних дій ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_8, через пошкоджене вікно передав останньому власні кошти в сумі 50 гривень. Не зважаючи на це ОСОБА_3 продовжував вимагати грошові кошти вказуючи, що пошкодить всі вікна в будинку. Усвідомлюючи реальність погроз, ОСОБА_8 вимушено передав обвинуваченому ОСОБА_3 гроші в сумі 100 гривень. Однак ОСОБА_3 продовжив свої вимоги про передачу грошей, поєднані з погрозами знищення майна. Побоюючись здійснення реалізації погроз останнього, ОСОБА_8, передав ОСОБА_3 ще 100 гривень. Заволодівши грошима в загальній сумі 250 гривень, ОСОБА_3, з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції перший заступник прокурора Кіровоградської області звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 травня 2015 року скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі безпідставне застосування ст.ст.75,76 КК України та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, через мякість. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним та призначити покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки; за ч.2 ст.189 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без застосування ст.ст. 75,76 КК України.

Визнати обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_3 вчинення злочину щодо особи похилого віку та вчинення особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння.

Визнати відсутність обставин, що помякшують покарання обвинуваченого.

Визнати кваліфікуючу ознаку вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, ще й «пошкодження майна».

В решті вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25.05.2015 року стосовно ОСОБА_3 залишити без змін.

Вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі, безпідставне застосування вимог ст.ст.75,76 КК України, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через мякість.

Згідно рекомендацій п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.06.2010 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» визначено, що якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої ст..67 КК України як

повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при

призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Зокрема, судом безпідставно визнано рецидив як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого, у той час як йому інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.189 КК України, кваліфікуючою ознакою яких є повторність, яка визнана судом доведеною.

При цьому, судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_3 вчинив

інкримінований йому злочин (ч.2 ст.185 КК України), перебуваючи в стані алкогольного спяніння, що підтверджується показаннями самого обвинуваченого, свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та визнано судом при встановленні фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення. Однак, як обставину яка обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного спяніння, судом, не визнано. В подальшому, її не враховано при призначені йому покарання за вчиненні злочини, чим порушено вимоги ч.1, 2,4 ст. 67 КК України.

На думку апелянта, судом проігноровано, що ОСОБА_3 вчинив інкримінований йому злочин (ч.2 ст.189 КК України) щодо особи похилого віку, зокрема - потерпілого ОСОБА_8, який є пенсіонером, що підтверджується показаннями обвинуваченого, свідка та самого потерпілого та визнано судом доведеним при встановленні фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме протиправним заволодіння

обвинуваченим грошовими коштами - пенсією потерпілого. Як слідує з матеріалів провадження ОСОБА_3 достовірно було відомо про похилий вік потерпілого і про джерело походження коштів. Якими він протиправно заволодів. Однак, як обставину яка обтяжує покарання обвинуваченого судом, не визнано вчинення злочину щодо особи похилого віку та її не враховано при призначені покарання ОСОБА_3 за вчиненні злочини, чим порушено вимоги ч.ч.І, 2 ст. 67 КК України.

Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, у порушення ст.65 КК повною мірою не врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчинених ОСОБА_3 інкримінованих кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії середньої тяжкості та тяжких, дані, що характеризують його особу, зокрема наявність не знятих і не погашених судимостей за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, та обставини, що помякшують і обтяжують покарання.

Однак зазначені обставини суд першої інстанції не перевірив, тому його рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням належним чином не вмотивоване.

Не послідовна поведінка ОСОБА_3 в суді, не відшкодування завданих потерпілим збитків (незважаючи на відсутність їх цивільних позовів), не свідчить про щире каяття останнього. Повне визнання ОСОБА_3 вини, у даному випадку, є лише метою уникнення справедливого покарання у виді реального позбавлення волі.

Разом з цим, при встановленні кваліфікуючих ознак вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, судом безпідставно не визнано й таку його кваліфікуючу ознаку як «пошкодження майна». Адже, ОСОБА_3 в підтвердження реальності своїх погроз щодо пошкодження майна потерпілого ОСОБА_8 деревяним брусом, приготовленим заздалегідь, розбив скло у віконній рамі кухні будинку, що підтверджується показаннями обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_8, свідка ОСОБА_9, протоколами огляду місця події від 14.08.014, проведення слідчого експерименту від 27.08.2014, додаткового огляду місця події від 28.08.2014 та іншими доказами кримінального провадження.

Судом при ухваленні вироку допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, не застосування судом закону який підлягає застосуванню, та застосування судом закону, який не підлягає застосуванню (ст.ст. 75, 76 КК України), що згідно п. 4 ч. 1 ст. 409, ч. 1, п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

При призначенні покарання обвинуваченому не враховано, тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії середньої тяжкості, тяжких та особу обвинуваченого, а саме, що останній притягується до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності не вперше (6 разів), має не зняті, непогашені судимість за вчинення аналогічних корисливих злочинів, вчинив два злочини через місяць після звільнення з місць позбавлення волі на підставі акту амністії, обтяжуючі його покарання обставини вчинення злочину щодо особи похилого віку, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння, відсутність обставин, які помякшують покарання, ніде не працює, суспільно-корисною працею не займається, що свідчить про його вперте небажання ставати на шлях виправлення

Ураховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у межах санкції інкримінованих йому злочинів (за ч.2 ст.185, ч.2 ст.189 КК України) з урахуванням правил ч. 1 ст. 70 КК України без застосування ст.ст. 75, 76 КК України. Виправлення ОСОБА_3 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Ураховуючи, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_3 не повною мірою враховано тяжкість скоєного злочину та особу обвинуваченого, який повторно вчинив умисні, корисливі злочин проти власності, судом взагалі не встановлено обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, як вчинення злочину щодо особи похилого віку та вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного спяніння та ін., що свідчить про неповноту дослідження матеріалів провадження, що характеризують особу обвинуваченого необєктивність, незаконність

судового рішення, тому під час апеляційного розгляду скарги необхідно визначити обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження наступним чином: допит обвинуваченого ОСОБА_3, дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.

Заслухавши доповідача, прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги та заявили про наявні процесуальні порушення, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В суді апеляційної інстанції було проведено судове слідство в обємі допиту обвинуваченого ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_5

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційної інстанції зазначив, що брати ОСОБА_5 запросили його та ще ОСОБА_10 та Катерину до себе додому для вживання алкогольних напоїв. Коли прийшла їхня матір, то побачила,що вдома безлад та написала до міліції, що пропали якісь речі.

Щодо епізоду із потерпілим ОСОБА_8, то вони разом із його співмешканкою ОСОБА_10 йшли додому, вона сказала, що хоче зайти до свого знайомого Толіка, та мала намір побити йому скло у вікнах. Коли він стояв біля калітки, то почув звук розбитого скла, та сказав ОСОБА_10, що треба йти звідси, бо побачать сусіди, на що вона відповіла, щоб він її зачекав біля калітки. Потім вона вийшла і вони пішли. Згодом він дізнався, що вона взяла гроші. ОСОБА_10 все це розказувала в суді, і потерпіла ОСОБА_9, яка тоді була вдома казала, що вона відмовляється від показань, бо вона прочитати нічого не може і підписувати не буде, а підписувався тоді дільничий. Більше відносно ОСОБА_10 він нічого говорити не буде, оскільки відмовляється.

Потерпіла ОСОБА_5, яка була допитана в судовому засіданні, зазначила, що десь рік тому вона повернулась додому з роботи та виявила, що відсутні продукти та деякі інші речі. Про виявлену крадіжку вона заявила до міліції, а від дільничого дізналась, що крадіжку вичнив ОСОБА_3, який із ОСОБА_10 та Катериною приходили до неї додому та вживали спиртні напої разом із синами потерпілої ОСОБА_7 та ОСОБА_6. В поясненнях зазначила, що її син ОСОБА_7 був допитаний в суді першої інстанції

Відповідно до вимог ст.404 ч.1 КПК України, вирок судупереглядається апеляційним судом у межах наданої апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є подія кримінального правопорушення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст.94 КПК України).

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами,дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно розяснень, які містяться у п.16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.90 Про виконання судами України законодавства і постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку, при постановленні вироку суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. При цьому, висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Проте, судом першої інстанції дані вимоги закону дотримані не були.

Так, з матеріалів кримінального провадження, зокрема з журналу судового засідання від 25.12.2015 року вбачається, що в суді першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_7, в судовому засіданні від 22.01.2015 були допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_9

Проте, суд у вироку взагалі не навів показів даних свідків, не навів аналізу та оцінки зазначених доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозвязку, взагалі не зазначив, які докази він приймає, а які відхиляє, а також мотиви прийняття одних та відхилення інших доказів.

Також, як зазначено у вироку, зі згоди учасників процесу, суд не допитував свідків ОСОБА_11, Крячко Ю, ОСОБА_6, ОСОБА_10 Однак, у вироку не викладені та не надано оцінки показам ОСОБА_10 та ОСОБА_7

Разом з тим, колегія суддів вважає, що докази по справі досліджені поверхово та неповно, що також призвело до односторонності, неповноті судового слідства та порушення права на захист обвинуваченого.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в достатній мірі дослідив докази по справі, чим суттєво порушив вимоги кримінально-процесуального закону. У судовому засіданні, по обставинам, які мають значення для вірного вирішення справи та встановлення істини, не допитані ряд свідків, без достатніх на то підстав передбачених законом.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження, колегія суддів встановила, що у кримінальному провадженні фактично відсутнє фіксування судових засідань, під час якого давали покази свідки ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та інші учасники процесу, оскількитехнічний носій інформації є таким, що не відповідає вимогам діловодства, із-за низької якості аудіозапису, колегія суддів позбавлена можливості перевірити покази надані в суді І інстанції обвинуваченим, свідками та потерпілими, тобто звукозапис судового засідання не прослуховується.

Наведене, відповідно до частини 1 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки, перешкодило суду ухвалити законний вирок, і є підставою для скасування вироку судом апеляційної інстанції, у відповідності з частиною 1 п. 3 ст. 409 КПК України.

Таким чином, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, неповно дослідив докази, надані стороною обвинувачення та порушив кримінальне процесуальне законодавство, ухваливши обвинувальний вирок.

Скасовуючи вирок суду з наведених підстав, і призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, колегія суддів не має права, відповідно до частини 2 ст. 415 КПК України, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність. Відповідно, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду в суді першої інстанції, суду необхідно усунути вказані недоліки, перевірити інші доводи викладені у апеляційній скарзі прокурора та постановити законне і обґрунтоване рішення у відповідності із вимогами ст.. 370 КПК України.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_12 колегія суддів виходить з наступного.

Враховуючи тяжкість пред'явленого обвинувачення, пов'язаного із вчиненням умисних середньої тяжкості та тяжких злочинів, і дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, має не зняті та не погашені судимості, з урахуванням наведених обставин, що підтверджують на даному етапі провадження у справі потребу в подальшому триманніпід вартою, колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання раніше встановлених ризиків у даному кримінальному провадженні.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_12 до проведення судового засідання в суді першої інстанції, але не більше, ніж 60 днів, тобто до 29 серпня 2016 року.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 406, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу першого застпника прокурора Кіровоградської області А. Гоя задовольнити частково.

ВирокОлександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 25 травня 2015 року щодо ОСОБА_3 - скасувати.

Призначити в Олександрійському міськрайонному суді новий судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 189 КК України, в іншому складі суду.

Запобіжний захід - тримання під вартою ОСОБА_3 залишити без зміни терміном на 60 днів, тобто до 29 серпня 2016 року.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді (підписи:)

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області ОСОБА_2