Постанова № 58702066, 01.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2231/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення № 12318727 від 02.12.2015р., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Кей-Колект», в якому позивач просить:

визнати протиправними дії державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо проведення реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області;

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за індексним номером 12318727 від 02.12.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.12.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 прийнято рішення № 12318727 про державну реєстрацію права власності на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області за ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та зазначає, що законодавством не передбачалось можливості проведення державної реєстрації речових прав на обєкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, повязаної із переходом таких прав на нерухоме майно, а приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 нотаріальна дія з нерухомим майном предметом іпотеки не вчинялась. Відтак, на думку позивача, відповідачем порушено приписи Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, позивач зазначає, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті», оскільки використовується як місце постійного проживання позивача та його неповнолітнього сина, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м.

Відповідач явку представника до судового засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином та завчасно.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у звязку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

27.06.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком Укрсиббанк (банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11175875000 (а.с.10-13)

Згідно п.п.1.1 договору про надання споживчого кредиту №11175875000 від 27.06.2007 р. банк зобовязується надати позичальнику (ОСОБА_1) кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у доларах США в сумі 200 000,00 (двісті тисяч) доларів США, що дорівнює еквіваленту 1 010 000 (один мільйон десять тисяч) гривень за курсом Національного Банку України на день укладення цього договору, а позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 2.1 виконання зобовязань позичальника за цим договором забезпечується наступним чином: позичальник зобовязується в термін до 27.06.2007 р. докласти всіх необхідних зусиль та здійснити всі необхідні дії щодо надання забезпечення та здійснити укладення або забезпечити укладення (якщо забезпечення за цим договором надає третя особа) відповідного договору: - застави нерухомості, а саме: чотирикімнатної квартири, загальною площею 136,3 (сто тридцять шість цілих три десятих) кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

27.06.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №9357 (а.с.14-18).

Згідно з п.1.1 договору іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. іпотекодавець (ОСОБА_1) передає в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця (предмет іпотеки): квартиру № 14 (чотирнадцять), що знаходиться в м.Іллічівську Одеської області, по вул. 1 Травня, будинок № 10-Б (десять Б).

11.06.2012р. між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю КЕЙ-КОЛЕКТ (фактор) укладено договір факторингу № 4, за яким клієнт зобовязується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

11.06.2012р. між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки.

Згідно додатку №1 до договору від 11.06.2012р. про відступлення права вимоги за договорами іпотеки ПАТ УкрСиббанк відступив свої вимоги заборгованості, зокрема заставодавця ОСОБА_1, за кредитним договором №11175875000 від 27.06.2007 р.

Таким чином, кредитором позивача та іпотекодержателем за договором іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. нерухомого майна: квартири, що знаходиться за адресою: м.Іллічівськ Одеської області, по вул. 1 Травня, буд. № 10-Б, є ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ.

Розділом 5 договору іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. врегульовано питання задоволення вимог іпотекодержателя, яке здійснюється: шляхом добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя (передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання); шляхом звернення на предмет іпотеки.

Сторони домовились, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобовязань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або цим договором іпотеки, предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя.

Перехід права власності не потребує додаткового оформлення і сторони погоджуються про те, що «Застереження про добровільну передачу» відображає усі питання по переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя щодо яких сторони мали намір домовитись.

Згідно п. 5.3.3 договору іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. у випадку невиконання (або часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобовязань перед іпотекодержателем за кредитним договором та цим договором іпотеки іпотекодержатель звертається за здійсненням виконавчого напису нотаріуса на цьому договорі і направляє повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки Іпотекодержателю («Повідомлення»). З моменту відправлення «Повідомлення» та здійснення виконавчого напису Іпотекодержатель набуває права власності на предмет застави, а предмет іпотеки вважається переданим Іпотекодержателю.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ на підставі договору факторингу № 4 від 11.06.2012р. та відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012р. звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про державну реєстрацію прав на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, за ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ.

02.12.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 12318727, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_2, за ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ (ЄДРПОУ 37825968), про що свідчать дані Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна станом на 12.02.2016 р. (а.с. 28- 29)

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що правовідносини, повязані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (далі - Закон №1952-IV), в редакцій на час виникнення спірних реєстраційних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом

Абзацом 2 ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 ч. 5 ст.3 Закону №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Абзацом 7 п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 (надалі Порядок №868), встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом №1952-IV.

Таким чином, на час прийняття оскаржуваного рішення законодавством не було передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на обєкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, повязаної із переходом таких прав на обєкт нерухомості, а таке право, внаслідок зміни законодавства виникло виключно з 01.01.2016 року.

Подібна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України, зокрема, від 21.01.2015 року у справі № К/800/66279/13.

Крім того, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

В силу вимог абз.2 п.9 ч.2 ст. 9 Закону №1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); вживають заходів щодо охорони спадкового майна; видають свідоцтва про право на спадщину; видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах; засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчують факт, що фізична особа є живою; посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці; посвідчують час пред'явлення документів; передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймають у депозит грошові суми та цінні папери; вчиняють виконавчі написи; вчиняють протести векселів; вчиняють морські протести; приймають на зберігання документи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1)прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2)встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3)прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4)внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

5)видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6)надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам

Пунктом 36 Порядку № 868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою

Підпунктом 1 п.37 Порядку встановлено, що документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чий його дублікат.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року №898-IV (надалі - Закон №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за договором іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. домовилися про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору шляхом викладення у договорі іпотеки розділу 5 "Задоволення вимог іпотекодержателя".

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.36 Закону №898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною 1 ст.37 Закону №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, що буде підтверджувати відповідний перехід права власності, може бути або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до п. 46 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

При цьому, згідно п. 5.4 договору іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. звернення стягнення здійснюється за рішенням суду си на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання іпотекодавцем у 30-денний строк вимоги, згідно до повідомлення надісланого у порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ч.1 ст. 35 Закону №898-IV, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Під час судового розгляду справи відповідачем та третьою особою не доведено факту направлення на адресу позивача завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень із зазначенням стислого змісту порушеного зобов'язання, вимоги про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; доказів спливу 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку ст. 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню.

Судом встановлено, що у розділі 5 договору іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. Іпотекодержатель (ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ") має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не виконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ "КЕЙ- КОЛЕКТ" на об'єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, за ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 792426051108 та прийняття рішення № 12318727 від 02.12.2015р. був саме договір іпотеки №9357 від 27.06.2007 р. (а.с. 28).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 не вчиняла нотаріальної дії з нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_3, в результаті якого відбулось би виникнення, перехід або припинення прав на квартиру або обтяження таких прав, у звязку з чим у останньої були відсутні підстави для прийняття рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з ст. 4 Закону №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1)право власності на нерухоме майно;

2)право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3)інші речові права відповідно до закону;

4)податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Враховуючи положення ч.1 ст.37 Закону №898-IV, звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається саме шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на останній. Разом з тим, з огляду на норми закріплені ч.9 ст.15 Закону України №1952-IV та абзацом 7 п. 2 Порядку №868, нотаріус як спеціальний суб'єкт, проводить державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набутих виключно у результаті вчинення нотаріальної дії з таким майном.

Крім того, відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03.06.2014р. N 1304-VII не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (ЄДРСР №51404742).

Згідно довідки Обєднання співвласників багатоквартирного будинку від 22.01.2015р. (вих. № 216) ОСОБА_1 постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, корп. Б, кв. 14 загальною площею 136,3 кв.м, яка складається з 4 (чотирьох) кімнат жилою площею 92,0 кв.м. У цьому приміщенні проживає також член сімї позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 27).

Крім того, в матеріалах справи наявне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14.05.2015р. у справі № 501/5740/14-ц, яким стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором у сумі 2409854,99 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 24.05.2015р.(а.с. 31-33).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, направлення боржнику повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору №9357 від 27.06.2007 р. з застереженням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири або реєстрації права власності на вказаний предмет іпотеки відповідно до ст.37 Закону України Про іпотеку не відбувалось. Протилежного відповідачем не спростовано та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Суд не приймає до уваги наявну в матеріалах справи копію рекомендованного повідомлення про вручення поштового відправлення, наданого як доказ направлення ТОВ «Кей-Колект» на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (вих. № 734585/ЛЗ від 15.12.2015р.), оскільки з останнього не вбачається з яким саме вмістом документи направлялись на адресу позивача.

Більш того, як вбачається з копії вказаного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення поштове відправлення отримано адресатом (ОСОБА_1) 28.01.2015р., тоді як вищезазначене повідомлення датовано 15.12.2015р. Відтак, суд вважає, що вказана копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом. Так, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт отримання позивачем письмової вимоги.

Враховуючи встановлені судом обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що рішення № 12318727 від 02.12.2015р. прийнято нотаріусом у якого відсутні повноваження щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном та всупереч п.1 ч.1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, відповідач, приймаючи рішення № 12318727 від 02.12.2015р., діяв не в межах повноважень, визначених Законом №1952-IV та Порядком № 868, у спосіб не передбачений законом.

За наведених обставин, суд вважає, що позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами та підлягають частковому задоволенню, а рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна № 12318727 від 02.12.2015р. є неправомірним, прийнятим з порушенням чинного законодавства, відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 кожна особа має право на мирне володіння своїм майном. Конвенція, залишаючи за державною владою велику свободу відносно рішень в сфері економічної та соціальної політики, підтверджує, що таке вручання в гарантовані права не буде повільним.

Мирне володіння означає, що порушення принципу, встановленому у першому реченні, може мати місце і за відсутності прямого або фізичного втручання у право власності. Так, наприклад, порушення може мати форму позбавлення можливості використати власність, ненадання дозволів, або інших форм перешкоджання реалізації права власності, що є наслідком застосування законодавства або заходів органів державної влади (рішення Європейського суду у справі Wiggins v. Unated Kingdom Appl. 7456/76 (1976).

Враховуючи наведене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за індексним номером 12318727 від 02.12.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо проведення реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області у звязку з тим, що належним та достатнім способом захисту порушеного права у даному випадку буде скасування оскаржуваного позивачем рішення, адже саме воно створює відповідні юридичні наслідки.

Результатом вирішення публічно-правового спору у справах про оскарження рішення є визнання його протиправним та скасування (визнання не чинним) повністю або частково або відмова у задоволенні такої вимоги, при цьому вимога про визнання протиправними дій відповідача по складанню такого рішення не буде мати своїм правовим наслідком задоволення позову в частині визнання протиправним рішення, таке право підлягає захисту виключно шляхом предявлення позову щодо визнання та скасування рішення, оскільки саме оскарженим рішенням державного реєстратора відмовлено у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 128, 159-164, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення № 12318727 від 02.12.2015р.,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за індексним номером 12318727 від 02.12.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру № 14 в житловому будинку № 10-б по вул. Першого Травня в м. Чорноморську (Іллічівську) Одеської області.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя: Г.П. Самойлюк