Постанова № 58682915, 30.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа№ 910/1903/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача:Матвійчук В.О.-представник;

Від відповідача : не з'явився.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016

у справі № 910/1903/16 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Спільного українсько-польського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-Експо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт"

про стягнення 187 694,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва Спільне українсько-польське підприємство в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-Експо" звернулось з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" заборгованості по оплаті вартості поставленого обладнання в розмірі 187 694,09 грн., в тому числі 101 714,10 грн. основного боргу, 81 023,68 грн. пені та 4 956,31 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором поставки №3883 від 25.03.2014 в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача обладнання у строки визначені Договором не оплатив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 позовні вимоги Спільного українсько-польського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-Експо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" про стягнення 187 694,09 грн. задоволено в повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" на користь Спільного українсько-польського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Модерн-Експо" основний борг в розмірі 101 714,10 грн., пеню в розмірі 81 023,68 грн., 3% річних в розмірі 4 956,31 грн. та судовий збір в розмірі 2 815,41 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків та недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" у справі №910/1903/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" прийнята до провадження, поновлено строки апеляційного оскарження та призначено розгляд справи № 910/1903/16 на 26.05.2016.

В судове засідання, призначеному на 26.05.2016, повноважний представник позивача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" відкладено на 14.06.2016.

В судове засідання, призначеному на 14.06.2016, повноважний представник позивача не з'явився.

Представником відповідача в судовому засіданні 14.06.2016 подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Відповідно до частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як визначено частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів, залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача, необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В судовому засіданні 14.06.2016 представника відповідача помилково було повідомлено про відкладення розгляду справи на 12.07.2016 о 12:30. Зазначена дата є неприйнятною з урахуванням вимог ч.ч. 1,3 ст. 69 ГПК України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України кінцевою датою розгляду апеляційної скарги (з урахуванням продовження строку) є 06.07.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" на підставі ч.ч. 1 та 3 ст. 69 ГПК України відкладено на 30.06.2016 о 12:55.

30.06.2016 через відділ документального забезпечення суду, від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/1903/16 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні, призначеному на 30.06.2016, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача 30.06.2016 у судове засідання не з'явився.

Згідно з п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007 Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Частиною 4 статті 89 ЦК України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Зі змісту наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02094, м. Київ, просп. Юрія Гагаріна, 14, офіс 32.

На вказану адресу Київським апеляційним господарським судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 14.06.2016 з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

До суду надійшло повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду.

З приводу неявки представника відповідача в судове засідання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З огляду на те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення та роздруківку з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" зі змісту якої вбачається, що копію ухвали від 14.06.2016 яку направлено на адресу відповідача рекомендованим листом було вручено представнику за довіреністю.

Та з урахуванням вищевикладеного та того факту, що в судовому засіданні 14.06.2016 представник відповідача висловив свою позицію в підтримку апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 19.03.2015 між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки №123, відповідно до п. 1.1. позивач зобов'язується передати торговельне обладнання, у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти обладнання в кількості і асортименті, узгоджених сторонами і сплатити його вартість на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору обладнання, що поставляється, оплачується по узгодженим цінам, згідно специфікацій, які є невід'ємними частинами даного Договору.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що загальна сума Договору становить 1 079 285,16 грн., в т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 2.3.1. Договору передоплата у розмірі 10% від загальної суми Договору, вказаної в п. 2.2. даного Договору, повинна бути перерахована на рахунок позивача не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами даного Договору.

Відповідно до пункту 2.3.2. Договору наступний платіж у розмірі 50% від загальної суми Договору, вказаної в п. 2.2. даного Договору, здійснюється відповідачем протягом 3 календарних днів з моменту повідомлення позивачем позивача про готовність обладнання до відвантаження, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за 2 календарні дні до строку поставки визначеного у п. 3.2. даного Договору, шляхом безготівкового банківського переказу на рахунок позивача.

Пунктом 2.3.3. Договору визначено, що остаточний розрахунок у розмірі 40% від загальної суми Договору, вказаної в п. 2.2. даного Договору, здійснюється відповідачем протягом 3 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, але в любому випадку не пізніше 21 дня з моменту поставки обладнання.

Передача обладнання позивачем та прийняття його відповідачем, має бути проведена протягом 14 календарних днів з моменту надходження на рахунок позивача, згідно п. 2.3.1. цього Договору, передоплати в розмірі 10% від загальної суми Договору, але в будь-якому випадку не раніше отримання на рахунок позивача, згідно п. 2.3.1. та п. 2.3.2. цього Договору, оплати у розмірі 60% від загальної суми Договору (п. 3.2. Договору).

Додатком до Договору сторони погодили Специфікацію.

З наявної в матеріалах справи виписки по рахунку позивача, відповідачем було перераховано 06.05.2015 на рахунок позивача 60% передоплати в розмірі 647 571,06 грн.

Відповідно до умов Договору позивачем було поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 1 079 285,16 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної №6079 від 13.05.2015 на суму в розмірі 1 079 285,16 грн. та Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №35104 від 26.05.2015, в якому вказано, що послуги згідно умов договору виконані в повному обсязі та сторони претензій одна до одної не мають.

Згідно з пунктом 9.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено часткову оплату товару на загальну суму в розмірі 330 000,00 грн. (без врахування здійсненої передоплати в розмірі 647 571,06 грн.), що підтверджується копіями виписок по рахунку позивача, а саме:

- 24.07.2015 відповідачем проведено платіж на суму 50 000,00 грн.;

- 12.08.2015 відповідачем проведено платіж на суму 50 000,00 грн.;

- 25.08.2015 відповідачем проведено платіж на суму 50 000,00 грн.;

- 31.08.2015 відповідачем проведено платіж на суму 30 000,00 грн.;

- 14.09.2015 відповідачем проведено платіж на суму 50 000,00 грн.;

- 29.09.2015 відповідачем проведено платіж на суму 30 000,00 грн.;

- 20.10.2015 відповідачем проведено платіж на суму 20 000,00 грн.;

- 12.11.2015 відповідачем проведено платіж на суму 10 000,00 грн.;

- 23.11.2015 відповідачем проведено платіж на суму 20 000,00 грн.;

- 11.12.2015 відповідачем проведено платіж на суму 10 000,00 грн.;

- 22.12.2015 відповідачем проведено платіж на суму 10 000,00 грн.

Залишок вартості обладнання на суму в розмірі 101 714,10 грн. (1 079 285,16 грн. - 647 571,06 грн. - 330 000,00 грн. = 101 714,10 грн.) відповідачем оплачено не було.

Згідно з ст. 11 ГК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами Договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою він належить до договорів поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги п. 2.3. Договору, обов'язок відповідача щодо остаточного проведення розрахунку за отримане обладнання виконаний не вчасно (обов'язок по оплаті повинен був бути виконаний: 10% передоплати - не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання договору; 50% передоплати - не пізніше ніж за 2 дні до строку поставки; 40% оплати - протягом 21 дня з моменту поставки обладнання), а тому, з урахуванням вказаного, виникло прострочення оплати вартості обладнання за Договором у відповідача перед позивачем.

Таким чином, позовні вимоги в справі №910/1903/16 щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 101 714,10 грн. є обґрунтованими про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується заявлених до стягнення з відповідача за період з 24.07.2015 по 25.11.2015 суму пені в розмірі 81 023,68 грн. то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 4.1. Договору за порушення відповідачем строку оплати, встановленого в п. 2.3.1. та/або п. 2.3.2. та/або п. 2.3.3. даного Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за кожен день прострочення виконання зобов'язання по оплаті, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.

За приписами частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши власний розрахунок суми пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правильності розрахунку пені який був поданий позивачем, а тому позовні вимоги в цій частині, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Крім того позивачем, було заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 4 956,31 грн., розраховану за період з 30.05.2015 по 05.02.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок суми 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо обґрунтованості та задоволення в цій частині позовних вимог.

З урахуванням всього вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в даній справі підлягають задоволенню повністю.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Що стосується тверджень відповідача стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що дане твердження є безпідставним та таким, що не відповідає дійсності, оскільки стороною по справі являється юридична особа, а не окрема особа, а нормами Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість участі юридичної особи через представника за довіреністю або директора, чого відповідач не зробив.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Реал Естейт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі № 910/1903/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1903/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко