Рішення № 58686971, 30.05.2016, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/708/16-ц

Провадження № 2/0203/526/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Єдаменка С.В.,

при секретарі Заярній А.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 про визнанння доручення недійсним,

встановив:

17 лютого 2016 року позивач звернулись до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання доручення недійсним. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 26 жовтня 2001 року відповідачем було посвідчено доручення за реєстром №6534, від імені позивача та його матері ОСОБА_3, на імя ОСОБА_4 на проаво розпорядження квартирою №31 в буд.20-а по вул. Строітелей в м.Дніпропетровську. На підставі вказаного доручення ОСОБА_4 було здійснено відчуження вказаної кквартири. Позивач вважає, що дручення складене з порушенням вимог цивільного законодавства: позивач на той час був неповнолітнім, знаходився під психологічним впливом ОСОБА_4, нотаріус не перевірив його особу, не встановив добровільність волевиявлення при підписання доручення, батьки позивача при вчиненні нотаріпльної дії присутніми не були. Факт порушння прав позивача при відчуженні вказаної квартири встановлений рішенням Апеліційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2010 року.

В судовому засіданні позивач діючи від свого імені, а також за довіреністю від імені третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 підтримав позов та просив його задовольнити, вказував на порушення при посвіденні довіреності, що спричинило позбавлення позивача житла.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив заяву, про розгляд справи за його відсутності. В заяві вказав, що проти задоволення позову заперечує, посвідчення друченння відбулось відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Закону україни «Про нотаріат» та Інструкції про пордок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. При складанні доручення була присутня мати позивача, яка особисто підписала доручення та надала згоду на його підписання позивачем (а.с.а.с.43).

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 особисто в судове засідання не зявилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про час і місце розгладу справи належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, а також оглянувши матеріали кримінального провадженя №12013040030000163, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

При встановленнні фактичних обставин справи, суд виходить з положень до ч.3 ст.61 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Як вбачається з рішення колегії суддів Судової палати у цивльних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2010 року у цивільній справі №22ц-128/2010АДРЕСА_1 в буд.20-а по вул. будіельників в м.Дніпропетровську належала по праву сумісної власності ОСОБА_3 та її синам ОСОБА_6 та неповнолітньому ОСОБА_1 29 листопада 2001 року було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, від імені яких за дорученням діяв ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від іменя якого за дорученням діяв ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_9

Вказаним судовим рішенням договір купівлі-продажу був визнаний недійсним на підставі чинної на момент укаладанння договору ст.48 Цивільного кодексу 1963 року, як такий, що не відповідає вимогамзакону та порушував права неповнолітньої дитини.

Доручення на право укладання договору була видана ОСОБА_3 та ОСОБА_1, діючим за згодою матері ОСОБА_10, та посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26 жовтня 2001 року, за реєстром №6534 (а.с. 4).

Відповідно до вказаного доручення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уповноважують ОСОБА_4 розпоряджатися (продати. обміняти, здавати в оренду, найом, користуватися, заставляти) належну їм квартиру №31 в житловому будинку №20-а по вул.Строітелей в м. Дніпропетровську (а.с. 4).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 64 Цивільного кодесу 1963 року, чнного на момент миникнення спірних правовідносин, довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ч. 1 ст. 65 Цивільного кодексу 1963 року довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених у цьому Кодексі, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма довіреності.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 за станом на день підписання доручення досяг пятнадцятирічного віку.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 15 Цивільного кодексу України 1963 року неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Проте вони вправі самостійно учиняти дрібні побутові угоди. Вони також вправі самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття, але при наявності достатніх підстав орган опіки і піклування може обмежити їх в праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією.

Згідно ч. 1 ст. 41 Цивільного кодкусу 1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 53 Цивільного кодексу України 1963 року угода, укладена неповнолітнім віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років без згоди його батьків (усиновителів) або піклувальника, може бути визнана судом недійсною за позовом батьків (усиновителів) або піклувальника. Якщо така угода визнана недійсною, застосовуються наслідки, передбачені статтею 51 цього Кодексу.

Відповідно до п.89 Інструкціїпро порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за №152/361 (в редакції. чинній на час посвідчення спірної довіреності) нотаріуси посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї або кількох осіб. Такі доручення підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень в порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр доручень. Доручення на право користування та/або розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень, посвідчених у порядку, відповідно до вимог Положення про Єдиний реєстр доручень, посвідчених у нотаріальному порядку.

Згідно п.91 вказаної Інструкції доручення від імені неповнолітніх, а також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, посвідчуються з дотриманням вимог пункту 31 цієї Інструкції.

Відповідно до п.31 вказаної Інструкції нотаріуси вимагають дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації про відчуження майна, належного неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо. Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угод вирішує орган опіки і піклування шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до ст.78 Кодексу України про шлюб та сімю, чинного на час виникнення спірних правовідносин, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Згідно ст. 132 Кодексу України про шлюб та сімю піклування встановлюється над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Як вбачається з спірного доручення, у ньому ОСОБА_4 одержував право розпорядження належною позивачу нерухомим майном, що виходить за межі дрібних побутових угод, мати, надаючи згоду на підписання позивачем доручення діяла в силу закону як піклувальник, проте згоди органу опіки та піклування на розпорядження майно надано не було.

При оформленні договору купівлі-продажу було надано рішення Красногвардійської районної ради м.Дніпропетровська від 16 листопада 2001 року №301/29, проте фактично таке рішення радою не приймалось, як встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи №3547-14 від 22 січня 2015 року у кримінальному провадженні №12013040680000163, підпис посадової особи, яка засвідчувала копію рішення, виконаний не нею, а іншою особою з наслідуванням зразків її підпису. Згідно висновку експерта від 11 листопада 2004 року №70/06-523 відтиск печатки загального відділу виконавчого комітету Красногвардійської районної ради м.Дніпропетровська виконаний не печаткою загального відділу вказаного органу.

Крім того, слід зауважити, що цей документ датований 16 листопада 2001 року, в той час, як спірне доручення посвідчене 26 жовтня 2001 року, тобто доручення на право розпорядження майно неповнолітнього було посвідчене за годою одного з батьків але без дозволу органу опіки та піклування.

Водночас, вирішуючи питання щодо належності відповідача приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат це система органів і посадових осіб, на які покладено обовязок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

При вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обовязків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), нотаріуси в розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК не є особами, прав і обовязків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення.

Згідно абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.

Згідно абз.1, 2 п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Хоча позивач і посилається на неправомірність дій приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, предметом позову є не визнання дій нотаріуса неправомірними чи зобовязання його вчинити дії, а визнання доручення недійсним, за якими нотаріус не набуває жодних прав та обовязків і не має особистої заінтересованості.

З метою сприяння у реалізації прав позивачки в порядку ч.4 ст.10 ЦПК України було розяснено право на заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення співвідповідача. Позивач не погоджувався із заміною відповідача чи залученням іншого відповідача, заперечував проти залучення як третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4, на імя якого видано доручення.

У звязку з викладеним у задоволенні позову слід відмовити, оскільки він був предявлений до неналежного відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі ст.88 ЦПК України суд приходить до висновку, що у звязку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.15, 41, 53, 64, 65 Цивільного кодексу 1963 року, ст.ст.78, 132 Кодексу України про шлюб та сімю, ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнанння доручення недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченомуст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 03.06.2016 р.

Суддя С.В. Єдаменко