Рішення № 58697625, 22.06.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/898/16-ц

н\п 2/490/1238/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року

Центральний районний суд м.Миколаєва

у складі: головуючого судді Мамаєвої О.В.,

із секретарем Баришніковою І.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПП "Авто-Віола-Плюс" про відшкодування матеріальної шкоди, 3-я особа ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ :

03.03.2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПП "Авто-Віола-Плюс" про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 13966,56 грн., вказуючи, що 22.09.2015 року трапилась ДТП за участю водія ОСОБА_4, який керуючи транспортним засобом марки маршрутка "Рута20" д/н НОМЕР_1, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки "Toyota Rav 4" д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 Власником транспортного засобу "Рута20" є юридична особа "Авто-Віола-Плюс". Згідно постанови Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04.11.2015 року винним у даній ДТП визнано ОСОБА_4

Автомобіль позивача внаслідок ДТП отримав механічні пошкодження, в тому числі згідно автотоварознавчого дослідження, шкода, пов'язана із втратою товарної вартості автомобіля позивача склала 13966,56 грн., оскільки страховик не відшкодовує вказану шкоду, позивач просить стягнути її із власника транспортного засобу - відповідача по справі, так як водій ОСОБА_4 знаходився із відповідачем на час ДТП у трудових відносинах.

Ухвалою суду від 23.02.2016р. до участі у справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучений ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги.

Представник відповідача вказала, що не згодна із позовом, оскільки водій ОСОБА_4 у будь-яких відносинах (трудових чи цивільно-правових) не знаходився. ДПТ трапилась, коли маршрутне таксі поверталось із СТО до місця паркування, при цьому водій маршрутного таксі ОСОБА_6 почував себе погано, тому попросив знайомого ОСОБА_4 повернути автомобіль на місце паркування, а вже ОСОБА_4, керуючи автомобілем скоїв ДТП. Вважає, що належним відповідачем по справі має бути ОСОБА_7

Крім того, вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження величини втрати товарної вартості автомобіля, оскільки наданий звіт ПП ОСОБА_8 є суперечливим, оцінщик не надав доказів на підтвердження своїх повноважень, відповідача не було повідомлено про здійснення такого дослідження, та він був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечення, крім того, ОСОБА_8 одночасно надав позивачу правову допомогу по складанню позову, тобто є зацікавленою особою у результатах розгляду справи.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, із наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.09.2015р. близько 12-15 год. водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом Рута 20 н/з НОМЕР_1, по вул. Садовій у м.Миколаєві, на перехресті з вул.Чкалова не врахував дорожньої обстановки, починаючи рух, не впевнився у безпеці свого маневру та допустив зіткнення з транспортним засобом "Toyota Rav 4" д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, який рухався по вул.Чкалова, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_4 порушив п.п. 2.3 (б), 10.1 ПДР України.

За даним фактом, постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 04.11.2015р. ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, його піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. /а.с. 6/.

Власником автомобіля "Toyota Rav 4" д/н НОМЕР_2 є ОСОБА_3 /а.с. 5/, власником транспортного засобу Рута 20 НОМЕР_1 є ПП "Авто-Віола-Плюс".

Як слідує із пояснень позивача, вона отримала страхове відшкодування заподіяної матеріальної шкоди від страхової компанії АТ "СК "АХА "Страхування", згідно договору добровільного страхування наземного транспорту від 17.06.2015 року.

Однак, згідно звіту № 273/1-15, розпочатого 25.09.2015 року, та закінченого 04.11.2015 року, здійсненого ПП ОСОБА_8, величина втрати товарної вартості автомобіля "Toyota Rav 4" д/н НОМЕР_2 в результаті його пошкодження у ДТП 22.09.2015 року складає 13966,56 грн. /а.с. 8-24/.

Позивач просить стягнути вказану суму - величину втрати товарної вартості автомобіля із власника транспортного засобу Рута 20 НОМЕР_1, ПП "Авто-Віола-Плюс", так як винуватцем ДТП від 22.09.2015 року є працівник ПП - водій ОСОБА_4, а законодавством не передбачено відшкодування страховою компанією величини втрати товарної вартості.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із наступного.

Згідно ч.1. ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. А відповідно до ч.1. ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом пiдвищеної небезпеки, вiдшкодовується власником (володiльцем) цього джерела.

У разi завдання шкоди внаслiдок взаємодiї джерел пiдвищеної небезпеки їх власникам (володiльцям) питання про вiдшкодування шкоди вирiшується за принципом вини ( ч. 1 ст. 1188 ЦК України ).

Згiдно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фiзична особа вiдшкодовує шкоду, завдану їхнiм працiвником пiд час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язкiв.

З аналiзу змiсту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрiзняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка вiдповiдає за шкоду». За наявностi вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є вiдповiдальною за шкоду, на пiдставi ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмiрi виплаченого вiдшкодування.

Правило генерального делiкту закрiплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомiрними рiшеннями, дiями або бездiяльнiстю, наявнiсть причинного зв'язку мiж цими дiями (бездiяльнiстю) i шкодою та вина заподiювача.

За правилом генерального делiкту вiдповiдальнiсть за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподiювача.

Статтi 1187 , 1188 ЦК України вiдносяться до спецiальних делiктiв, якi передбачають особливостi суб'єктного складу вiдповiдальних осiб (коли обов'язок вiдшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподiювача, а на iншу вказану у законi особу - власника джерела пiдвищеної небезпеки) та встановлюють покладення вiдповiдальностi за завдання шкоди незалежно вiд вини заподiювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, вiдповiдального за завдання шкоди джерелом пiдвищеної небезпеки.

Згiдно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на вiдповiднiй правовiй пiдставi (право власностi, iнше речове право, договiр пiдряду, оренди тощо) володiє транспортним засобом, механiзмом, iншим об'єктом, використання, зберiгання або утримання якого створює пiдвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом i не несе вiдповiдальностi перед потерпiлим за шкоду, завдану джерелом пiдвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язкiв на пiдставi трудового договору (контракту) iз особою, яка на вiдповiднiй правовiй пiдставi (право власностi, iнше речове право, договiр пiдряду, оренди тощо) володiє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується i з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України .

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разi завдання шкоди внаслiдок взаємодiї джерел пiдвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про вiдповiдальнiсть саме власника (володiльця) джерела пiдвищеної небезпеки ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України ).

В такому випадку обов'язок по вiдшкодуванню шкоди покладається на того власника (володiльця) джерела пiдвищеної небезпеки, з вини водiя якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водiя.

Отже, аналiз зазначених норм права дає пiдстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслiдок дорожньо-транспортної пригоди з вини водiя, який на вiдповiднiй правовiй пiдставi керував автомобiлем, що належить роботодавцю, вiдшкодовується власником цього джерела пiдвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водiєм.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах із відповідачем.

Згідно наданого акту розслідування ДТП, яка відбулась 22.09.2015 року, складеного ПП "Авто-Віола-Плюс", встановлено, що водій автобусу Рута 20 НОМЕР_1 ОСОБА_6, під час виконання рейсу - повернення з технічного обслуговування (СТО на вул.Будівельників) на місце паркування (вул.Софіївська, 1), попутно взяв із собою знайомого ОСОБА_4, який раніше працював водієм у ПП "Авто-Віола-Плюс", та через погане самопочуття попросив ОСОБА_4 відігнати автомобіль до місця паркування, на що останній погодився. ОСОБА_4, рухаючись по вул.Садова на перехресті з вул.Чкалова скоїв ДТП /а.с. 58/.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 01.03.2013 року №4, "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Згідно п.2.2. Правил дорожнього руху України, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, згідно вищевикладеного, суд не вбачає підстав для покладення обов'язку щодо відшкодування втрати товарної вартості автомобіля на відповідача.

Крім того, суд ставить під сумнів наданий звіт № 273/1-15, яким визначена величина втрати товарної вартості автомобіля Тойота.

Згідно ст.ст. 3, 6, 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", оцінка майна має бути проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, така оцінка має бути незалежною, не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці.

Однак, всупереч вказаним положенням, у договорі надання послуг №1/160, від 24.09.2015 року, укладеному між фізичною особою підприємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_3, передбачена оплата за проведення незалежної оцінки пошкодженого ТЗ у розмірі 1000 грн., надання консультаційно-правової допомоги у розмірі 1000 грн., допомога у отримані виплати щодо втрати товарної вартості у розмірі 1000 грн. та передбачена винагорода у 10% від матеріальної шкоди після позитивного вирішення справи (в судовому до судовому провадженні) /а.с. 25/.

Тому суд не може прийняти надану оцінку величини втрати товарної вартості автомобіля Тойота в якості належного та допустимого доказу по справі.

Доводи представника відповідача про відсутність повноважень у ФОП ОСОБА_8 на здійснення оціночної діяльності, не знайшли свого підтвердження у суді та спростовуються наданими сертифікатами та посвідченнями про підвищення кваліфікації.

Представнику позивача було роз'яснено право заявити клопотання про проведення по справі автотоварознавчої експертизи, однак, представник позивача вказаним правом не скористалась.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявлений позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст.16, 1166,1172, 1187, 1188 ЦК України, суд

ВИ Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ПП "Авто-Віола-Плюс" про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м.Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.В.Мамаєва