Рішення № 58703443, 23.05.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 671/1153/15-ц

Провадження № 22-ц/792/854/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Талалай О.І.,

суддів: Корніюк А.П., Пєнти І.В.,

секретар Філіпчук О.С.,

з участю сторін і їх представників

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Волочиського районного суду від 15 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину квартири та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Житлово-будівельний кооператив «Світанок», про визнання права власності ? частину квартири.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

у с т а н о в и л а :

ОСОБА_2, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначила, що з 04 червня 1977 року по 10 липня 2000 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Їх сімї була надана квартира АДРЕСА_1, яка в подальшому була приватизована відповідачем, донькою ОСОБА_3 і її матірю ОСОБА_4 21 грудня 2005 року зазначена квартира продана ними, а 31 січня 2007 року за спільні із ОСОБА_1 кошти придбана квартира АДРЕСА_2, яка оформлена на відповідача. З 2000 року ОСОБА_1 продовжував проживати з нею у належній їй кооперативній квартирі АДРЕСА_3 і вести спільне господарство. З часу придбання у 2007 році спірної квартири вважала себе співвласником. У травні 2015 року дізналася про порушення свого права, коли ОСОБА_1 покинув її і повідомив, що житиме в спірній квартирі із сімєю доньки і перестали допускати її до квартири АДРЕСА_4. Тому просила визнати за нею право власності на ? частину цієї квартири.

ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_3. В обґрунтування вимог зазначив, що з 1977 року по 1992 рік разом з дружиною ОСОБА_2 сплачували пайові внески за кооперативну квартиру АДРЕСА_3. На цій житловій площі він був зареєстрований і проживав до 2000 року. Після розірвання шлюбу жив у с. Мислова Підволочиського району, але постійно сплачував комунальні послуги за кооперативну квартиру, так як вважав себе співвласником. Ключі від цієї квартири мав до травня 2015 року.

Рішенням Волочиського районного суду від 15 березня 2016 року в задоволенні первісного і зустрічного позову відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку доказів. Допитані судом свідки підтвердили сплату пайових внесків за квартиру із спільного сімейного бюджету. Суд безпідставно відхилив клопотання його представника про приєднання до матеріалів справи квитанцій сусідів Стаднік про сплату пайових внесків у ЖБК «Світанок», які є ідентичними з їхніми квитанціями, що не збереглися.

ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в первісному позові, в апеляційній скарзі просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Судом неправомірно взято до уваги лише покази свідків зі сторони відповідача і частину свідків з її сторони, які на думку суду спростовують обставини спільного з відповідачем проживання і ведення ними спільного господарства. Така оцінка доказів свідчить про упередженість суду. Суд не взяв до уваги письмові докази на підтвердження первісного позову, а саме квитанції про сплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_5, договори з комунальними підприємствами про надання послуг, письмові відповіді з Волочиського і Підволочиського райвідділів міліції, довідки сільських голів с. Бронівка і с. Мислова. Безпідставно відхилено клопотання про допит свідка ОСОБА_5

У засіданні апеляційного суду кожна із сторін і їх представники підтримали свою апеляційну скаргу. Представник третьої особи не зявився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, апеляція ОСОБА_2 - задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони з 04 червня 1977 року по 10 липня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру від 04 липня 1992 року, виданим Волочиською міською радою, ОСОБА_2 є власником однокімнатної кооперативної квартири АДРЕСА_6 (т. 1, а.с. 66). Відповідно до договору купівлі-продажу від 31 січня 2007 року ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_7 (т. 1, а.с. 30).

Наведене підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами.

Відмовляючи у задоволенні первісного і зустрічного позовів, суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи і відповідає вимогам закону.

Згідно з положеннями ч. 1 і ч. 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

На підставі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сімї.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Статтею 146 ЖК Української РСР передбачено, що поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він повинен звільнити займане приміщення, а в разі відмовлення - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Позивач за первісним позовом не надала доказів участі у витратах на придбання квартири АДРЕСА_8.

ОСОБА_1 на підтвердження своїх заперечень щодо продажу ним і їхньою з ОСОБА_2 дочкою ОСОБА_6 іншої квартири, кошти від якого використані на купівлю спірної квартири у 2007 році, надав копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 грудня 2005 року (т. 1, а.с. 29).

На підтвердження вимог позивач за зустрічним позовом також не надав доказів того, що пай, виплачений за кооперативну квартиру АДРЕСА_9, є спільною власністю подружжя.

Заперечуючи проти зустрічного позову, ОСОБА_2 надала квитанцію про сплату нею більшої частини внеску у сумі 2220 руб 24.02. 1977 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 121).

Допитані у суді першої інстанції та апеляційному суді свідки достовірно не підтвердили обставини наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Показання свідків на підтвердження вимог щодо сплати паю за кооперативну квартиру і щодо участі у придбанні квартири не можуть вважатися належними доказами у розумінні ст. 58 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 і ч. 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У звязку з вище викладеним не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційних скарг.

Отже, рішення суду про відмову у задоволені первісного і зустрічного позовів за недоведеністю вимог ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав у межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Разом з тим, зайвим є посилання у рішення суду на пропущення ОСОБА_2 позовної давності як на підставу для відмови в позові згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тому, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на пропущення позивачем за первісним позовом позовної давності. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Волочиського районного суду від 15 березня 2016 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на пропущення ОСОБА_2 позовної давності, як на підставу для відмови в позові відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий (підпис) О.І. Талалай

Судді: (підписи) ОСОБА_7

ОСОБА_8

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.І. Талалай

______________

Головуючий в першій інстанції ОСОБА_9 Провадження № 22-ц/792/854/16

Доповідач Талалай О.І. Категорія 2, 5