Постанова № 58701425, 26.05.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2016 року об 11 год. 57 хв.810/5850/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Тятькові І.А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача не прибув,

розглянувши у місті Києві у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу та зобов'язання вчинити певні дії -,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Київського окружного адміністративного суду знаходилась справа за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 №Ф-70-У та зобовязання припинити нарахування сплати єдиного внеску.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року у справі № 810/5850/14 (головуючий суддя Балаклицький А.І.) адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року по справі № 810/5850/14 Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі № 810/5850/14 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року касаційну скаргу Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задоволено частково, скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 810/5850/14 та направлено адміністративну справу № 810/5850/14 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім цього, з травня 2006 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо нарахування йому недоїмки за оскаржуваною вимогою є неправомірними, оскільки частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Заперечуючи проти позову з підстав, викладених в письмових запереченнях, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не є пенсіонером за віком у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим не звільняється від його сплати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року прийнято справу до провадження та призначено судове засідання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Крім цього, позивачем заявлено клопотання про збільшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат, що пов'язані із прибуттям до суду, а саме транспортних витрат для поїздок до Київського окружного адміністративного суду у судові засідання на 16.05.2016 та 26.05.2016 за маршрутом «Узин-Київ-Узин».

Представник відповідача Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області у судове засідання не прибув. Через службу діловодства суду подано, клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 26 травня 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 зареєстрований 04.05.2006 як фізична особа підприємець Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області за адресою: 09161, АДРЕСА_1, про що в ЄДРПОУ зроблений запис №23280000000001629 (а.с. 14).

Згідно із свідоцтвом платника єдиного податку серії «Б» №370148 від 25.05.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012 у Білоцерківській ОДПІ Київської області ДПС.

21.11.2013 Білоцерківською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято щодо ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70-У зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 2061 грн. 53 коп. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» (а.с.11).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон України №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування

Таким чином, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачується в обов'язковому порядку, крім випадків встановлених законом.

Фізичні особи-підприємці, у силу статті 4 Закону України №2464-VI, є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Частиною четвертою статті 4 Закону України №2464-VI у редакції Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, який набрав чинності 06.08.2011, передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, з 06.08.2011 підставою для звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, є сукупність двох обставин: якщо фізична особа-підприємець є пенсіонером за віком або інвалідом та якщо така особа отримує відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно з витягом із Наказу заступника №01 від 05.01.1999 Міністра оборони України Командуючого військово-повітряними Силами України (по особовому складу) ОСОБА_2 звільнений на підставі підпункту «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України №174/93 від 13.05.1993 у запас за станом здоровя з правом носіння військової форми одягу (а.с.16).

З 01.06.1999 позивача виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області згідно із наказом командира Військової частини А3898 №110 від 01.06.1999 (а.с.17).

З 02.06.1999 позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", що підтверджується посвідченням серії «П» №044944 (а.с.10).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.2011 №1788-ХІІ (далі Закон України №1788-ХІІ) (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон України №1058-ІV) передбачено, що, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, пенсіонером може вважатися особа, яка отримує пенсію у порядку та у розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За визначенням зазначеної вище статті, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно положень частини першої статті 9 Закону України №1058-ІV, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень статті 4 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей встановлюються Законом України про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Їм надається також право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом, незалежно від місця проходження військової служби. При цьому всі види грошового забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ враховуються нарівні із заробітною платою робітників і службовців.

Також, згідно із статтею 51 Закону України №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Питання про призначення пенсій військовослужбовцям врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон України №2262-ХІІ) (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу) .

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України №2262-ХІІ встановлені наступні види пенсії для осіб, на яких поширюється дія цього Закону: довічна пенсія за вислугу років, по інвалідності, у разі втрати годувальника.

Отже, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» взагалі не передбачений такий вид пенсії, як пенсія за віком.

У свою чергу, Закон України №2262-ХІІ прийнятий на забезпечення реалізації особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 12 Закону України №2262-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше; б) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Разом з цим, згідно із положеннями статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

Проте, виходячи з системного аналізу положень статті 12 Закону України №2262-ХІІ «Умови призначення пенсії за вислугу років», вбачається, що така пенсія, зокрема, призначається особам, які мають право на пенсію за вказаним Законом, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, за наявності у них, визначеного Законом загального та спеціального страхового стажу.

Таким чином, Законом України №2262-ХІІ фактично зменшено пенсійний вік, за умови настання якого, особа має право на призначення пенсії.

Крім цього, згідно із пунктом 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993 №174/93, офіцери можуть бути звільнені з військової служби: а) за вислугою строку служби; б) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Окремі категорії осіб офіцерського складу, перелік яких затверджується Міністром оборони України, за їх згодою можуть бути звільнені з військової служби за віком, якщо їм до досягнення встановленого граничного віку залишилося п'ять і менше років за умови наявності у них права на одержання пенсії за вислугу років. Офіцери, у яких закінчився строк контракту і які досягли граничного віку перебування на військовій службі, можуть бути залишені на ній за їх згодою після укладення нового контракту, але не більш як до досягнення граничного віку перебування в запасі; в) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби; г) у зв'язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на військовій службі; д) після закінчення строку контракту або у зв'язку з його розірванням; е) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; є) за службовою невідповідністю; ж) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили; з) за власним бажанням за наявності вислуги не менш як п'ять років у календарному обчисленні на посадах офіцерського складу.

Відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.

Як встановлено судом, позивача звільнено із Збройних Сил України на підставі підпункту «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу у запас за станом здоровя, що підтверджується витягом із Наказу заступника №01 від 05.01.1999.

Тобто, позивача було достроково звільнено зі служби за станом здоровя у запас до досягнення ним граничного віку перебування на службі.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позивач набув право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Крім того, частина четверта статті 4 Закону України №2464-VI не містить виключень при її застосуванні щодо пенсій за віком, призначених на пільгових умовах.

Суд зазначає, що правова норма, яка міститься в частині четвертій статті 4 Закону України №2464-VI, рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно доЗакону №1058 і, що пенсіонери, яким призначено пенсію за іншими (спеціальними законами) не мають право на пільгу щодо звільнення від сплати єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону України №2464-VI.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/9991/45538/12 від 20.09.2012, №К/9991/49213/12 від 09.10.2012 та №К/9991/78530/12 від 14.02.2013.

В судовому засіданні на запитання суду позивач повідомив, що після досягнення загального пенсійного віку він не переходив на пенсію за віком, передбачену Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.1 ст. 244-1 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України у постановах від 12 травня 2015 року, від 15 квітня 2014 року (справи №21-118а15 та 21-59а14 відповідно) фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Тобто від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.

Поряд з цим суд зазначає, що згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року по справі №21-616а14 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того, досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку) та отримують відповідно до закону пенсію.

Також в зазначеній постанові вказано, що «…Згідно з абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-ХІІ) застосовуються, зокрема, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах…Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить жодних винятків щодо пенсіонерів за віком…».

Також слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 1-16/99 по справі за конституційними поданнями Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" зазначено, що Україна, як соціальна держава, взяла на себе зобов'язання щодо соціального захисту громадянина, забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, тощо. Позбавлення членів сім'ї працівника міліції чи особового складу державної пожежної охорони права на житлово-комунальні пільги, якими вони користувались протягом усього періоду перебування останнього на службі в міліції чи державній пожежній охороні, у разі його звільнення за віком, через хворобу чи за вислугою років означало б не лише суттєве обмеження прав особи, звуження їх змісту та обсягу, а й дискримінацію непрацездатних, приниження людини, зневажання її честі й гідності, повагу до яких закріплено на конституційному рівні. Також у рішенні Конституційного Суду України вказано, що Служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей.

Крім того, у наведеному рішенні Конституційний Суд України вказав на обов'язкове буквальне тлумачення норм Закону задля правильного визначення правової позиції у правовідносинах.

Поряд з цим, відповідно до вимог ч.1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів укладення позивачем з Білоцерківською ОДПІ договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що сформована відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2013 №Ф-70-У є протиправною і підлягає скасуванню.

Суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.

Враховуючи те, що наслідком відповідної дії відповідача стало рішення, а саме: вимога від 21.11.2013 №Ф-70-У про сплату боргу, яка, як встановлено судом, є протиправною, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної вимоги є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача в сфері публічно-правових відносин з відповідачем.

Відтак, у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття вимоги про сплату боргу від 21.11.2013 №Ф-70-У суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача припинити нарахування позивачу єдиного внеску суд зазначає, що у цій частині позов задоволенню не підлягає, адже ця вимога звернута на майбутнє, привід для постановлення судового рішення відсутній, оскільки відсутній факт порушення права позивача.

Щодо вимоги позивача про компенсацію судових витрат, які повязанні із прибуттям до суду, суд зазначає наступне.

Відшкодування судових витрат є процесуальною відповідальністю і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом правовідносин своїх обов'язків, спрямована проти процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами.

Відповідно до частини першої статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Згідно із частиною другою статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, норма права, яка регулює відшкодування витрат, повязаних із прибуттям до суду, повязує компенсацію таких витрат лише з ухваленням рішення на користь однієї із сторін, тобто, у разі постановлення рішення по суті адміністративного спору.

Згідно з пунктом 5 додатку до Постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави " від 27 квітня 2006 року №590, компенсація адміністративних витрат, повязаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є субєктом владних повноважень, та її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

У відповідності до підпункту 1 пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", встановлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Із матеріалів адміністративної справи, зокрема журналів судових засідань, вбачається, що позивач забезпечив свою явку у судові засідання, які призначені на 16.05.2016 та на 26.05.2016.

З оригіналів проїзних квитків на автобус, наданих позивачем, вбачається, що на проїзд до Київського окружного адміністративного суду (з м.Узин, місця проживання позивача) до м.Києва (місцезнаходження суду), зокрема, 16 травня 2016 року без врахування повернення до м.Узин (місце проживання позивача) витрачено 40 грн 00 коп.

Загальний розмір витрат, що пов'язані з прибуттям позивача до суду за 16 травня 2016 року та 26 травня 2016 року, становить 160 грн. 00 коп.

Враховуючи норми чинного законодавства та наведені обставини, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані із розглядом справи, а саме, прибуття позивача до суду, у розмірі 160 грн. 00 коп.

Згідно частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 91, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задовільнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-70-У від 21.11.2013.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) витрати повязані із прибуттям до суду у розмірі 160,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській област (код ЄДРПОУ 39468482).

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України.

СуддяЯ.В. Горобцова

ОСОБА_3