Постанова № 58701663, 16.06.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року 810/1162/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д. розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року №19105-17 та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що передбачений нормами Податкового кодексу України транспортний податок підлягає застосуванню лише з 2016 року. Крім того, позивач вказує на порушення відповідачем при прийнятті оскарженого рішення принципу дії нормативно-правового акту в часі.

Позивач також зазначає, що фактично з 01.01.2015 Законом від 28.12.2014 №71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи на нього державою покладені додаткові витрати щодо утримання легкового автомобіля, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, оскільки до 01.01.2015 позивачем при його придбанні був сплачений як збір за першу реєстрацію транспортного засобу, який з 01.01.2015 зазначеним законом був скасований, так з 01.01.2015 держава додатково зобовязує позивача сплачувати транспортний податок без повернення раніше сплаченого збору за першу реєстрацію автомобіля. Водночас особи, що придбали аналогійний автомобіль у 2015 році, сплачують виключно транспортний податок.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, жодних клопотань про відкладення розгляду справи, чи про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

У судовому засіданні 14.06.2016, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить легковий автомобіль Toyota Highlander, 2013 року випуску з обємом циліндрів двигуна 3456 куб. см., дата первинної реєстрації 09 листопада 2013 року.

Наведені обставини визнаються та не заперечуються сторонами.

Податковим повідомленням-рішенням Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 18 червня 2015 року №19105-17 позивачу на підставі підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено податкове зобовязання з транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. (а.с. 11).

11 вересня 2015 року позивачем було сплачено податкове зобовязання з транспортного податку, що підтверджується квитанцією №N0CN42089.(а.с. 13).

Водночас, позивач вказане податкове повідомлення-рішення вважає протиправним, у звязку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи, який набирає чинності 1 січня 2015 року, викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на дату прийняття оскаржуваного рішення, визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Таким чином фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зобовязані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль.

Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи підпункту 10.1.1 пункту 10.1 та пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Відповідно до положень статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Отже Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. Водночас встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, є компетенцією відповідних місцевих рад.

У цьому контексті суд зазначає, що Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи прийнятий 28 грудня 2014 року, а рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області за №317-51-УІ, яким на території Засупоївської сільської ради встановлено транспортний податок та затверджено відповідне положення, прийнято 15 січня 2015 року (а.с.23-32).

Таким чином, зважаючи на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 15 січня 2015 року №317-51-УІ застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року.

Такі висновки узгоджуються з таким принципом податкового законодавства як принцип стабільності, що закріплений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (субєкт, обєкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота), тобто як в цілому так і окремо, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обовязків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, повязаної з виникненням обєкта оподаткування.

Слід зауважити, що бюджетне право як частина фінансового права включає матеріальні бюджетно-правові норми, тобто норми, які регулюють склад доходної і видаткової частин бюджету, їх розподіл за бюджетами різних рівнів, бюджетне регулювання, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин, а також процесуальні норми, які регулюють бюджетний процес, а саме, складання і розгляд проекту бюджету, затвердження бюджету і акта (закону чи рішення) про бюджет, складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Ці етапи проходження бюджету називають стадіями бюджетного процесу. Кожний етап закінчується прийняттям акта відповідного органу.

Так, відповідно до частити третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи, який набирав чинності 1 січня 2015 року викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок та виключено розділ VII "Збір за першу реєстрацію транспортного засобу".

Системний аналіз положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи вказує, що скасування загальнодержавного податку за першу реєстрацію транспортного засобу та запровадження нового місцевого податку у вигляді транспортного податку безпосередньо впливають на показники бюджетів як державного так і місцевих. За переконанням суду, скасування загальнодержавного збору за першу реєстрацію транспортного засобу зменшує надходження до державного бюджету.

Враховуючи, що податкові надходження складають доходи бюджету (пункт 23 статті 2, пункт 1 частини 1 статті 9 Бюджетного кодексу України), суд дійшов висновку, що положення Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ стосовно бюджетних питань, які прийняті після 15 липня 2014 року, повинні реалізовуватися не раніше початку бюджетного року, наступного за плановим.

Таким чином фізичні особи, які мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. зобовязані сплачувати транспортний податок у розмірі 25000,00 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, починаючи з 01 січня 2016 року.

Наявність у Податковому кодексі України з 01.01.2015 положень про транспортний податок та його елементів, ще не означає обовязку у платників податків щодо його сплати саме за 2015 рік, оскільки в силу положень статті 27 Бюджетного кодексу України дані норми права повинні вводитися в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, тобто саме з 2016 року.

Відповідно до положень пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Окремо слід зазначити, що на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України, а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі Серков проти України.

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського ОСОБА_1, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо якості закону.

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини суд вважає, що обовязок зі сплати транспортного податку у фізичних осіб, у даному випадку, виникає з 2016 року.

Відтак, складання та направлення Яготинським відділенням Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року №19105-17 є передчасним, а відповідно є таким, що підлягає скасуванню.

При прийнятті рішення суд не враховував посилання позивача на те, що у силу положень статті 58 Конституції України платниками транспортного податку можуть бути лише особи, які набули автомобілі, що є об'єктами оподаткування, у власність після 28.12.2014, оскільки, як було зазначено раніше, платниками такого податку є власники автомобілів незалежно від дати набуття такого права у межах п'ятирічного віку автомобіля.

Крім того, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного ОСОБА_1 України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

Водночас, як вже зазначалося раніше, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Тому законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля та об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Отже, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на позивача після набрання чинності Законом від 28.12.2014 №71-VIII, та не поширено такий період до 01.01.2015.

Щодо позовної вимоги про повернення з Державного бюджету України сплаченої суми з транспортного податку суд зазначає наступне.

Повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобовязань регламентується статтею 43 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, мiсцевих фiнансових органiв та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1146 від 15.12.2015 року.

Так, в підпунктах 43.2., 43.3, 43.4, 43.5 ст. 43 Податкового кодексу України зазначено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, повернення надміру сплачених коштів платнику податків можливе у разі підтвердження контролюючим органом факту наявності переплати, яке оформлюється у формі висновку та подається до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права суд дійшов висновку, що повернення надмірно сплачених коштів здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, на підставі заяви про повернення надміру сплачених коштів у пятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Суд також наголошує, що повернення надміру сплачених коштів є дискреційними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Разом з тим, завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого розгляду адміністративних справ.

Отже адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Відтак завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Водночас позивачем не надано суду жодних доказів звернення до податкового органу із заявою про повернення надміру сплачених коштів та прийняття податковим органом рішень за результатами розгляду такого звернення, тобто доказів реалізації відповідачем власних повноважень шляхом використання можливостей, визначених нормами права.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення коштів з Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області саме на даному етапі є втручанням у дискреційні повноваження органу, що є неприпустимим.

Зазначена позиція також узгоджується із висновками Верховного ОСОБА_1 України, що викладені у постановах від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15 та від 24 листопада 2015 року у справі №21-3669а15 та які згідно зі статтею 244-2 КАС України є обов'язковими для судів при прийнятті рішень у подібних справах.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач належних і достатніх доказів в частині правомірності визначення позивачу суми податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 18.06.2015 №19105-17 не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позовом є таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС України в Київській області від 18 червня 2015 року №19105-17.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Яготинського відділення Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ ДФС України в Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 275 (двісті сімдесят пять) гривень 60 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 червня 2016 року.