Ухвала суду № 58703943, 30.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ К/800/54303/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Ліпського Д.В.,

Швеця В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області, начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Наконечного Ігоря Михайловича, заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Лабчука Романа Михайловича, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Кіт Андрія Михайловича, начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Купчишеної Олени Олексіївни про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року,

встановив:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області, начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Наконечного Ігоря Михайловича, заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Лабчука Романа Михайловича, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Кіт Андрія Михайловича, начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Купчишеної Олени Олексіївни, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати протиправними рішення, дії і бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, начальника цього Управління Наконечного І.М., начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Купчишиної О.О., що полягають в ігноруванні її звернень та скарги від 27 серпня 2014 року, поданої у порядку статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» про перевірку виконавчого провадження з винесенням постанови за результатами перевірки виконавчого провадження № 31977373 від 03 квітня 2012 року, визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Кіт А.М. та скасувати його постанову від 31 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження, зобов'язати начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області відновити виконавче провадження № 31977373 від 03 квітня 2012 року та вжити усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення суду, стягнути за рахунок Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області заподіяну моральної шкоди у розмірі 5000 грн 00 коп, постановити окрему ухвалу до прокуратури для перевірки дій відповідачів.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року позов задовольнив частково. Скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Кіт А.М. від 31 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 31977373, винесену стосовно примусового виконання виконавчого листа №2а-35/10р, виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 04 січня 2012 року. В решті позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Кіт А.М. та скасовано прийняту ним постанову про закінчення виконавчого провадження № 31977373 від 31 грудня 2014 року. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними рішення, дії і бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, начальника цього Управління Наконечного І.М., начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Купчишиної О.О., що полягають в ігноруванні її звернень та скарги від 27 серпня 2014 року, поданої у порядку статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» про перевірку виконавчого провадження з винесенням постанови за результатами перевірки виконавчого провадження № 31977373 від 03 квітня 2012 року, зобов'язання начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області відновити вказане виконавче провадження та стягнути за рахунок Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області заподіяну протиправними діями та бездіяльністю, моральну шкоду, прийнята з порушенням норм процесуального права, ігноруванням та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статті 56 Конституції України.

Оскільки підстав для призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні колегія суддів не знайшла, то розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, а відтак клопотання позивачки про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 04 січня 2012 року видано виконавчий лист у справі № 2-а-35/10 про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому усунути порушення страхувальником - Державне підприємство ДАК «Хліб України» зі сплати внесків з усієї заробітної плати ОСОБА_4 за період з липня по грудень 2000 року, щомісячно за місяцями її нарахування та ставками й максимальними обмеженнями на час їх сплати за липень 2000 року - 1812 грн 64 коп., за серпень 2000 року - 1391 грн 21 коп, за вересень 2000 року - 869 грн 46 коп, за жовтень 2000 року - 884 грн 00 коп, за листопад 2000 року - 882 грн 53 коп, за грудень 2000 року - 1290 грн 38 коп., з урахуванням сум виплаченої за рішенням суду заробітної плати за місяцями її нарахування, сум компенсації за ставками страхових внесків на час її справляння, забезпечивши право позивача на перерахунок пенсії за віком.

03 квітня 2012 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Лабчуком Р.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 31977373 з примусового виконання постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 січня 2012 року у справі № 2-а-35/10.

За невиконання рішення суду головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Кіт А.М. 10 січня 2013 року та 20 листопада 2014 року винесено постанови про накладення на Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому штрафу та цього ж дня, направлено вимогу щодо виконання вказаного рішення суду, також направлено повідомлення до правоохоронних органів.

31 грудня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Кіт А.М. на підставі статтей 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження», керуючись пунктом 11 частини 1 статті 50 цього Закону закрито виконавче провадження у зв'язку з тим, що вжито всіх вичерпних заходів для примусового виконання судового рішення у справі № 2-а-35/10.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження факту виконання боржником рішення суду у справі № 2-а-35/10 та правомірності винесення оскарженої постанови без вчинення необхідних виконавчих дій, які передбачені статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», а тому постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з поверненням виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75, винесена на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 цього Закону та статті 50 цього Закону, є необгрунтованою.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, приймаючи нову постанову про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні інших позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1 і 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії та здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 49 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною 3 статті 75 вказаного Закону, згідно з якою у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приймаючи постанову в частині задоволення позовних вимог, обґрунтовано виходив з того, що дії державного виконавця є протиправними, оскільки в порушення частини 3 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем не надано доказів на підтвердження факту правомірності винесення оскаржуваної постанови без вчинення необхідних виконавчих дій, не обґрунтовано неможливість виконання судового рішення без участі боржника, тому оскаржена постанова про закінчення виконавчого провадження є незаконною та вказує на бездіяльність державного виконавця по примусовому виконанню рішення суду, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, суд не вправі зобов'язати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вжити усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішення суду.

Відповідно до частин 4, 5 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 6 цієї статті встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Згідно з частиною 8 зазначеної скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області Наконечним І.М. 26 вересня 2014 року надано відповідь про розгляд скарги позивачки від 27 серпня 2014 року в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними рішень, дій і бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, начальника цього Управління Наконечного І.М., начальника відділу примусового виконання рішень цього управління Купчишиної О.О., що полягають в ігноруванні звернень позивачки та скарги від 27 серпня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що із змісту скарги позивачки від 27 серпня 2014 року вбачається, що вона подана без додержання вимог, викладених у частині шостій статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», а тому згідно із частиною 8 цієї статті така скарга позивачки правомірно розглянута начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян". Зміст відповіді від 26 вересня 2014 року свідчить про розгляд звернення позивачки, а в діях Наконечного І.М. не вбачається протиправної бездіяльності.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

За змістом статті 71 КАС України позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, із змісту позовної заяви ОСОБА_4 незрозуміло, з яких міркувань виходила позивачка, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн 00 коп, оскільки докази, які б підтверджували факти заподіяння позивачці моральної шкоди у вигляді душевних переживань і страждань, яких вона зазнала у зв'язку з діями відповідача, відсутні.

За таких обставин коли, позивачкою не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, свідчення та відповідні докази про ступінь її моральних чи фізичних страждань або шкоди, завданої її здоров'ю, відсутні, то суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

З огляду на викладене, скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає наведеним критеріям, його необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Ліпський Д.В.

Швець В.В.