Постанова № 58702597, 29.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

29 червня 2016 р. №820/321/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді: Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання: Ділбарян А.О.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд, визнати неправомірними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо прийняття рішення від 10.02.2016 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2016 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення за результатами розгляду заяви громадянки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 24.12.2015 року про здійснення їй обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні ХР 13272 від 18.05.2005 року у зв'язку з непридатністю для користування, з урахуванням рішення суду.

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківський області на підставі Закону України «Про імміграцію» був наданий дозвіл на імміграцію в Україну, та позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні ХР 13273 від 18.05.2005 року. В цій посвідці відображене місце реєстрації позивача.

24.12.2015 року позивач звернувся з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області про здійснення йому обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні, в зв'язку з її непридатністю для користування та надав усі необхідні документи для здійснення такого обміну. Згідно відповіді № 04/1-28520 від 31.12.2015 року ГУ ДМС України в Харківський області ГУ ДМС України в Харківський області посилається на неможливість вирішити питання по суті в зв'язку з тим, що громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Згідно відповіді, дозвіл на імміграцію в Україну та посвідка на постійне проживання в Україні позивача на теперішній час не скасовані і є дійсними. 14.01.2016 року позивач з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області про те, що до теперішнього часу йому не здійснено обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні ХР № 13273 від 18.05.2005 року, та не надано письмової відповіді про прийняття рішення про видачу або відмову у видачі нового бланку посвідки на постійне проживання в Україні, стосовно заяви від 24.12.2015 року. 20.01.2016 року ГУ ДМС України в Харківській області надав позивачу письмову відповідь № 04/1-763, в якій ГУ ДМС України в Харківській області доводить, що в зв'язку з тим, що громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, тому на теперішній час вирішується питання, щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг. В подальшому, позивача повідомлено про те, що прийнято рішення від 10.02.2016 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу. Позивач вважає рішення ДМС незаконним та таким, що підлягають скасуванню а бланк посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР 13272 від 18.05.2005 року підлягає обміну.

Представником відповідача - ОСОБА_2, в ході судового розгляду справи були надані заперечення проти позову, в яких зазначено, що 24.12.2015 до ГУ ДМС України в Харківській області надійшла заява позивача щодо здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання у зв'язку із її непридатністю для користування.

Відповідачем на адресу представника позивача двічі направлено відповідь за вих. № 04/1-28520 від 31.12.2015 та № 04/1-763 від 20.01.2016 з вищевказаних питань. У ході перевірки встановлено, що 18.05.2005 позивач отримала дозвіл на імміграцію та була документована посвідкою на постійне проживання серії ХР № 13273 на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (чоловік Нгуєн ОСОБА_5 отримав дозвіл на імміграцію згідно з нормами Закону України «Про імміграцію»). При проведенні перевірки було встановлено, що чоловіку позивача, гр. ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5, скасовано дозвіл на імміграцію, наданий раніше. Отже, документ, на підставі якого позивачу, громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, надано дозвіл на імміграцію та видано посвідку на постійне проживання в Україні, втратив чинність. У зв'язку із вказаним, 10 лютого 2016 року наданий громадянці ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг дозвіл на імміграцію скасовано. Даним рішенням посвідку позивача на постійне проживання серії ХР № 13273 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню. Таким чином, оскаржуване рішення було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормативними актами України.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечував , з підстав викладених в письмових запереченнях.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Громадянка ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг 18.05.2005 р. була документована посвідкою на постійне проживання серії ХР 13272 терміном дії безстроково, на підставі висновку ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 18.05.2005 року, місце реєстрації за адресою: м. Харків вул. Гарібальді буд.4/1, гуртожиток (а.с.12, 96) .

Громадянка ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг 24.12.2015 року звернулась з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області про здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні, в зв'язку з її непридатністю для користування (а.с.14-15).

Згідно відповіді № 04/1-28520 від 31.12.2015 року ГУ ДМС України в Харківський області повідомило Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг про те, що громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, тому на теперішній час вирішується питання щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг (а.с. 16).

14.01.2016 року позивач повторно звернулась з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківський області про прийняття рішення про видачу або відмову у видачі нового бланку посвідки на постійне проживання в Україні громадянці ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг (а.с. 17-19).

Листом від 20.01.2016 року № 04/1-763 ГУ ДМС України в Харківський області позивача повторно повідомлено про вирішення питання, щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, у зв'язку з тим, що громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 20).

За наслідками перевірки наявності підстав для обміну посвідки та відсутності підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №251 від 28.03.2012р. та п.4.5 Порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013р. №698, рішенням начальника Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області від 10.02.2016 року №04/1, на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг (а.с. 41).

Зазначене рішення прийнято на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про результати перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, затвердженого 10.02.2016 р. (а.с. 42-44).

Згідно вказаного висновку дозвіл на імміграцію в Україну Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг отримала згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як дружина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, який був документований посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії ДН №17032 від 28.01.2004 р. Дозвіл на імміграцію в Україну громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 було скасовано висновком ГУ ДМС України в Донецькій області, який не оскаржувався та є чинним на даний час, тобто документи, на підставі яких позивачу було видано дозвіл на постійне проживання в Україні, втратили чинність, отже документ, на підставі якого позивачу, громадянці СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, надано дозвіл на імміграцію та видано посвідку на постійне проживання в Україні оформлені на підставі незаконно виданих документів та підлягають скасуванню.

Вважаючи зазначене рішення протиправним позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи спірним правовідносинам правове обґрунтування, суд зазначає наступне.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Аналогічні норми містяться в підпункті 8 пункту 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час оформлення посвідки, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 18.05.2005 року позивач відповідно до рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 18.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, документована посвідкою на постійне проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства серії ХР №13273.

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про міграцію", не виявив, у зв'язку з чим, надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття стало те, що посвідка на постійне проживання в Україні чоловіка позивача, громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, за наявності якого Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг надано дозвіл на імміграцію в Україну, була видана з порушенням абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та 08.09.2009 року ГУ ДМС України в Донецькій області прийнято рішення про скасування рішення УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 26.01.2004 року про видачу посвідки на постійне місце проживання громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що також підтверджується постановою про скасування рішення від 08.09.2009 р. про видачу посвідки (а.с. 98)

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Суд зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування ст. ст. 12, 13 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію позивачу.

При цьому, суд зауважує, що вказані обставини існували на момент розгляду заяви позивача та прийняття рішення відповідачем від 18.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, з подальшою видачею посвідки на постійне місце проживання в Україні. Позивач, при отриманні дозволу на імміграцію надав всі документи, передбачені законом, не приховував дані щодо сімейного стану, та на підставі правдивих даних отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

Натомість, оскаржуване рішення було прийнято лише на підставі того, що УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 26.01.2004 року прийнято рішення про скасування рішення УГІРФО ГУМВС України в Донецькій області від 26.01.2004 року про видачу посвідки на постійне місце проживання громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, у зв'язку з порушенням абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», чоловіку позивача, за наявності якої Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг надано дозвіл на імміграцію в Україну.

Відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.041981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка на постійне проживання таким особам видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Таким чином, дозвіл на імміграцію в Україну чоловіку позивача - Нгуєн ОСОБА_5 не надавався, оскільки Закон України «Про імміграцію», прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. Отже, чоловіку позивача - Нгуєн ОСОБА_5 в силу дії зазначеного Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Інших підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання на території України для подальшого знищення, а також проведення інших дій, пов'язаних з скасуванням дозволу на імміграцію, судом не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Крім того, суд зазначає, що в порушення вищезазначених норм, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, наявність у позивача власної підприємницької діяльності, стабільного прибутку, що позивач перебуває у другому шлюбі з гр. ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 Куанг, та мають спільних дітей: Нгуєн ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії 1-ВЛ № 295247 від 09.11.2012), Нгуєн ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії 1-ВЛ № 232480 від 02.03.2011 року), Нгуєн Нгок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії 1-ВЛ № 171029 від ІНФОРМАЦІЯ_6), які згідно свідоцтва про народження народились в Україні (а.с. 135-137).

Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.

Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, не враховувалось наявність малолітньої дитини, законне право дитини на проживання разом з батьками

Крім того, згідно положень статей 9,29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що відповідач, під час прийняття рішення від 10.02.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому заявлені позовні вимоги, в частині позовних вимог про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2016 р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо прийняття рішення від 10.02.2016 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та зазначає, що достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача є скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, оскільки розглядом справи доведено протиправність рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд вважає, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.04.2016 року про відмову у здійсненні обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР №13273 від 18.05.2005 року, у зв'язку з непридатністю для користування (а.с. 162).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення за результатами розгляду заяви громадянки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.12.2015 про здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР №13273 від 18.05.2005 року у зв'язку з непридатністю для користування, з урахуванням рішення суду.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 цієї ж статті закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАСУ).

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

З урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішити у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2016 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки СРВ Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 05.04.2016 року про відмову у здійсненні обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР №13273 від 18.05.2005 року, у зв'язку з непридатністю для користування.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення за результатами розгляду заяви громадянки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.12.2015 про здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР №13273 від 18.05.2005 року у зв'язку з непридатністю для користування, з урахуванням рішення суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_3 ОСОБА_3 Фонг, ІНФОРМАЦІЯ_1 (м. Харків, вул. Гарібальді,4/1, гуртожиток) судовий збір у розмірі 1102.40 грн. (одна тисяча сто дві гривні 40 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 02 липня 2016 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.