Постанова № 58692288, 23.06.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/4140/16-а

Провадження № 2-а/127/195/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Луценко Л.В.,

при секретарі Завадюк О.І.,

за участю: представників позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 фонду України в особі ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області, ОСОБА_8 обласного військового комісаріату, ОСОБА_7 Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6 фонду України в особі ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що 02.09.1999 року позивач виїхав за межі України, а саме до Ізраїлю, де проживає по теперішній час. Однак, має громадянство України і перебуває на консульському обліку в Консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль.

З 27.01.1940 року позивач проживав на території бувшого СРСР, а з 1961 року у м. Вінниці, тобто на території України. Останнє місце його проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пенсія позивачеві була призначена Міністерством оборони України з 15.11.1985 року, трудовий стаж позивача в Україні складає 42 роки, у томі числі 28 років служби в Збройних силах на офіцерських посадах.

Позивач перебував на обліку у ОСОБА_7 Управлінні ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області, де й отримував пенсію, там же знаходиться і його пенсійна справа.

Позивачеві перед виїздом на постійне місце проживання за кордон було здійснено виплату у вигляді авансу суми пенсії за 3 місяці наперед, хоча позивач мав право на отримання авансу у розмірі 6 місячних пенсій.

З 01.09.1999 року у звязку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії позивачеві ОСОБА_6 фондом України було припинено, хоча позивач заробив пенсію, маючи 42 роки трудового стажу, проживаючи та сплачуючи пенсійні внески в Україні.

Про рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 позивачеві стало відомо від знайомих лише 02.01.2016 року, оскільки позивач має вік 76 років, постійно проживає в Ізраїлі та переніс цілий ряд важких операцій, а тому не володів до цього року інформацією щодо ухвалення рішень судами України стосовно відновлення виплат пенсії, починаючи з 07.10.2009 року з урахуванням усіх індексацій та доплат громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому вважає, що вказані вище обставини є поважними причинами для поновлення пропущеного процесуального строку звернення до УПФ та до суду.

Тому, 25.01.2016 року представник позивача звернувся до відповідача про поновлення виплати позивачеві пенсії з урахуванням усіх перерахунків, індексацій, доплат та щорічної разової грошової допомоги відповідно до ст.42 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак отримав від відповідача відмову з посиланням на те, що поновити виплату пенсії можливо тільки при наявності факту реєстрації місця постійного проживання на території України.

А тому, вважає дії відповідачів неправомірними та такими, що не відповідають вимогам закону, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому просив поновити позивачу пропущений з поважних причин процесуальний строк звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів позивача; визнати протиправною відмову ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області щодо поновлення позивачу пенсії за віком; зобовязати Головне Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області поновити позивачу виплату пенсії з 07.10.2009 року; зобовязати Головне Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області нараховувати та виплачувати позивачу пенсію за віком з 07.10.2009 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.06.2016 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_8 обласний військовий комісаріат, Головне Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (а.с.97).

В судовому засіданні представники позивача за довіреністю ОСОБА_1, ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд останні задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та просила в задоволенні останніх відмовити у звязку з безпідставністю.

Представник відповідача ОСОБА_7 Управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області за довіреністю ОСОБА_4 поклалась на розсуд суду при вирішенні даного спору.

Представник відповідача ОСОБА_8 обласного військового комісаріату до судового засідання не зявився із невідомих суду причин, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень відповідача, оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 02.09.1999 року позивач виїхав за межі України, а саме до держави Ізраїль, де проживає по теперішній час. Однак, має громадянство України і перебуває на консульському обліку в Консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль.

З 27.01.1940 року позивач проживав на території бувшого СРСР, а з 1961 року у м. Вінниці, тобто на території України. Останнє місце його проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пенсія позивачеві була призначена Міністерством оборони України з 15.11.1985 року, трудовий стаж позивача в Україні складає 42 роки, у томі числі 28 років служби в Збройних силах на офіцерських посадах.

Позивач перебував на обліку у ОСОБА_7 Управлінні ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області, де й отримував пенсію, там же знаходиться і його пенсійна справа.

З 01.09.1999 року у звязку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії позивачеві ОСОБА_6 фондом України було припинено.

Нормою п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, було встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України.

Положенням другого речення ст.51 цього ж Закону передбачалось, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, 07.10.2009 року Конституційний Суд України вищевказані положення Закону (п.2 ч.1 ст.49 та другого речення ст.51), які регулюють порядок виплати пенсії, особам, які проживають за кордоном визнав такими, що не відповідають Конституції, зокрема, суперечать конституційним приписам України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права та соціальний захист у старості (стаття 3, ч.ч.1, 2 ст.24, ч.3 ст.25 ч.1 ст.46, ч.1 ст.64 Основного Закону України) (є не конституційними).

В своєму рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009 року Конституційний суд України зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії, не може повязуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Держава, відповідно до конституційних принципів, зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Така диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян.

Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 і на теперішній час порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, регулюються нормами Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення КСУ від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, що також знайшло своє місце у рішенні Європейського суду з прав людини «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з тим, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, оскільки дана норма Закону неконституційною не визнавалась з огляду на те, що в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 до законів, які підлягають приведенню у відповідність із Конституцією, віднесено й положення статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак, вказаний припис Конституційного Суду України не виконано.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині поновлення та виплати пенсії з 07.10.2009 року є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню, а строк звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів зважаючи на похилий вік, важкий стан здоровя позивача, тривале проживання останнього за межами території України підлягає поновленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 22, 24 Конституції України, ст.ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та керуючись ст.ст.4, 6-12, 71, 94, 99, 159-163 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_5 пропущений з поважних причин процесуальний строк звернення до адміністративного суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області щодо поновлення пенсії за віком громадянину України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, що проживає за адресою: 2806580, Ізраїль, АДРЕСА_1.

Зобовязати Головне Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_5 нарахування та виплату призначеної пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року на його особистий поточний рахунок №26252501340631 (рахунок установи уповноваженого банку №29249986000001) у ТВБВ 10001/0184 філії Вінницьке обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 302076, код 09302607, з урахуванням порядку доплат до попередніх розмірів пенсій згідно з п.4 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року №45, ст.42 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з ОСОБА_7 Управління ОСОБА_6 фонду України у Вінницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 витрати щодо сплати судового збору у розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) грн. 20 коп.

Постанову суду допустити до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до ОСОБА_8 апеляційного адміністративного суду через Вінницький міський суд Вінницької області. У разі, якщо судом було проголошено лише вступну та резолютивну частини, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: