Ухвала суду № 58719967, 29.06.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/6020/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/875/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 47

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виділ частки в натурі із земельної ділянки, що є у праві спільної часткової власності, та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Вказане рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що помилковим є висновок суду першої інстанції про неможливість виділити в натурі її частку з майна, що є у спільній частковій власності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що кожний співвласник житлового будинку має відокремлену частину будинку із самостійним входом.

Також посилається на те, що суд першої інстанції не врахував обставини того, що незважаючи на належність їй на праві спільної власності земельної ділянки вона позбавлена можливості використовувати під город зайняту під двором частину земельної ділянки з боку житлового будинку, де мешкає відповідач ОСОБА_5, так як відповідачі встановили у дворі паркан між житловим будинком і господарською спорудою і заборонили їй прохід. Отже, з метою вільного доступу до обробленої нею земельної ділянки вона і просила усунути перешкоди з боку відповідачів у користуванні нею земельною ділянкою шляхом зобовязання їх знести встановлений паркан.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги та відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 квітня 2007 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності на 57/200 частин житлового будинку з господарськими будівлям і спорудами по вул. Станіславського, 48 в м. Суми, як за подружжям та в порядку спадкування, як на обовязкову частку у спадщині, після смерті ОСОБА_6, який помер 05 липня 2006 року, а за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 на 43/200 частин житлового будинку з господарськими будівлям і спорудами за цією ж адресою (а.с.5, 76, 77).

Рішенням Сумської міської ради від 04 грудня 2013 року за № 2876-МР передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 57/200 від 0,0352 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової забудови (кадастровий номер 5910136600:13:012:0035) по вул. Станіславського, 48 в м. Суми (а.с.4 «а», 14).

Згідно даних технічного паспорта, виготовленого 22 березня 2007 року КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації», площа земельної ділянки, яка фактично використовується за адресою: м. Суми, вул. Станіславського, 48, - становить 306 кв.м (а.с.10-13).

Як зазначено у висновку судової земельно-технічної експертизи від 15 лютого 2016 року за № 1205, визначити варіанти виділу ОСОБА_3 частини земельної ділянки, що відповідала б 57/200 часткам її права власності у житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: м. Суми, вул. Станіславського, 48, із земельної ділянки загальною площею 0,0352 га, яка передана ОСОБА_3 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової забудови відповідно до рішення Сумської міської ради «Про передачу у власність (оренду) земельних ділянок громадянам» від 04 грудня 2013 року за № 2876-МР (кадастровий номер 5910136600:13:012:0035) неможливо через те, що сам житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами не поділений в натурі між трьома його співвласниками та внаслідок наявності земельної ділянки, що знаходиться у загальному користуванні сторін (а.с.115-120, 121-131).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість виділення позивачу належної їй частки земельної ділянки в натурі, оскільки порядок користування як житловим будинком, так і земельною ділянкою, що склався між сторонами, не відповідає розмірам їх ідеальних часток у праві спільної власності на це нерухоме майно. До того ж, між сторонами не поділений і житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності на це майно. Також суд вказав, що позивач не довела, що відповідачі створюють їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Положеннями ч.1 ст.364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 3 ст.88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки вимагати відповідної компенсації.

Виходячи з положень ч.1 ст.377 ЦК України, яка діяла станом на момент набуття позивачкою права власності на частку у житловому будинку разом з господарськими будівлями і спорудами, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п.п.е) п.п.18, 21 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що у випадках, передбачених статтями 86-89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди за рішенням суду, а при перебуванні ділянки в спільній сумісній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалось угодою між ними, співвласників жилого будинку) за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Крім того, згідно з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права на володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 фактично користується наступними господарськими будівлями і приміщеннями в житловому будинку за адресою: вул. Станіславського, 48 у м. Суми: 1/2 частиною кухні «Б», навісами «М», «Л», гаражем «Ж», убиральнею «Н», погребом «п/г», частиною огорожі №1-6, а також 1/2 частиною житлового будинку А-1, а також вона облаштувала окремий вихід на подвіря.

В той же час відповідач ОСОБА_5 користується такими господарськими будівлями і приміщеннями в житловому будинку за цією ж адресою: 1/2 частиною кухні «Б», убиральнею «И», сараєм «З», частиною огорожі № 1-6, а також 1/2 частиною житлового будинку А-1 і вона облаштувала окремий вихід (а.с.11, 12, 124).

При цьому, відповідач ОСОБА_4 взагалі не користується вказаним нерухомим майном, яке належить їй на праві власності.

Також за результатами проведеного судовою земельно-технічною експертизою обстеження встановлено, чого сторони не заперечують, що фактично спірна земельна ділянка за адресою: вул. Станіславського, 48 у м. Суми використовується наступним чином: позивачем ОСОБА_3 площею 157 кв.м, що становить 91/200 ідеальної частки земельної ділянки, що використовується, відповідачем ОСОБА_5 188 кв.м, що становить 109/200 ідеальної частки, що використовується, а відповідач ОСОБА_4 взагалі не користується земельною ділянкою, хоча площа земельної ділянки позивачки відповідно до її ідеальної частки 57/200 частин має становити 100 кв.м, а площа земельної ділянки відповідачки ОСОБА_5 має становити 176 кв.м (100/200 частин).

При цьому, як зазначено у висновку експертизи, частина земельної ділянки площею 7 кв.м знаходиться у загальному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у звязку з тим, що на даній земельній ділянці розташовано нерухоме майно різних власників: погріб «п/г», коридор «1-2» та коридор «1-6».

Таким чином, установивши, що порядок фактичного користування як житловим будинком, так і земельною ділянкою, який склався між сторонами, не відповідає ідеальним розмірам їх часток у праві спільної часткової власності на це нерухоме майно, так як позивачка фактично користується більшою його частиною, в той час як її частка у праві спільної часткової власності становить лише 57/200 частин як житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, так і спірної земельної ділянки, а також ураховуючи, що поділ житлового будинку разом з господарськими будівлями і спорудами в натурі між сторонами, відповідно до розміру їх часток у праві спільної часткової власності, не проводився, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині виділення ОСОБА_3 в натурі частки із земельної ділянки, що належить їй на праві спільної часткової власності.

Доводи апеляційної скарги стосовно вирішення вказаної вимоги в частині того, що фактично позивачка, як і відповідачка ОСОБА_5 також, мають відокремлені частини будинку із самостійними виходами, що мало бути підставою для задоволення вимоги про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, не заслуговують на увагу, так як вказані посилання позивачкою не доведені, враховуючи, що відсутні відповідні узгодження з цього приводу, а також приймаючи до уваги і обставини того, що інший відповідач ОСОБА_4, як співвласник того майна, фактично ним не користується.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції і про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо усунення перешкод у користуванні належною їй частиною земельної ділянки шляхом демонтажу паркану з огляду на те, що належна їй на праві власності частка в земельній ділянці не виділена в натурі у встановленому законом порядку (з визначенням конкретних меж та закріплення їх межовими знаками), тому посилання позивачки на те, що інші співвласники перешкоджають їй користуватись частиною земельної ділянки є безпідставні, враховуючи і обставини того, що проведення такого виділу частки у майні нею не доведено.

Крім того, колегія суддів враховує і обставини того, на чому в судовому засіданні суду апеляційної інстанції наголосили відповідачі, що також підтвердила і позивач, що за згодою з останньою відповідачі влаштували їй окремий вихід з будинку, внаслідок чого ОСОБА_3 в обхід паркану має вільний доступ до тієї частини земельної ділянки у дворі, яку вона має можливість використовувати як город.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову також не спростовують і не містять таких посилань, які б могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є підстава для залишення його без змін, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 квітня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -