Ухвала суду № 58697168, 23.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 438/453/15 Головуючий у 1 інстанції: Посисень Л.М.

Провадження № 22-ц/783/2781/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.

Категорія: 3

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів Берези В.І. і ОСОБА_2,

при секретарі Куцик І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до Виконавчого комітету Бориславської міської ради, третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бориславської міської ради про визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 22,4 кв.м., яка складається з однієї кімнати площею 13,6 кв.м. та кухні 8,8 кв.м.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржили позивачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Вважають оскаржуване рішення незаконне, необгрунтоване та таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що оскільки попередній квартиронаймач спірної квартири помер і квартира не була успадкована, вона ОСОБА_3 з дітьми вселилася в квартиру. Підставою для вселення в спірну квартиру стала відсутність житла в неї для проживання з її дітьми. Апелянти вважають, що вони добросовісно заволоділи чужим майном квартирою і продовжують відкрито та безперервно володіти таким майном, в зв"язку з чим набули права власності на це майно, оскільки користуються ним десять років. В апеляційній скарзі апелянти просять рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 22,4 кв.м., яка складається з однієї кімнати площею 13,6 кв.м. та кухні 8,8 кв.м.

Сторони в судове засідання не з"явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином про, що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Одночасно від ОСОБА_6, який зазначає, що діє в інтересах ОСОБА_3, 22 червня 2016 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю його явки в судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі у кримінальній справи, проте будь-яких доказів на підтвердження заявленого ним не представлено. Більше того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження представництва інтересів ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобовязана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено,що спірна квартира №3, що у будинку №2 по вул. Дорошенка у м.Бориславі Львівської області належить до житлового фонду Бориславської міської ради.

Позивач ОСОБА_3 разом з двома неповнолітніми дітьми восени 2004 року самовільно вселилася в спірну квартиру і рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 28.11.2005 року вони були виселені із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

31.10.2008 року за №430 Виконавчий комітет Бориславської міської ради вирішив повернути без виконання виконавчий лист Бориславського міського суду Львівської області, виданий 05.06.2006 року, на підставі рішення цього ж суду від 28.11.2005 про виселення ОСОБА_7 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_5 з житлового приміщення АДРЕСА_3, без надання іншого житлового приміщення.

На даний час у спірній квартирі проживають позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх дочка ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_3 та неповнолітня донька позивачів ОСОБА_5 зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач ОСОБА_4, який був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2 знявся з реєстрації для реєстрації АДРЕСА_4.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивачі не є особами, які добросовісно заволоділи чужим майном і продовжують відкрито, безперервно володіти спірною квартирою протягом 10 років.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно з ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Ст.392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як роз'яснено у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто володілець не повинен був та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали б найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Таким чином, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий. Тобто право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Оскільки беззаперечно встановлено, що відповідачі заселившись, фактично заволоділи чужою квартирою, яка належить до житлового фонду Бориславської міської ради Львівської області та перебуває на балансі комунального підприємства "ЖЕК №3" знали про відсутність у них підстав для набуття права власності на спірну квартиру. Факт звернення ОСОБА_3 та членів її сім"ї з заявами до Бориславської міської ради про надання їм житла та перебування їх на квартирному обліку як таких, що потребують поліпшення житлових умов, а також звернення з заявами до відповідача закріплення за позивачами спірної квартири не робить їх добросовісними володільцями і не дає права самовільно зайнявши спірну квартиру володіти користуватися та розпоряджатися ним, обмеживши власника відповідача у справі володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою, яка йому належить і про порушення прав яких останній заявляв та намагався виселити ОСОБА_3 разом з її дітьми без надання іншого житлового приміщення.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, щорозглядаючи спіррайонний суд повно і всебічнодослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні апеляційної скарги апелянту слід відмовити, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днівз дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: В.І. Береза

ОСОБА_2