Ухвала суду № 58720963, 21.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4929/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Полякової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановила:

25 листопада 2015 рокупозивач звернулася до суду із зазначеною позовною заявою та в останній її редакції від 15.04.2016 року просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 191 426,56 грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона працювала в Державній судноплавній компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі - ДСК «ЧМП») на різних посадах з 1973 року по 22.02.2013 року.

22.02.2013 року її було звільнено на підставі наказу № 75-Ф у звязку зі скороченням штату працівників, проте без проведення повного розрахунку, як то передбачено вимогами ст. 49-2 КЗпП України (а.с.83).

27.06.2013 року відповідач здійснив частковий розрахунок із позивачем.

Разом з тим, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.04.2014 року, з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні коштів у розмірі 9 665,56 грн., невиплачену допомогу при звільненні в розмірі 28 613,24 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

На час предявлення даного позову, в порядку примусового виконання рішення суду ДСК «ЧМП» виплатило присуджені позивачу грошові кошти в розмірі 38 278,80 грн. та не виконало рішення суду в частині присудження моральної шкоди.

Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначила, що відповідач порушив строки виплати заробітної плати за виконавчим листом більш, ніж на три роки з дня її звільнення. Днем остаточного погашення заборгованості відповідачем перед позивачем у звязку з затримкою розрахунку при звільненні позивач вважає день ухвалення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, тобто - 27.08.2013 року. При цьому позивач просила стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 27.06.2013 року, який станом на 15.04.2016 року становить 191 426,56 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні, надавши до суду письмові заперечення проти позову, згідно яких сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 56 995,28 грн., а з урахуванням податків, якими оподатковуються належні суми працівникові до стягнення - 45 350,31 грн. (а.с.64).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.04.2016 року було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_3 та стягнуто з ДСК «ЧМП» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 серпня 2013 року по 25 серпня 2015 року в розмірі 57 923 грн. 92 коп.

У задоволенні решти позову було відмовлено.

Також було стягнуто з ДСК «ЧМП» в дохід держави судові витрати у розмірі 579 грн. 23 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку і регулюються ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Так, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив саме із вимог вищезазначених норм трудового права і дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при її звільнені по день фактичного розрахунку.

Зазначені обставини та те, що 22.02.2013 року ОСОБА_3 було звільнено з посади заступника головного бухгалтера у ДСК «ЧМП» на підставі наказу № 75-л у звязку зі скороченням штату працівників, визнані сторонами у справі, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню

Спірним в даному випадку є час затримки розрахунку, за який має бути стягнутий середній заробіток, порядок розрахунку та сума середнього заробітку, який має бути взятий за основу при нарахуванні суми до стягнення.

Так, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.04.2014 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ДСК «ЧМП» на її користь середньомісячний заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в розмірі 9 665,56 грн., суму невиплаченої допомоги при звільненні, визначену Колективним договором, в розмірі 28 613,24 грн., а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн. (а.с.7-10).

Таким чином, зазначене судове рішення набрало законної сили та було звернуто до виконання.

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із мотивувальної частини зазначеного рішення суду вбачається, що середньомісячний заробіток стягнуто за період з 22.02.2013 року по день розгляду судом спору 27.08.2013 року.

Із цих підстав доводи апелянта ОСОБА_3 по те, що період, з якого має розпочинатись відлік середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по даній справі, має розпочинатись 27.06.2013 року, є безпідставними, оскільки при ухваленні вищевказаного судового рішення середній заробіток вже стягнутий по 27.08.2013 року.

Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції також виходив із того, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що незважаючи на ухвалення вищевказаного судового рішення, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дня ухвалення рішення суду, тобто з 27.08.2013 року.

Що стосується того, по який час має бути здійснений розрахунок, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції і зазначає наступне.

Згідно з випискою з рахунку ОСОБА_3 від 15.09.2015 року, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 року, 25.08.2015 року на рахунок позивача було зараховано кошти в розмірі 38 278,80 грн., що не заперечувалося сторонами, а також підтверджено копією розпорядження державного виконавця № В/17 47494258 від 17.08.2015 року.

Однак, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 року в частині стягнення з ДСК «ЧМП» на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. не було виконано.

При цьому, суд першої інстанції правильно виходив із того, що сума присудженої позивачу за рішенням суду моральної шкоди не охоплюється поняттям «належних звільненому працівникові сум», про які йдеться у статтях 116, 117 КЗпП України, оскільки моральна шкода є компенсацією немайнових втрат, яка була присуджена судом позивачу у звязку з порушенням її трудових прав, в даному випадку права на своєчасне отримання усіх виплат при звільненні.

Тобто, невиконання рішення суду в частині стягнення моральної шкоди не може бути підставою для застосування ст. 117 КЗпП України та нарахування середнього заробітку за весь період невиконання рішення суду в цій частині.

Посилання апелянта ОСОБА_3 на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року, справа 1-5/2012, та на Постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14 (а.с.54-60, 69-74), є слушними, однак в даних судових рішеннях відсутня вказівка на те, що моральна шкода, яка належить до виплати працівникові, охоплюється поняттям «належні звільненому працівникові суми».

У звязку з цим, у вказаних судових рішеннях не йдеться про те, що у разі затримки виплати працівникові присудженої за рішенням суду моральної шкоди, суд має застосувати наслідки, встановлені ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи, що повний розрахунок з позивачем ОСОБА_3 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.08.2013 року був здійснений 25.08.2015 року, за виключенням компенсації моральної шкоди у сумі 5000 грн., про що йшлося вище, то період, за який має бути здійснено розрахунок суми заборгованості відповідача перед позивачем суд визначив правильно, а саме: починаючи з 28.08.2013 року (наступний день після ухвалення рішення суду) по 25.08.2015 року (день повного фактичного розрахунку за рішенням суду). При цьому останнім днем фактичного розрахунку слід вважати день зарахування присуджених позивачу сум у звязку зі звільненням на рахунок позивача, тобто 25.08.2015 року.

З цих підстав, доводи позивача ОСОБА_3 про те, що кінцевим днем для розрахунку має бути 15.04.2016 року, є безпідставними, так як повний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні, з нею був здійснений 25.08.2015 року.

Суд також обгрунтовано не погодився з доводами представника відповідача про те, що днем повного розрахунку з позивачем слід вважати 11.08.2015 року день видачі ДСК «ЧМП» відповідного платіжного доручення. При цьому суд правомірно звернув увагу на те, що розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 року щодо визначення моменту виконання грошового зобовязання, на яке посилається представник відповідача, втратило чинність у звязку з прийняттям постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». У пункті 1.4 цієї постанови, зокрема, зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Як було зазначено вище, спірним у даній справі є також питання щодо методики розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Абзацом 3 п.3 Порядку передбачено, що всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат в усіх випадках збереження середнього заробітку проводиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Згідно до ч. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

З огляду на викладене, оскільки позивач була звільнена з роботи в лютому 2013 року, то в розрахунок середньої заробітної плати суд обгрунтовано взяв грудень 2012 року та січень 2013 року.

Згідно з розрахунковим листом із заробітної плати позивача за період з листопада 2012 року по лютий 2013 року, у грудні 2012 року позивачу було нараховано всього 2355,91 грн. (з них: заробітна плата 2036,19 грн., індексація доходів 239,53 грн., відпускні 80,19 грн.) та в січні 2013 року 2354,95 грн. (з них: заробітна плата 940,29 грн., індексація доходів 150,45 грн., відпускні 1264,21 грн.). При цьому суми відпускних до розрахунку не включаються, оскільки згідно з пунктом 4 Порядкупри обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням кількості відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді (20 у грудні, 9 у січні) становить 116,08 грн. = (2036,19 грн. + 239,53 грн. + 940,29 грн. + 150,45 грн. грн.) : 29 робочих днів, у звязку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 28.08.2013 року по 25.08.2015 року розрахований наступним чином: 499 (загальна кількість робочих днів, які підлягають оплаті) х 116,08 грн. (середньоденний заробіток) = 57 923,92 грн.

З цих підстав, доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що її середньоденний заробіток складає 190,55 грн., є необгрунтованими, оскільки вона неправомірно здійснює збільшення свого денного заробітку до повної ставки, враховуючи, що вона працювала на 0,6 ставки.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 дійсно працювала на 0,6 ставки, а тому у розрахунок її середньоденного заробітку слід брати фактично отриману нею заробітну плату за виконання трудових обовязків по 0,6 ставки, а не цілої ставки, оскільки таким чином її заробітна плата безпідставно зросте на 0,4 ставки, що є недопустимим.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вонав посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 304, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 3219 ЦПК України, колегія суддів ухвалила

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_4

ОСОБА_2