Постанова № 58703248, 22.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 876/1551/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Федчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними наказ МВС України від 13.08.2014 року № 1541о/с про звільнення його з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Львівській області наказом ГУ МВС України у Львівській області від 13 серпня 2014 року № 344о/с, згідно якого полковника ОСОБА_1 переміщено на посаду заступника начальника міського відділу - начальника міліції громадської безпеки Самбірського міського відділу ГУ МВС України у Львівській області. Просив поновити на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Львівській області і виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

31.10.2014 року постановою Львівського окружного адміністративного суду адміністративний позов по даній справі задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ МВС України від 13 серпня 2014 року № 1541о/с і наказ ГУ МВС України у Львівській області від 13 серпня 2014 року №344о/с. Поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Львівській області з 14 серпня 2014 року. Стягнуто з ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача 21441,17 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

23.07.2015 року постановою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 року скасовано. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року змінено в частині вимог щодо незаконного звільнення та поновлення на посаді, викладено резолютивну частину постанови в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13 серпня 2014 року № 1541о/с і наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 13 серпня 2014 року №344о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України на 28 жовтня 2014 року відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 жовтня 2014 року № 2253о/с".

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року в частині вимог про стягнення грошового забезпечення скасовано, в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові Вищого адміністративного суду України по даній справі встановлено, що наказом МВС України від 28 жовтня 2014 року № 2253о/с полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно із підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» і підпункту «а» пункту 62 Положення.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 з посади проведено незаконно і те, що на час вирішення спору судом першої інстанції, позивача звільнено зі служби наказом від 28 жовтня 2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість поновлення позивача на посаді. У зв'язку з цим, дата звільнення позивача з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Львівській області підлягає зміні, а саме: з 28 жовтня 2014 року (відповідно до наказу МВС України від 28 жовтня 2014 року № 2253о/с).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) 25331,88 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Не погодившись із таким судовим рішенням, відповідачем - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області подано апеляційну скаргу в якій зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову суду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на законодавчому рівні питання грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульовано Інструкцією затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499 (далі - Інструкція), проте суд першої інстанції мотивуючи своє судове рішення проігнорував норми даного нормативно-правового акту.

Також звертає увагу на те, що пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (на який покликається в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції) чітко передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином апелянт вважає, що обчислюючи середньоденне грошове забезпечення позивача на підставі суми відображеної у довідці ГУМВС № 2561 від 16.10.2015 р. слід було суму поділити на 31 календарний день.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, 13.08.2014 року наказом МВС України за № 1541о/с позивача звільнено з посади начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Львівській області, зарахувавши в розпорядження ГУ МВС України у Львівській області.

13.08.2014 року наказом ГУ МВС України у Львівській області №344о/с полковника ОСОБА_1 переміщено на посаду заступника начальника міського відділу - начальника міліції громадської безпеки Самбірського міського відділу ГУ МВС України у Львівській області за пунктом 21 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України щодо дати звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України, а саме з 14.08.2014 року по 28.10.2014 року, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100 та згаданої довідки за № 2561 від 16.10.2015 року, дійшов висновку, що позивачу підлягає до стягнення сума 25331,88 грн. (розрахунок 9559,17 грн. : 20 (робочих днів) = 477,96 грн. (за один робочий день), з 14.08.2014 року по 28.10.2014 року було 53 робочих дні, відповідно 53 х 477,96 = 25331,88).

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження адміністративного суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України.

Суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, вказавши при цьому норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (пункт 2 частини 2 статті 162 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 162 КАС України передбачений і такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача, який може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно із пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу підлягає до стягнення сума 25331,88 грн. (розрахунок 9559,17 грн. : 20 (робочих днів) = 477,96 грн. (за один робочий день), з 14.08.2014 року по 28.10.2014 року було 53 робочих дні, відповідно 53 х 477,96 = 25331,88).

Проте, обчислюючи суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що позивач в період з 13.08.2014 року по 03.11.2014 року, отримав грошове забезпечення у розмірі 4596,33 грн., що підтверджується довідкою Самбірського МВ ГУМВС України у Львівській області № 11767 від 16.10.2015 року.

Враховую наведене, колегія суддів зазначає, що розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - це різниця між грошовим забезпеченням яке мав би отримати ОСОБА_1 по посаді начальника УБОЗ ГУМВС 25256 грн. та грошовим забезпеченням по посаді заступника начальника МВ - начальника МГБ Самбірського МВ ГУМВС 4596,33 грн.

Відтак, до задоволення підлягає стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в сумі 20659,67 грн. (25256 грн. -4596,33 грн. = 20659,67 грн.).

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині стягнення розміру суми є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160 ст. ст. 41, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2016 року по справі № 813/5919/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) 20 659,67 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення постанови суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст

виготовлено 29.06.2016 року.