Ухвала суду № 58697035, 25.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/6805/14 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/783/2728/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Д.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Богонюка М.Я., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_2

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Львівської молодіжної громадської організації «Клуб кікбоксингу «Тріумф», ОСОБА_4, третя особаЛьвівське комунальне підприємство «Сяйво», про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Вказує на те, що в матеріалах справи є лист Залізничної районної адміністрації, відповідно до якого інженерні мережі спірного підвального приміщення виведені за межі приватизованого приміщення та експлуатуються належним чином. Вказаний лист підтверджує, що інженерні мережі знаходились у підвалі будинку і підвал виконував функцію допоміжного приміщення. Згідно з наявних в матеріалах справи скарг мешканців будинку за 2009-2010 роки в травні 2009 року в підвалі була відрізана труба, по якій подавалось центральне опалення, влітку 2008 року були відрізані труби водопостачання власником підвалу.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обовязків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на судовий захист передбачається ст.55 Конституції України.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Скориставшись своїм правом, позивач звернулася в суд з позовом, в якому після уточнення позовних вимог просила усунути перешкоди у користуванні підвальним приміщенням у будинку по вул. Сластіона, 2 у м. Львові, визнати недійсними договори купівлі продажу нежитлових приміщень від 03.09.2008 року та від 16.02.2009 року.

Житловий фонд України утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України (ст.4 ЖК України).

Згідно ст.5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад(житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Обєктом власності особи може бути, зокрема, житло житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).

Відповідно дост.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частинами 1 та 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, як це передбаченост. 391 ЦК України.

За правилами ч.1 ст.1 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їхню власність як квартир(будинків), кімнат у квартирах та однокімнатних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Частиною 2ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 2.03.2004 року №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно в спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього(п.1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Так, за ст.1 Закону «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним обєктом цивільно правових відносин.

Наведені норми свідчать про те, що у житлових будинках можуть бути і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення(магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

З матеріалів справи вбачається та районним судом встановлено, що житловий будинок №2 на вул.Сластіона у м.Львові перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому м.Львова № 109 від 10.03.1987 року (витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18934047 від 24.12.2007 року та №17186144 від 23.05.2008 року).

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру № 23579-З від 02.06.2008 року позивач є власником квартири №82 на вул.Сластіона, 2 у м.Львові.

Згідно технічного паспорту ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 24.12.2007 року приміщення площею 95,2 м.кв. в підвалі будинку на вул.Сластіона, 2 у м.Львові значаться як нежитлові.

Як вбачається із договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №2135 від 03.09.2008 року, укладеному згідно ухвали 8-ої сесії 5-го скликання Львівської міської ради №1620 від 20.03.2008 року, та акту приймання - передачі №2135 від 13.10.2008 року Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради передало у власність Львівській міській молодіжній громадській організації «Клуб кікбоксінгу «Тріумф» нежитлові приміщення загальною площею 95,2 кв.м, позначені в технічному паспорті, складеному ОКП ЛОР «БТІ та ОЕ», номерами 100-1, 100-2, розташовані у підвалі будинку літ.А-5, за адресою: м.Львів, вул.Сластіона, 2.

На підставі даного договору за Львівської міською молодіжною громадською організацією «Клуб кікбоксінгу «Тріумф» 28.01.2009 року було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21699409.

16.02.2009 року між Львівською міською молодіжною громадською організацією «Клуб кікбоксінгу «Тріумф» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень та проведена державна реєстрація права власності на ці нежитлові приміщення за ОСОБА_4

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у звязку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину (зокрема зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до вимог ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно розяснень, наданих у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога по визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що підвальні приміщення загальною площею 95,2 кв.м, позначені в технічному паспорті, складеному ОКП ЛОР «БТІ та ОЕ», номерами 100-1, 100-2, у будинку по вул.Сластіона, 2 у м. Львові не належать до категорії допоміжних приміщень, мешканціквартир даного будинку, зокрема і позивач, не є співвласниками цих приміщень, а тому відчуження спірних підвальних приміщень без згоди мешканців будинку, є правомірним, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони зроблені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам, а твердження апелянта про те, що дане рішення є незаконним, безпідставними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: