Вирок № 58706182, 29.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/430/16-к Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю.Провадження № 11-кп/780/731/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 29.06.2016

ВИРОК

Іменем України

29 червня 2016 року м. Київ.

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: Зіміної В.Б.

суддів: Гриненка О.І., Левчука О.Д.

з участю: прокурора: Ляшенка Р.О.

секретаря судового засідання: Олійника О.Л.

потерпілої: ОСОБА_2

обвинуваченого: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Києва матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Макарівського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

Вироком Макарівського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей 2004 та ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого водієм ПП «Аків», зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді 5 (пяти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання звільнено з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю три роки.

Покладено на ОСОБА_3 обовязки передбачені п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи та періодично зявлятися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобовязання.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.

Згідно із вироком, кримінальне правопорушення обвинуваченим було вчинено за наступних обставин.

12.07.2015 року близько 20 год., водій ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги пункту 2.9 а) ПДР України, яким «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного спяніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсикологічних речовин», керуючи автомобілем «Ореl Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на 39 км + 880 м автодороги «Київ-Чоп», у с. Березівка Макарівського району Київської області, в напрямку м. Чоп, в порушення вимог пунктів 2.3 б), д) ПДР України, згідно з якими «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, внаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, та під час виконання маневру розвороту в напрямку м. Київ, в порушення вимог пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, відповідно до яких «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», «перед поворотом ліворуч та праворуч, в тому числі і в напрямку головної дороги, або розворотом водій має завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині , призначений для руху в цьому напрямку» не переконався у безпечності своїх дій та, маючи можливість обєктивно виявити автомобіль «ВАЗ 21114», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 , який рухався у лівій смузі руху вказаної автодороги в напрямку м. Київ, не надав перевагу в русі останньому, внаслідок чого здійснив зіткнення із вказаним автомобілем.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Ореl Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 та пасажир автомобіля «ВАЗ 21114», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажир автомобіля «Ореl Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №230/Е від 03.12.2015 року у ОСОБА_6 мали місце тілесні ушкодження у вигляді полі травми: ЗЧМТ, струсу головного мозку, різаної рани тімяної ділянки голови справа, закритого перелому правої ключиці в середній третині, перелому крила правої поздовжньої кістки без зміщення, закритої травми живота, множинних забоїв і саден передньої черевної стінки. Вищеописані тілесні ушкодження утворились від дії тупого (их) предмета (ів), по давності можуть відповідати строку та обставинам, вказаним у постанові, не являються небезпечними для життя в момент спричинення, і відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для зрощування переломів необхідний строк більше 21 дня.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №231/Е від 03.12.2015 року згідно наданої медичної документації та висновку консультанта-рентгенолога у ОСОБА_2 мали місце тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, струсу головного мозку, ЗТКГ , забою грудної клітини справа, забою черевної порожнини справа, закритого перелому шиловидного відростку лівої променевої кістки без зміщення, множинних забоїв і підшкірних гематом кінцівок. Вищеописані тілесні ушкодження утворились від дії тупого (их) предмета (ів), по давності утворення можуть відповідати строку та обставинам, вказаним в постанові, не являються небезпечними для життя в момент спричинення, і відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для зрощування переломів необхідний строк більше 21 дня.

Згідно висновків судово-медичної експертизи № 50 та №7/50 від 23.07.2015 року при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_7 виявлені синець в ділянці повік правого ока, садна лобу справа, щоки справа, лівого ліктя і лівої кисті, множинні переломи, 1,2,3,4,5 ребер зліва по задньо-підпахвинній лінії, 1,2,3 ребер зліва по лопатковій лінії, масивні крововиливи в мязи в ділянці з 1 по 8 ребер зліва, забій легень з наявністю 250 мл крові в грудній порожнині, крововиливи в м'які тканини правої скроневої і лівої скронево-потиличної ділянок голови, відкриті переломи потиличної і скроневої кісток черепу зліва, масивні крововиливи під оболонки і в шлуночки головного мозку, нерівномірне кровонаповнення внутрішніх органів. Смерть ОСОБА_7 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми у вигляді відкритих переломів скроневої і потиличної кісток черепа зліва з масивними крововиливами під оболонки і в шлуночки головного мозку. Пошкодження завдані тупими предметами і могли виникнути при дорожньо-транспортній пригоді. Не виключається можливість отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 при обставинах вказаних в постанові про призначення експертизи. Відкрита черепно-мозкова травма ( переломи кісток черепа, крововиливи під оболонки і в шлуночки головного мозку ) мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Закрита травма грудної клітини (множинні переломи ребер) мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Грубе порушення водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 2.3 б), д), 2.9 а), 10.1, 10.4 ПДР перебувають у прямому причинному звязку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та смерті потерпілої ОСОБА_7

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності його вини та не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення зазначає, що вирок суду першої інстанції є незаконним з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок мякості.

На думку апелянта, судом при призначенні ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України належним чином не було враховано суспільну небезпеку та ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів та посягає на найвищу соціальну цінність життя людини, а також те, що ОСОБА_3 під час вчинення кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного спяніння, що є обтяжуючою покарання обставиною та не в повному обсязі відшкодував потерпілим шкоду. Також, судом не враховано велику кількість потерпілих від злочинних дій обвинуваченого, серед яких один малолітній та жінка, яка загинула.

Крім цього, прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що не врахувавши вище зазначених обставин, суд першої інстанції також призначив обвинуваченому ОСОБА_3 додаткове покарання яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В звязку з цим апелянт просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_3 за ч.2 ст. 286 КК України до 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_3 зазначає, що вирок суду першої інстанції щодо нього ухвалений з урахуванням особи обвинуваченого, на підставі норм кримінального судочинства, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, а вирок суду залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити;

обвинуваченого, його захисника та потерпілу ОСОБА_2, які проти апеляційної скарги прокурора заперечували та просили відмовити в її задоволенні;

вивчивши матеріали справи, дослідивши характеризуючи обвинуваченого матеріали, вислухавши учасників судового розгляду в дебатах та обвинуваченого з останнім словом, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Вирок суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_3 та кваліфікації його дій за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, учасниками судового розгляду не оспорюється.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_7, та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_8, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності, які досліджувались судом під час судового розгляду.

Згідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд першої інстанції дослідивши зібрані у справі докази, давши їм належну оцінку та врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що помякшують покарання щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданого потерпілим збитку, обставину, що обтяжує покарання вчинення злочину в стані алкогольного спяніння, дійшов до обґрунтованого висновку, про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

На думку колегії суддів указаний строк відбування покарання відповідає ступеню вчиненого кримінального правопорушення із точки зору його справедливості, розумності та достатності, вирок в цій частині належним чином мотивований.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, відповідно до якої обвинувачений ОСОБА_3 був звільнений судом від відбування призначеного основного покарання з випробуванням.

Згідно ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Обґрунтовуючи звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, суд послався на такі помякшуючі покарання обставини, як виключно позитивні характеризуючи дані на обвинуваченого, наявність на його утримані двох малолітніх дітей, а також позицію потерпілих про призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з ізоляцією його від суспільства. Однак, всі зазначені обставини вже були враховані судом першої інстанції при призначені обвинуваченому ОСОБА_3 покарання. При цьому, застосовуючи до ОСОБА_3 положення ст. 75 КК України, суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких та наслідків, які настали внаслідок злочину.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належним чином не вмотивований, що призвело до необґрунтованого звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо неврахування судом першої інстанції тяжкості наслідків, які настали в результаті вчиненого обвинуваченим злочину, а саме загибелі потерпілої ОСОБА_6, та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_6, який є малолітньою особою.

Крім того, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставину, яка значно підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину проти безпеки руху, а саме вчинення обвинуваченим даного злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також грубе порушення ним вимог пунктів 2.3 б), д), 2.9 а), 10.1, 10.4 ПДР, що призвело до отримання середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_6 і ОСОБА_2 та смерті потерпілої ОСОБА_7

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від призначеного судом першої інстанції основного покарання з випробуванням, а тому вирок в цій частині підлягає скасуванню.

Також заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що застосоване судом додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік не є достатнім для виправлення обвинуваченого та не відповідає ступеню тяжкості вчиненого внаслідок мякості.

Санкція ч.2 ст. 286 КК України передбачає можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк до трьох років.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 вчинив тяжке кримінальне правопорушення в стані алкогольного спяніння, внаслідок грубого порушення ПДР України, тяжкі наслідки, що настали, а саме смерть однієї потерпілого та середньої тяжкості тілесні ушкодження двох інших потерпілих, один із яких є малолітньою особою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано призначивши обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, призначив недостатній строк даного покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого та наслідкам що настали.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність збільшення ОСОБА_3 строку додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Таким чином, з огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Макарівського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_3 в частині звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України та в частині призначеного додаткового покарання підлягає скасуванню з постановленням в цій частині свого вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

ЗАСУДИЛА:

Вирок Макарівського районного суду Київської області від 14 квітня 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_3 скасувати в частині звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України та призначеного додаткового покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 вважати засудженим за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з часу приведення вироку до виконання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

СУДДІ В.Б. Зіміна

ОСОБА_9

ОСОБА_10