Вирок № 58697202, 01.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5493/15-к Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 11-кп/783/464/16 Доповідач: Березюк О. Г.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2016 року. м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

під головуванням судді Березюка О.Г.,

суддів: Галина В.П., Пешкова М.І.,

при секретарі судового засідання Мельниченко І.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м.Львова від 23 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого АДРЕСА_1, проживаючого АДРЕСА_2,

з участю прокурора Ковальчука Т.О.,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Галицького районного суду м.Львова від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України, та із застосуванням ст.69 КК України призначено йому покарання на строк 2 роки 3 місяці позбавлення волі без конфіскації майна.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 в період з грудня 2014 року по березень 2015 року, перебуваючи на території Донецької області, що підконтрольна силам АТО, умисно здійснював спостереження, збір та подальшу передачу представнику «ДНР» відомостей про переміщення, дислокацію, місця тимчасового розташування особового складу, озброєння та військової техніки антитерористичної операції. Зібрані відомості ОСОБА_1 шляхом здійснення дзвінків з телефону стільникового зв'язку з карткою оператору «МТС» № НОМЕР_2 передавав члену терористичної організації під назвою Донецька народна Республіка - ОСОБА_3 (місцезнаходження м.Донецьк Донецької області, позивний "Ауді"), для подальшого їх використання учасниками терористичної організації під час здійснення терористичних актів.

Згідно повідомлення штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, інформація про переміщення, дислокацію, місця тимчасового розташування особового складу, озброєння та військової техніки АТО відноситься до відомостей з обмеженим доступом, а її витік несе шкоду державній безпеці у сфері оброни.

Таким чином, вказаними умисними діями, які виразились в умисному сприянні діяльності терористичній організації під назвою «Донецька народна республіка», шляхом передачі відомостей про переміщення, дислокацію, місця тимчасового розташування особового складу, озброєння та військової техніки антитерористичної операції на території Донецької області, що призводить до загибелі особового складу, ураження військової техніки сил АТО, загибелі мирного населення, ураження та руйнування об'єктів життєзабезпечення, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.258-3 КК Ураїни.

За вказаний період ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 дані про переміщення, дислокацію, місця тимчасового розташування особового складу, озброєння та військової техніки антитерористичної операції, а саме дана інформація була передана:

-11.12.2014 року, о 16:43:37 годині, щодо розташування особового складу ЗС України в с. Галицинівка Донецької області;

-17.01.2015 року, о 19:25:15 годині, про переміщення 6 танків, градів і мінометів, в сторону населеного пункту Карловка Донецької області;

-19.01.2015 року, о 13:50:59 годині, щодо ведення пострілів з мікрорайону «Лагерки» с. Галицинівка Донецької області.

-21.01.2015 року, о 12:29:41 годині, про переміщення 17 танків, однієї БМП і двох автомобілів з особовим складом ЗС України.

-21.01.2015 року, о 13:08:28 годині, про переміщення ще 2 танків і одного вантажного автомобіля.

-21.01.2015 року, о 13:22:56 годині, про переміщення двох бензовозів, двох джипів і двох мікроавтобусів.

-21.01.2015 року, о 15:51:20 годині, про переміщення двох САУ, двох БМП і двох вантажних автомобілів з особовим складом ЗСУ, які направлялися в сторону населеного пункту Карлівка Донецької області.

Наведену інформацію ОСОБА_1 збирав особисто, коли перебував на території населеного пункту Галицинівка Донецької області.

На вказаний вирок прокурор подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

Прокурор на підтримання своїх апеляційних вимог зазначає, що призначаючи покарання ОСОБА_1 суд не дотримався вимог ст.65 КК України та безпідставно застосував ст.69 КК України, а висновок суду про призначення більш м'якого покарання ніж передбаченого законом є необґрунтованим та невірним. На думку прокурора суд належним чином не мотивував своє рішення щодо обставин, які пом'якшують призначене покарання.

На вирок Галицького районного суду м.Львова від 23.02.2016 року також подав апеляційну скаргу обвинувачений ОСОБА_1, в якій просить вказаний вирок скасувати, а провадження відносно нього закрити за відсутністю в його діях складу злочину.

В обґрунтування своїх вимог обвинувачений вказує, що оскаржуваний вирок є незаконним, висновки викладені в ньому не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та містять істотні суперечності.

Апелянт зазначає, що стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в сприянні діяльності терористичної організації, надано як доказ протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, відповідно до якого в період з 11.12.2014 року по 21.01.2015 року, були проведені негласні слідчі (розшукові) дії у формі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з метою документування протиправної діяльності громадян України. Крім цього, у протоколі за результатами проведення негласного розшукового заходу від 18.03.2015 року є посилання на те, що даний протокол складено на підставі ухвали Голови апеляційного суду Львівської області від 26.11.2014 року №04136цт та ухвали слідчого судді апеляційного суду Львівської області №295цт від 26.01.2015 року. Як вбачається з матеріалів, зазначене кримінальне провадження 05 травня 2015 року було виділене з матеріалів кримінального провадження №22015140000000016, яке у свою чергу було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.01.2015 року. Відтак, якщо дослідити подані стороною обвинувачення докази, то вбачається, що негласні слідчі дії у формі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж проведені раніше, ніж відомості щодо можливого кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а відтак проведення таких слідчих дій без відповідної ухвали суду прямо суперечить кримінально-процесуальним вимогам, а результати проведення таких негласних дій не можуть використовуватись як доказ у суді і породжувати жодних юридичних наслідків.

Обвинувачений вважає, що недопустимим має бути визнаний висновок №1241/1242 від 15 квітня 2015 року криміналістичної експертизи відео звукозапису у кримінальному провадженні №22015140000000016, оскільки вказана експертиза проводилась: по-перше в іншому кримінальному провадженні і будь-яких процесуальних документів (зокрема ухвали суду) про використання доказів, здобутих в іншому кримінальному провадженні не існує і як доказ стороною обвинувачення не надавалось; по друге - при проведенні вказаної експертизи використовувались голосові взірці лише ОСОБА_1 і не подано для аналізу голосу ОСОБА_3, з яким начебто спілкувався ОСОБА_1

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що стороною обвинувачення взагалі не подано жодного доказу того, що ОСОБА_3 має хоч якесь відношення до діяльності незаконних терористичних формувань, не подано жодного вироку суду, яким би була доведена його вина в даній категорії злочинів, не наводиться жодних доводів, ким і як встановлювалась його особа на досудовому слідстві у цьому чи в будь-якому іншому кримінальному провадженні. Безпідставно не взято до уваги покази ОСОБА_1 про те, що в нього був знайомий на прізвище ОСОБА_3, проте йому не відомо, чи міг такий бути причетний до якоїсь незаконної діяльності чи злочинних груп, а той ОСОБА_3, якого він знав, працював в нього як найманий робітник при ремонті будинку.

Також, апелянт вважає, що не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду про те, що державним обвинуваченням було доведено, що ОСОБА_1 усвідомлював, що «ДНР» діє на території України саме як терористична організація, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції, і обвинувачений сприяв у діяльності вищевказаної терористичної організації.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_2 повністю підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, навели аналогічні доводи, викладені в апеляційній скарзі та заперечили проти апеляційної скарги прокурора.

Прокурор підтримав вимоги поданої апеляційної скарги і навів аналогічні доводи, викладені в апеляційній скарзі та заперечив проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача про обставини справи і зміст апеляційних скарг, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, встановила наступне.

Згідно з положеннями ст.370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинного діяння, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами, є обґрунтованим і в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється.

В поданій апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1 оспорюється винність останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України. Щодо цих апеляційних вимог суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що такі є необґрунтованими та не можуть бути задоволені.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 під час допиту в суді першої інстанції свою вину у інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що проживав у місті Донецьк, займався підприємницькою діяльністю, але оскільки житло в м. Донецьку було втрачено через військові події, то він переїхав в с. Галицинівка Мар'їнського району Донецької області з дружиною та дитиною і займався підсобним господарством. З ОСОБА_3 був знайомий раніше, оскільки останній в нього працював на будівництві по утепленню фасадів. Останній раз він спілкувався з ОСОБА_3 по роботі у період часу весна літо 2014 року. До ОСОБА_3 телефонував з метою, щоб останній знайшов для нього і його сім'ї більш безпечне місце для проживання. Також, під час розмови він повідомляв, що пройшла велика кількість військової техніки і щоб ОСОБА_3 повідомив його маму про вказану небезпеку та вона виїхала з м. Донецька і по можливості, щоб він привіз маму до нього до Галицинівки. Крім цього, ОСОБА_3 зазначив, що є більш безпечне місце, а саме, населений пункт Пречистівка Донецької області і обіцяв йому допомогти переїхати туди. Вказав, що інколи йому телефонував ОСОБА_3, а інколи він телефонував сам. Вважав, що передана ним інформація не є секретною чи забороненою, оскільки повідомляв загальновідомі факти, які він чув та бачив при здійсненні своєї життєдіяльності у визначений період часу. Крім цього, його ніхто не попереджував, що не можна розповідати про те, що він бачив в своєму повсякденному житті іншим особам, і що за це передбачена якась відповідальність.

При апеляційному розгляді ОСОБА_1 повністю підтвердив свої покази, які він давав у суді першої інстанції. У своїх доводах на підтримання апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечив факт, час та зміст телефонних розмов із своїм знайомим ОСОБА_3, проте вважає, що цими телефонними розмовами він не вчинив жодного злочину, оскільки обвинуваченням не доведено, що ОСОБА_3 є членом терористичної організації «Донецька народна республіка» і що передана ним інформація військового змісту призвела до завдання будь-яких тяжких наслідків.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно поклав в основу обвинувального вироку сукупність доказів, здобутих на досудовому розслідуванні та перевірених в судовому засіданні, які є взаємопов'язані, повністю узгоджуються між собою та в своїй сукупності є достатніми для доведення винності обвинуваченого ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині.

Зокрема вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України підтверджується:

- даними протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 18.03.2015 року (а.с.119-125 ), відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_1 повідомляв ОСОБА_3 інформацію про переміщення, дислокацію, місця тимчасового розташування особового складу, озброєння та військової техніки антитерористичної операції на території Мар'їнського району Донецької області;

- оптичним диском, на якому зафіксовані результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме аудіо записи розмов абонента оператору стільникового зв'язку «Лайф» № НОМЕР_3, що перебуває в користуванні ОСОБА_3, з абонентом оператора стільникового зв'язку «Лайф» № НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1 (а.с.178);

- даними листа начальника штабу - першого заступника керівника АТО від 18 березня 2015 року про дислокацію підрозділів ЗСУ на території Донецької області в період часу з грудня 2014 року до 06 лютого 2015 року (а.с.126-130), згідно якої вбачається, що військова техніка з особовим складом ЗСУ, відомості про яку передавав обвинувачений ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в зазначених вище телефонних розмовах, переміщувалася по населеному пункту Галицинівка Мар'їнського району Донецької області;

- даними листа з інформацією про ОСОБА_3 (а.с.141-142), згідно якої вбачається, що ОСОБА_3, знаходиться на території так званої «ДНР» та бере активну участь у діяльності вказаної організації;

- висновком криміналістичної експертизи відео звукозапису від 15.04.2015 року (а.с.143-146), відповідно до якої, в протоколі про результати проведення негласної слідчої дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, усне мовлення належить ОСОБА_1 і позначене в протоколі як «М»;

- висновком експерта № 46 від 08.05.2015 року (а.с.147-155 ), відповідно до якого, встановлено, що під час дослідження телефону марки «Lenovo S660», СІМ картка оператора мобільного зв'язку «Лайф» з нанесеним на її поверхні номером НОМЕР_4, відповідає номер НОМЕР_2. Також у вказаному телефоні є телефонна книга, яка складається з 564 записів і в тому числі записано телефон ОСОБА_3;

- витягом з сайту «Миротворець», згідно якого вбачається, що ОСОБА_3, оголошений в розшук Селидівським РВ ГУМВС у Донецькій області як особа яка підозрюється у вчинені злочину передбаченого ст.260 ч.5 КК України (а.с.217-219);

- даними протоколу огляду предметів і документів (а.с.137-138), відповідно до якого під час проведення особистого огляду ОСОБА_1 було виявлено мобільний телефон «Lenovo s660» з наявною сім картою оператора мобільного зв'язку «Лайф», що відповідає номеру НОМЕР_1;

- постановою про визнання речовими доказами від 27.03.2015 року (а.с.139-140), згідно якої мобільний телефон «Lenovo s660» з наявною сім картою оператора мобільного зв'язку «Лайф» що відповідає номеру НОМЕР_1, та протокол № 62/2/2-1934 від 18.03.2015 р. про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та оптичний диск визнано речовими доказами.

З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до переконання, що показання обвинуваченого ОСОБА_1, які він дав під час судового розгляду в суді першої інстанції і які він підтвердив при апеляційному розгляді, в яких він заперечує свою вину щодо сприяння діяльності терористичній організації, суд розцінює як обраний обвинуваченим спосіб захисту та уникнення від кримінальної відповідальності, та вважає їх повністю спростованими здобутими під час досудового розслідування та дослідженими і перевіреними під час судового розгляду доказами.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи обвинуваченого щодо визнання протоколу про результати проведення негласних (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 18.03.2015 року недопустимим доказом. Дана слідча дія була проведена у передбаченому законом порядку та проводилась в інтересах національної безпеки України і відповідно до ЗУ «Про контррозвідувальну діяльність», а тому суд вірно визнав даний доказ належним та допустимим.

Також, колегія суддів приходить до переконання, що доводи обвинуваченого про визнання як недопустимого висновку №1241/1242 від 15 квітня 2015 року криміналістичної експертизи відеозвукозапису у кримінальному провадженні №22015140000000016 є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. З матеріалів провадження вбачається, що вказана експертиза була проведена під час досудового розслідування, та в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо визнання даного висновку необґрунтованим та недопустимим.

Обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що стороною обвинувачення взагалі не подано жодного доказу того, що ОСОБА_1 усвідомлював, що «ДНР» діє на території України саме як терористична організація, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, тощо.

Колегія судді приходить до переконання, що державним обвинуваченням повністю доведено, що ОСОБА_1 усвідомлював, що «ДНР» діє на території України саме як терористична організація, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, та інше.

Зокрема, про цей факт свідчать дії ОСОБА_1, який у 2014 році через проведення антитерористичної операції у зв'язку із військовими діями покинув своє місце проживання у м.Донецьку, тобто покинув територію, яка тимчасово підконтрольна терористичній організації «ДНР», і переїхав у с.Галицинівка Мар'їнського району Донецької області на територію, підконтрольну Україні.

Крім того, з аналізу телефонних розмов ОСОБА_1 щодо локалізації, характеру і змісту інформації, що останнім передавалась члену терористичної організації під назвою «Донецька народна республіка» - ОСОБА_3, колегія суддів робить висновок про те, що дії ОСОБА_1 по передачі інформації, яка стосувалась лише про переміщення військової техніки та особового складу ЗСУ у безпосередній близькості до лінії зіткнення у зоні АТО, були цілеспрямовані і вчинені з прямим умислом на сприяння діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка».

З викладеного колегія суддів вважає, що на підставі всіх зібраних у справі доказів, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст.94 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_1 в умисному сприянні діяльності терористичної організації «Донецька народна республіка» і правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.258-3 КК України.

Проте, колегія суддів вважає, що із обвинувачення ОСОБА_1, яке суд першої інстанції визнав доведеним, слід виключити покликання на вчинення ним злочину у період з грудня 2014 року по березень 2015 року, а слід вважати, що злочин ОСОБА_1 вчинив в період з 11 грудня 2014 року по 21 січня 2015 року включно, оскільки під час судового розгляду не встановлено фактів телефонних розмов між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у лютому і березні 2015 року, та як вбачається з протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 18.03.2015 року (а.с.119-125) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулось 7 телефонних розмов, перше з'єднання стільникового зв'язку між даними абонентами відбулось 11 грудня 2014 року о 16 год. 43 хв. 37 сек., а остання розмова відбулась 21 січня 2015 року о 15 год. 51 хв. 20 сек..

При цьому колегія суддів вважає, що цим самим не змінюється для ОСОБА_1 суть та обсяг обвинувачення, а лише відбувається його конкретизація, що відповідає вимогам ч.2 ст.404 КПК України в частині того, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Разом з тим підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінально правопорушення та особі обвинуваченого.

Визнавши ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, суд із застосуванням ст.69 КК України призначив йому основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.258-3 КК України, та не призначив додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Застосовуючи до ОСОБА_1 ст.69 КК України суд першої інстанції послався на те, що він раніше не судимий, до затримання працював приватним підприємцем, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, залишив тимчасово окуповане місце свого проживання в Донецьку, де відбувалися бойові дії, переїхав на територію, яка підконтрольна українській владі, особисто не приймав участі в організації або виконанні насильницьких дій терористів або військовому протистоянні правоохоронним органам та ЗС України і його діями не було завдано шкоди державі.

З таким висновком суду, апеляційний суд не може погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, згідно з якими при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини кримінального кодексу України.

Водночас, відповідно до вимог закону, у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вказаних вимог закону не дотримався та належним чином не мотивував своє рішення про застосування до ОСОБА_1 вимог ст.69 КК України, зокрема у вироку не зазначено, які саме обставини було визнано такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та визнано обставинами, що пом'якшують покарання, дані, які лише характеризують особу обвинуваченого.

Разом з тим, підстав вважати, що визнані судом пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу обвинуваченого істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, з врахуванням тяжкості вчиненого злочину, та конкретних обставин справи, на думку апеляційного суду, немає.

З огляду на викладене апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, що полягає у неправильному застосуванні до обвинуваченого ст.69 КК України, та посилання на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.

Згідно вимог п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Отже, при апеляційному розгляді справи встановлено, що вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.69 КК України підлягає скасуванню з ухваленням вироку в апеляційному порядку, про що обґрунтовано зазначає в апеляційній скарзі прокурор.

Відповідно до вимог ст.65 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання апеляційний суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за класифікацією є особливо тяжким, особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, до затримання працював приватним підприємцем, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, залишив тимчасово окуповане місце свого проживання в Донецьку, де відбувалися бойові дії, переїхав на територію, яка підконтрольна українській владі, особисто не приймав участі в організації або виконанні насильницьких дій терористів або військовому протистоянні правоохоронним органам та ЗС України.

Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1 не встановлено.

З огляду на наведене апеляційний суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.1 ст.258-3 КК України, яке у апеляційній скарзі просить прокурор, та яке буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

У решті вирок суду першої інстанції слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст.404, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів

з а с у д и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Галицького районного суду м.Львова від 23 лютого 2016 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України скасувати.

Призначити ОСОБА_1 за ч.1 ст.258-3 КК України покарання у виді 8 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_1 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 18 березня 2015 року.

Виключити з вироку суду першої інстанції із обвинувачення ОСОБА_1 покликання на вчинення ним злочину у період з грудня 2014 року по березень 2015 року, а слід вважати, що злочин ОСОБА_1 вчинив в період з 11 грудня 2014 року по 21 січня 2015 року включно.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК Українизарахувати ОСОБА_1 час його перебування під вартою з 18 березня 2015 року по 01 липня 2016 року включно у відбування призначеного судом покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді :

Березюк О.Г. Галин В.П. Пешков М.І.