Рішення № 58696837, 31.05.2016, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6679/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі :головуючого - судді Невойта П.С.

при секретарі с/з - Леон Я.О.

за участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, з участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, відділу Держземагенства у м.Львові, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. про визнання незаконними та скасування рішення Брюховицької селищної ради від 02.06.1993 №150, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки із незаконного володіння, -

у с т а н о в и в:

19.09.2014 року ДТГО «Львівська залізниця» звернулась до суду з позовом до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_12, Відділу Держземагенства у м.Львові, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховецької селищної ради від 02.06.1993 року №150 «Про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва гр. ОСОБА_4.», визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_16, витребування від ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, частину земельної ділянки за код. номером НОМЕР_1, яка площею 0, 0277 га перетинається із смугою відведення Залізниці та стягнення з відповідачів судових витрат пов'язаних із розглядом судової справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що для складання документів, що посвідчують право на користування земельними ділянками смуги відведення, у т.ч. в адміністративних межах смт.Брюховичі, Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» уклала угоду із землевпорядною організацією ПП «Центр ринкових досліджень» від 03.07.2008 №Л/П-08851/НЮ.

При здійсненні зазначених робіт, згідно із підп. 4 п. 6 погодженого та затвердженого Залізницею та ПП «Центр ринкових досліджень» технічного завдання, що є додатком 1 до вказаного договору, та відповідно до абз. 8 п. 2.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43, у редакції чинній на момент укладення договору, використовуються матеріали по встановленню смуги відведення залізниці, план смуги відведення, а саме - план смуги відведення від 1962 року, погоджений із виконкомом ради трудящих Львівської міської ради.

Із повідомлення від 02.10.2013 №357/1 ПП «Центр ринкових досліджень» Залізниці стало відомо, що складання відповідних правовстановлюючих документів на дані землі, в межах, визначених наданими вихідними даними, на сьогодні є неможливим, оскільки на частині смуги відведення виявлено перетин (накладання) земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, яка площею 0,0277 га накладається на смугу відведення.

Під час проведення обстеження земель Залізниці від 02.04.2014 комісією у складі головного інженера відокремленого підрозділу Залізниці «Кам'янка-Бузька дистанція колії», інженера сектора з управління майновими та земельними ресурсами відокремленого підрозділу Залізниці «Львівська дирекція залізничних перевезень», інженера-землевпорядника відокремленого підрозділу Залізниці «Кам'янка-Бузька дистанція колії», за участю представника ПП «Центр ринкових досліджень» та землевпорядника Брюховицької селищної ради встановлено, що на території смт.Брюховичі в смузі відведення залізниці на км 10 + 271 м - км 10 + 312 м з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 45 м, на відстані 37 м від осі головної колії знаходиться бетонна огорожа протяжністю 41 м. Дана споруда огороджує житловий будинок, який в стадії завершення будівництва. Земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Встановлено, що земельна ділянка, яка знаходиться по АДРЕСА_1, площею 0,0771 га, належить на праві спільної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 25.09.2006 на підставі договору купівлі-продажу від 12.05.2006 ВСТ №457284, ВСТ №457285 та згодом була продана ОСОБА_17 та ОСОБА_10

Згідно зазначеного договору, дана земельна ділянка була придбана ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ОСОБА_11 та ОСОБА_12, яким така належала на праві спільної власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого 14.03.2005.

Підставу видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 зазначено у цьому ж акті, а саме договір купівлі-продажу жилого будинку незакінченого будівництвом та земельної ділянки ВВА №684142 від 20.01.2004, відомості про який у Залізниці відсутні.

Інформацією про продавця земельної ділянки, у якого ОСОБА_11 та ОСОБА_18. її придбали згідно зазначеного вище договору, Залізниця не володіє.

Однак, Залізниці відомо, що земельна ділянка площею 0,0800 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, була надана у приватну власність гр.ОСОБА_4 рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №150 від 02.06.1993 «Про надання у приватну власність земельної ділянки для індивідуального будівництва гр.ОСОБА_4.».

Позивач Рішення Брюховицької селищної ради №150 від 02.06.1993 вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Останньою заявою від 31.08.2015 року про зміну (уточнення) позовних вимог представник ДТГО «Львівська залізниця» просив викласти п.5 позовних вимог у редакції «Витребування від ОСОБА_9 та ОСОБА_10, частину земельної ділянки за код. номером НОМЕР_1, яка площею 0, 0277 га перетинається із смугою відведення Залізниці та стягнення з відповідачів судових витрат пов'язаних із розглядом судової справи» (т.1 а.с.223).

Згідно письмових пояснень та долучених представником документів (Т.2 а.с.39-42) у звязку з реоррганізацією позивача зазначено правильну назву: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця».

Будучи у суді представник державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», а в подальшому ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ОСОБА_19 позов підтримав з підстав наведених у ньому та письмових поясненнях (Т.10 а.с. 3-12, Т.2 а.с.88-90). Представник відповідача ОСОБА_20, який діє на підставі довіреності від 25.02.2016 року № 315 заперечив позов з підстав, наведених у письмових запереченнях (Т.2 а.с.70-76). Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, у судове засідання повторно не прибули та не повідомили про причину неявки, а тому у відповідності до ст.169 ЦПК України суд вважає, що розгляд справи слід проводити у їх відсутності на підставі наявних доказів. Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, будучи у суді позов заперечили, просили відмовити у задоволенні, оскільки вони придбали будинок та земельну ділянку на законних підставах. В останні судові засідання повторно не прибули та не повідомили про причину неявки, а тому у відповідності до ст.169 ЦПК України суд вважає, що закінчувати розгляд справи слід проводити у їх відсутності на підставі наявних доказів.

Треті особи ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, представник відділу Держземагенства у м.Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. у судове засідання повторно не прибули та не повідомили про причину неявки, а тому у відповідності до ст.169 ЦПК України суд вважає, що розгляд справи слід проводити у їх відсутності на підставі наявних доказів.

Представник ОСОБА_9 - ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 07.07.2015 року (Т.1 а.с.206) будучи у суді позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях (Т.2 а.с.34-38, 43-47, 55-57, 63).

З'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно розпорядження від 21.01.2015 року № 21 керівника апарату Шевченківського районного суду м.Львова та автоматичного розподілу, справу передано на розгляд судді Невойту П.С. (Т. а.с.96).

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів №150 від 02.06.1993 «Про надання у приватну власність земельної ділянки для індивідуального будівництва гр.ОСОБА_4.» земельна ділянка площею 0,0800 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 була надана у приватну власність гр.ОСОБА_4 (Т.1 а.с.14).

У відповідності до ухвали від 11.12.1992 року 12 сесії першого демократичного скликання Брюховицької селищної ради, остання делегувала свої повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок з земель селищного земельного фонду виконавчому комітету Брюховицької селищної ради народних депутатів (т.2 а.с.82). Згідно договору купівлі продажу житлового будинку, не закінченого будівництвом та земельної ділянки від 22.04.2003 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_21 та ОСОБА_22 у рівних частках купили будинок, незакінчений будівництвом та земельну ділянку площею 0,0761 за адресою:АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.84).

Як убачається з державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого 14.03.2005 року, земельна ділянка площею 0,0761 га та незакінчений будівництвом будинок за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 20.01.2004 року був придбаний ОСОБА_11, ОСОБА_12 (Т.1 а.с.16).

На підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 12.05.2006 року, дана земельна ділянка була придбана ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ОСОБА_11 та ОСОБА_12, яким така належала на праві спільної власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого 14.03.2005 (Т.1 а.с. 17-19,135-137). Згідно договору купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки від 06.06.2015 року, житловий будинок загальною площею 418,9 кв.м., а також земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0761 за адресою: АДРЕСА_1 придбана у рівних частках ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (Т.1 а.с. 202-205), які належали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 12.05.2006 року (Т.1 а.с.135-137).

Проектна документація залізниці, яка є в матеріалах цивільної справи, а саме: План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4км +850 м до 11км +106 м, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-західної залізниці у 1962 року (Т.1 а. с. 20-24) відповідно до будівельних норм і правил, що діяли на той час на залізничному транспорті України. А саме, відповідно до «Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосьТотвода (от 01 ноября 1955 года)». Наступна діяча «Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода (от 30 января 1955 года)» була вже чинна з 30 січня 1963 року. Згідно, якої Інструкції фактично відводилась земля під будівництво нової залізниці на даний час дослідити складно.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Так, постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року визначено, що Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин (ст. 395 ЦК України), до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

У відповідності до ч. 1 ст. 155 ЗК України, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду нема правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначено у ст. 11 ЦК України. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подання такого позову є прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвели до заподіяння шкоди особі. У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю.

У постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року (справа № 6-78цс13, справа № 6-94ц13) зазначено, що суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Крім того, законодавством передбачено, що акт органу місцевого самоврядування може визнаватися недійсним лише у випадку, коли він порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою (ст. 155 ЗК України), а визнаватися незаконним та скасовуватися правовий акт органу влади чи місцевого самоврядування може лише за позовом власника майна у випадку невідповідності закону чи порушення прав власника (ст. 393 ЦК України).

За змістом ст.68 ЗК України, ст.11 Закону України «Про транспорт», ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту.

Відповідно до норм законодавства, яке існувало при облаштуванні залізничного полотна та смуги відведення («Инструкция о нормах и порядке отвод» земель для железных дорог и использовании полосы отвода», яка Свержена 30.01.1963 Міністерством шляхів сполучення СРСР, «Положение о землях предоставленных транспорту», затверджене постановою народних комісарів СРСР від 07.02.1933 №50, «Об упорядочении земель для железных дорог», затверджене постановою Ради Міністрів СPCP від 27.01.1962 №83) вимоги щодо виготовлення отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова Центрального виконавчого комітет) СРСР від 15.12.1928).

На даний момент на залізничному транспорті України скасовані норми відводу земель Строительные нормы отвода земель для железных дорог. СН 468-74. і діючими є норми: ДСТУ-Н.Б.В.2.3-27:2011 Споруди транспорту. Залізниці. Визначення ширини смуги відведення та Державні будівельні норми України. Споруди транспорту. Залізниці колії 1520 мм. Норми проектування. ДБН В.2.3-019-2008.

Згідно з вимогами пункту 2.11.1 Інструкції по устрою та утриманню колії залізниць України. ЦП-0269., розмір земельних ділянок, необхідних для забезпечення роботи залізничного транспорту, обґрунтовується чинними нормативами будівництва та утримання залізниць і погоджується з місцевими органами влади та самоврядування.

Згідно з вимогами пункту 6.14 Дєржавні будівельні норми України. Планування і забудова сільських поселень. ДБН Б.2.4-1-94, «Залізничні колії, в залежності від їх значення, слід розподіляти на 3 категорії:

I - магістралі;

II - колії для міжрайонних вантажних і пасажирських перевозок;

III - колії місцевого значення.»

Згідно з вимогами пункту 6.14 ДБН Б.2.4-1-94, «Смуги відводу залізничних колій повинні бути: для І категорії 25 м,

для II і III категорії 21 м, для під'їзних шляхів 12 м.

Якщо залізнична колія проходить по насипу або у виїмці заввишки (глибиною) до 12м,

ширину смуги відводу збільшують на 1,5Н з кожного боку, де Н- висота насипу або глибина виїмки. В межах населеного пункту ширина смуги відводу може бути зменшена до 20 м. Санітарно-захисну зону до житлової забудови треба приймати згідно з ДБН 360-92*».

Згідно вимог пункту 5.30 ДСТУ - Н Б В.2.3-27:2011 у разі розташування у смузі в

відведення одноповерхових будівель II ступеня вогнестійкості при визначенні ширини смуги відведення слід враховувати, що відстані цих об'єктів від крайньої залізничної колії визначають відповідно до СНиП ІІ-89. Відповідно вимогами пункту 3.32 СНиП 11-89-80. Генеральные планы промышленных предприятий, ця відстань має бути не менше 9 м.

Мінімальна ширина смути відведення для земляного полотна на перегонах (за відсутності резервів, кавальєрів, укріпних споруджень, лісових насаджень і пристроїв снігозатримання)повинна бути 19 м. від осі головної лінії, згідно вимог пункту 5.2. ДСТУ-Н.Б.В.2.3.-27:2011.

Згідно акту обстеження земельної ділянки від 22.06.2015 року підтверджено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться від осі головної колії на відстані 45 м.

На 10 км + 271 м з лівої сторони за ходом кілометрів перегону Рудно-Підбірці від осі головної колії на відстані 35 м та на 10 км + 312 з лівої сторони за ходом кілометрів від осі головної колії на відстані 37 знаходиться огорожа з мурованими стовпчиками протяжністю 41 м. (Т.1 а.с.32-33,193-195).

Під час розгляду даної справи судом також встановлено, що частина спірної земельної ділянки площею 0, 0277 га примикає до дороги місцевого значення.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи фотознімків місцевості: залізницю з захисною зоною та земельну ділянку площею 0,0761 га, на якій розташований будинок відповідачів ОСОБА_9 і ОСОБА_23 за адресою: АДРЕСА_1, розділяє дорога місцевого значення (Т.2 а.с.92-96). Згідно довідки Брюховицької селищної ради від 03.06.2015 року № 951 вбачається, що на підставі даних фінансово-бухгалтерського обліку АДРЕСА_1 перебуває на балансі Брюховицької селищної ради (Т.1 а.с.181).

Даною вулицею курсує 22 маршрутка (пл..Святого Теодора- с. Брюховичі (АДРЕСА_1) (Т.2 а.с.97).

У відповідності до ст. 1 Закону України від 8 вересня 2005 року № 2862-IV "Про автомобільні дороги" вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів. Згідно ст. 16,17 Закону вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач стверджує, що правомірність Залізниці у користуванні земельною ділянкою смуги відведення залізниці підтверджується копіями постанови виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 17 січня 1948 року № 52, рішення від 29 березня 1949 року № 374, рішення від 3 липня 1962 року № 612 (а.с. 35-45). Однак, даними актами затверджено лише кількість гектарів землі, які надаються у користування залізниці. Меж ділянок ширини смуги відведення у цих документах не визначено, тому вони не є належними доказами у справі.

Посилання ДТГО "Львівська залізниця" на сплату земельного податку не заслуговує на увагу, оскільки це не є категоричним доказом користування саме спірною землею. Так, у відповідній довідці зазначена загальна сума сплаченого податку та загальна площа об'єкту оподаткування.

З листа від 11.06.2015 р. № 9-1323-0.2-3017/2-15 відділу Держземагенства у м.Львові Львівської області вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0761 за адресою: АДРЕСА_1 станом на березень 2005 та листопад 2009 року відносилась до земель житлової та громадської забудови (Т.1 а.с.188-189).

Отже, судом встановлено, що АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності та не може перебувати у смузі відведення залізниці. У даному випадку спірна земельна ділянка відокремлена від залізничної колії АДРЕСА_1, Брюховицька селищна рада в силу закону є власником цієї вулиці, така не перебуває на балансі Львівської залізниці, а тому орган місцевого самоврядування правомірно розпорядився земельною ділянкою, яка безпосередньо не межує із залізничною колією, надавши її у приватну власність,а тому підстав для визнання незаконним та скасування рішення суд не вбачає.

Законом України від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 щодо визнання приватизаційних договорів недійсними на підставі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовував рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року "Стретч проти Сполученого Королівства" та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

У самому ж рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Stretch проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" зазначено, що визнання недійсним договору згідно якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон є неприпустимим.

У правовому висновку Верховного Суду України, зробленому в постанові від 18 вересня 2013 року зазначено таке: основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 р. у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", від 11 березня 2003 р. - "Новоселецький проти України", від 1 червня 2006 р. - "Федоренко проти України". Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання фундаментальних прав окремої особи. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти держава шляхом позбавлення особи її власності.

У зазначеному вище рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже, визнання недійсним договору, згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 26 березня 2013 року у справі "Рисовський проти України", Європейський Суд зокрема зазначив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII).

Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права, - не може відповідати за помилки державних органів (чи органів місцевого самоврядування) при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладанні цих договорів припустилися помилки.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, у разі вилучення частини спірної земельної ділянки в останнього власника - відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10 буде порушено визначальний принцип пропорційності, який передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Однозначно, що при можливому вилученні частини земельної ділянки, необхідний баланс не буде дотриманий, а відповідач понесе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому мета позивача - вилучення частини земельної ділянки, однак яким чином ПАТ «Українська залізниця» може розпорядитися такою ділянкою в інтересах самої залізниці представником не доведено.

З урахуванням наведеного, суд вважає,що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.8, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 169, 212, 214, 215 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

у позові ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_25, з участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, відділу Держземагенства у м.Львові, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 02.06.1993 №150 «Про надання у приватну власність земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва гр. ОСОБА_4.», визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки із незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м.Львова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя П. С. Невойт