Ухвала суду № 58712243, 14.06.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

14.06.2016 Єдиний унікальний номер 205/8171/15-ц

.

УХВАЛА

14 червня 2016 рокум. Дніпропетровськсправа №205/8171/15-ц 2/205/189/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Третя особа ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19.11.2015р. з метою забезпечення позову накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1.

Звертаючись із зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_1 просив суд також скасувати ухвалу про забезпечення позову від 19.11.2015р., посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 не є власником квартири, на яку накладено арешт.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2016р. скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 19.11.2015р., та знято арешт з квартири за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13.04.2016р. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04.11.2014р. у загальному розмірі 151782,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики відмовлено повністю.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.04.2016р. скасовано ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.03.2016р., питання про скасування заходів забезпечення позову передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні 14.06.2016р. заяву про скасування заходів забезпечення позову підтримали.

ОСОБА_2 проти скасування заходів забезпечення позову заперечив.

ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся у встановленому порядку.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

Звертаючись до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_4 та його представник стверджують, що дійсним власником квартири, на яку накладено арешт, є саме ОСОБА_4 з посиланням на ст. 228 ЦК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 218 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.06.2016р. у справі №202/11957/14-к визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Даним вироком встановлено, зокрема, що квартира за адресою АДРЕСА_1, була відчужена на користь ОСОБА_6 без відома її власника ОСОБА_1 на підставі підроблених документів.

Вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12.03.2015р. у справі №202/837/15-к, який набрав законної сили 15.04.2015р., ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 198 КК України. Даним вироком, зокрема, встановлено, що ОСОБА_6 07.02.2014р. відчужила квартиру за адресою АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3, знаючи, що дана квартира була придбана нею на підставі підроблених документів.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить запис від 07.02.2014р. про право власності ОСОБА_3 на квартиру за адресою АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2014р.

Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, суд доходить висновку, що з 07.02.2014р. у ОСОБА_3 виникло право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2014р.

Суд розяснює ОСОБА_1, що вирішення спору про право власності на спірну квартиру виходить за межі даного судового провадження, а тому у випадку існування такого спору він має право звернутись до суду з окремим позовом на захист свої прав.

За змістом п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Оскільки суду не надано доказів існування судових рішень про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину або про витребування майна з чужого незаконного володіння, тоді як відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірної квартири на даний момент є саме відповідач ОСОБА_3, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Суд також звертає увагу, що вжиті судом заходи спрямовані на забезпечення первісного позову про стягнення боргу, а тому відмова у задоволенні позову третьої особи про визнання договору недійсним не тягне за собою наслідки, передбачені ч. 6 ст. 154 ЦПК України щодо строку застосування заходів забезпечення позову у випадку відмови у його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 154, 210 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи , яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

СуддяОСОБА_7