Постанова № 58682580, 15.06.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.06.2016 справа №908/5214/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 Представники сторін: від позивача:ОСОБА_4, голова ОСОБА_5, довіреність б/н від 30.05.2016р.від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи:ОСОБА_6, довіренсть б/н від 30.01.2015р. ОСОБА_6, довіренсть б/н від 30.01.2015р. ОСОБА_4, голова розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька областьна рішення господарського суду Запорізької області від25 лютого 2016 р. (повний текст рішення підписано 14.03.2016р.) у справі№ 908/5214/15 (суддя Азізбекян Т.А.) за позовомПриазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області, с. Приазовське, Запорізька область До відповідачів: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область 2. Приватного підприємства Роса-6, с. Приазовське, Запорізька область Виконавчого комітету Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області проповернення майна

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.02.16р. у справі № 908/5214/15 позовні вимоги Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області, с. Приазовське, Запорізька область до відповідачів 1. Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область 2. Приватного підприємства Роса-6, с. Приазовське, Запорізька область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Виконавчого комітету Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області про витребування майна задоволені частково.

Приватним підприємством Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи; судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не була з`ясована обставина щодо фактичного продовження дії договору, оскільки позивачем не направлявся лист про припинення строку дії договору. Також посилається на здійснення поліпшення майна, автоматичну пролонгацію строку дії договору на той самий термін та на тих же умовах з огляду на прийняття Приазовською селищною радою рішення від 15.04.2015р., неможливість повернення спірного майна з причин його відсутності та знаходження в управлінні відповідача 2, а також на проведення перереєстрації транспортних засобів, переданих за договором управління, внаслідок чого фактично відбулось набуття права власності за відповідачем 1.

Представники позивача та третьої особи в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 15.06.2016р. підтвердили списання частини спірного майна та погодились щодо наявності правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача 1 та, як наслідок, часткового скасування рішення господарського суду.

Представник відповідачів 1, 2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 1 порушив умови Договору управління майном та вимоги чинного законодавства України, не повернув позивачу передане йому майно після припинення строку дії Договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для знаходження у відповідача 1 в управлінні майна після закінчення строку дії договору.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи № 908/5214/15; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представників сторін; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для частвокого задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область та зміни рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. у справі №908/5214/15 з огляду на наступне.

Так, 16.01.2003р. між Приазовською селищною радою (Власник) та приватним підприємством Роса-2 (Отримувач) укладено договір про передачу майна в оперативне управління, згідно якого Власник передає в оперативне управління Отримувачу майно, яке використовується для обслуговування водопровідної та каналізаційної мереж селища, а також надання послуг по вивозу твердих побутових відходів, у тому числі саму водопровідну та каналізаційну мережі, а також обєкти адміністративного призначення, а Отримувач приймає це майно в оперативне управління, володіє, користується та розпоряджується ним у відповідності з діючим законодавством згідно предмету та цілям своєї діяльності. (п. 1.1.)

Пунктом 1.2. договору встановлено, що факт передачі майна підтверджується складанням акту приймання-передачі, який є невідємною частиною договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту фактичного прийняття майна Отримувачем. Зміни у договір можуть бути внесені шляхом підписання сторонами додаткової угоди (розділ 3).

01.08.2008р. Приазовська селищна рада Приазовського району Запорізької області (Установник управління) та приватне підприємство Роса-2 (Управитель), у звязку з необхідністю приведення своїх взаємовідносин до норм цивільного, господарського законодавства та бухгалтерського обліку уклали угоду про зміну умов договору передачі майна в оперативне керування від 16.01.2003р., згідно якої сторони виклали договір від 16.01.2003р. в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1. договору управління майном від 16.01.2003р. в редакції угоди від 01.08.2008р., Установник управління передає в управління Управителю майно, що використовується для обслуговування водопровідної та каналізаційної мереж на території Приазовської селищної ради, а також надання послуг з вивозу твердих побутових відходів, в тому числі водопровідну мережу, а також обєкти адміністративного призначення, а Управитель приймає це майно в управління та зобовязується здійснювати від свого імені управління цим майном виключно в інтересах Установника управління.

Згідно п. 1.2. договору, перелік майна, що передається в управління, вказаний у Додатку № 1, що є невідємною частиною цього договору.

Факт передачі майна підтверджується двостороннім актом приймання-передачі, що є невідємною частиною цього договору (Додаток № 1). Передача майна Установником управління повинна бути здійснена на протязі пяти днів з моменту підписання сторонами цього договору. Вартість майна на момент передачі визначається за актом експертної оцінки, що проводиться Установником управління та Управителем після фактичної передачі майна, проведеної безпосередньо після реєстрації Управителя як субєкта підприємницької діяльності. Вартість майна за результатами експертної оцінки відображається у балансі Управителя. При неможливості проведення експертної оцінки майна, в балансі Управителя вказується його вартість за актом приймання-передачі (п. 1.3.).

Згідно п. 3.1., договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 20 квітня 2014 року.

Розділом 4 договору сторони узгодили, що договір може бути припинений у разі: загибелі майна, переданого в управління; за заявою однієї із сторін у звязку із закінченням строку дії договору; відмови однієї із сторін від договору у звязку з неможливістю здійснювати управління майном; дострокового припинення управління майном за рішенням суду (п. 4.1.). У разі припинення договору майно, передане в управління, повертається Установнику управління, за вирахуванням вартості покращень цього майна, здійснених за рахунок Управителя (п. 4.2.).

Матеріалами справи підтверджується, що майно, яке є об'єктом управління за договором, передане позивачем відповідачу 1 01.08.2008року на підставі акта приймання-передачі майна.

Одночасно, Пунктом 1.7. договору управління майном від 16.03.2003р. в редакції угоди від 01.08.2008р. сторони узгодили, що Управитель має право передати отримане за дійсним договором частину або все майно третім особам на таких же умовах без узгодження з Уставником управління. Строк передачі не може перевищувати строк дії дійсного договору управління.

Як встановлено господарським судом, 01.08.2008р. між ПП Роса-2 (Сторона-1) та ПП Роса-6 (Сторона-2) укладено договір управління майном, за умовами якого Сторона-1 є управителем майна, у відношенні якого складений дійсний договір, згідно договору управління майном від 16.01.2003 року із змінами 2008 року.

Відповідно до п. 1.2. цього договору, Сторона-1 передає Стороні-2 майно в управління, що використовується для обслуговування каналізаційної мережі на території Приазовської селищної ради, а також надання послуг з вивозу твердих побутових відходів, а Сторона-2 приймає це майно в управління та зобовязується здійснювати від свого імені управління цим майном. Перелік майна, що передається в управління, вказаний у Додатку № 1, що є невідємною частиною цього договору.

Згідно п. 1.3. договору, факт передачі майна підтверджується актом приймання-передачі, що є невідємною частиною цього договору (Додаток № 2).

Актом приймання передачі від 01.08.2008р. майно, згідно наведеного переліку, передане в управління відповідачу 2.

За твердженням позивача, договір управління майном №16 від 16.01.2003р. (в редакції угоди від 01.08.2008р.), припинив дію 20.04.2014р., а за відсутності автоматичної пролонгації відсутні підстави для його продовження, у звязку з чим позивач вважає, що відповідач 1 безпідставно володіє та користується майном, що й стало підставою звернення до суду із відповідними позовними вимогами про повернення майна.

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Договір управління майном № 16 від 16.01.2003р. (в редакції угоди від 01.08.2008р.) за своєю правовою природою є договором управління майном і підпадає під правове регулювання норм статей 1029-1044 ЦК України та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. (Стаття 1029 ЦК України)

Згідно до ч.5 ст.1033 ЦК України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Статтею 1036 ЦК України передбачено, що строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на пять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

За приписами ч.1. ст. 1044 Цивільного кодексу України, Договір управління майном припиняється зокрема у разі припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку.

Як зазначалось вище, умовами п. 4.1. договору встановлено, що останній діє до 20.04.2014р., проте, оскільки відповідачем не було вчинено дій, повязаних з поверненням майна, позивач 29.04.2014р. листом №540 звернувся до відповідача 1 з вимогою про надання прізвищ представників підприємства для включення в склад комісії для укладання акту приймання-передачі майна за договором управління майном та передання майна на баланс селищної ради у звязку із закінченням 20.04.2014р. строку дії договору.

Крім того, позивачем направлено відповідачу 1 досудову вимогу № 842 від 03.08.2015р., якою повідомлено відповідача про те, що у звязку з закінчення строку договору управління майном від 16.01.2003р. запропоновано відповідачу негайно повернути майно, передане ПП Роса-2 за актом прийому-передачі від 01.08.2008р.

В свою чергу, відповідачем 1 надана відповідь № 68 від 10.08.2015р., згідно якої останній зазначив, що досудова вимога не може бути розглянута, оскільки не містить точного переліку майна. Вимога містить посилання на акт приймання-передачі майна від 2008 року. Однак, частина отриманого за актом майна за згодою ради та у звязку з закінченням строку експлуатації списана. У звязку з цим відповідач 1 просив уточнити перелік майна, яке підлягає поверненню.

Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що договір управління майном №16 від 16.01.2003р. в редакції від 01.08.2008р. припинив свою дію 20.04.2014р. в силу його умов та ст.1044 ЦК України у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений.

Враховуючи викладене, матеріалами справи доведено, що Приватне підприємство Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область свого обов'язку щодо повернення майна, яке передане в управління за договором управління майном №16 від 16.01.2003р. в редакції угоди від 01.08.2008р., після закінчення строку дії договору - не виконав та продовжує користуватись майном без достатніх на те правових підстав.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Зобовязанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на невиконання відповідачем 1 зобовязань, передбачених п.4.1. Договору, колегія апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого суду щодо задоволення позовних вимог про витребування майна.

Одночасно, приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог через наявність актів списання частини спірного майна, але не виключив це майно з переліку, зазначеного в резолютивній частині рішення.

Так, списання сітьового насосу Д320/50 (№41 резолютивної частини рішення), головного рубильника (№42), ящика ЯРВ (№43), вольтметра (№44), електродвигуна (№45), лічильника 3 фазний(№50), підтверджується актами на списання основних засобів від 09.03.2010р.

Автомобіль КО 505 на шасі КАМАЗ 53213, р/н НОМЕР_1 366 (№5), автомобіль НОМЕР_2 (№10), також було списано, про що свідчать акти на списання автотранспортних засобів від 09.03.2010р. та від 17.05.2012р.

В свою чергу, означені дії проводились за погодженням Приазовської селищної ради, що підтверджується відповідними рішеннями № 2 від 09.03.2010р. та №3 від 17.05.2012р., а також підтверджено у судовому засіданні представниками позивача та третьої особи.

Таким чином рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини рішення пунктів №№5,10,41,42,43,44,45,50.

При цьому, не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо автоматичної пролонгації строку дії договору на той самий термін та на тих же умовах, оскільки умовами договору його автоматична пролонгація не передбачена, сторонами чітко встановлено строк його дії до 20.04.2014р., одночасно позивач листом №540 від 29.04.2014р. заявив відповідачу 1 про закічнення строку дії договору, а після спливу строку дії договору, у відповідача 1 виникає обовязок щодо повернення майна, яке знаходилось в його управлінні як це передбачено умовами чинного законодавства та п. 4. 2. договору.

Крім того, не приймається посилання апелянта на рішення Приазовської селищної ради від 15.04.2015р. та фактичне підтвердження діями щодо розірвання договору його автоматичну пролонгацію, оскільки зазначеним рішенням розірвано договір управління майном № 10 від 20.04.2014р., в той час як позивач просить повернути майно, яке передане відповідачу 1 за договором управління майном №16 від 16.01.2003р.

Доводи відповідача 1 стосовно неможливості повернення спірного майна з причин його відсутності та знаходження в управлінні відповідача 2, також судом до уваги не приймаються, оскільки за договором управління майном від 16.01.2003р. Приазовською селищною радою майно передавалося саме ПП Роса-2 й обовязок повернути майно після закінчення дії договору покладено саме на відповідача 1.

Також, відповідач 1 посилався на проведення перереєстрації транспортних засобів, переданих за договором управління та отримання свідоцтв про їх реєстрацію, однак вказані дії не свідчать про набуття останнім права власності на вказані автомобілі, оскільки згідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В свою чергу, пунктом 1.5. договору управління майном №16 від 16.01.2003р. передбачено, що Управитель (Приватне підприємство Роса-2) є довірчим власником майна, отриманого в управління.

Одночасно, пунктом 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України визначено, що договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Таким чином, твердження скаржника з цього приводу, є безпідставним.

Крім того, щодо проведення відповідачем 1 дій, спрямованих на поліпшення майна не приймається судом до уваги, оскільки стянення вартості проведених поліпшень не є предметом розгляду у даній справі.

Стосовно позовних вимог у відношенні відповідача 2, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо їх безпідставності, оскільки як вбачається з тексту позовної заяви, позивач просив суд зобовязати повернути майно саме відповідача 1.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька області підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області зміні в частині переліку майна.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Роса-2, с. Приазовське, Запорізька область задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. у справі №908/5214/15 змінити шляхом виключення з резолютивної частини перелік майна за №5 автомобіль КО 505 на шасі КАМАЗ 53213, р/н НОМЕР_1 (інвент. № 366), №10 автомобіль НОМЕР_2 (інвент. № 457), №41 сітьовий насос Д320/50 (інвент. № 590), № 42 головний рубильник (інвент. № 471), №43 ящик ЯРВ (інвент. № 472), №44 вольтметр (інвент. №473), №45 електродвигун (інвент. №550), №50 лічильник 3 фазний (інвент. №554).

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 25.02.2016р. у справі №908/5214/15 залишити без змін.

Стягнути з Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (72400, Запорізька область, Приазовський район, селище Приазовське, вулиця Леніна,5; код ЄДРПОУ 20527198) на користь Приватного підприємства Роса-2 (72400, Запорізька область, Приазовський район, селище Приазовське, вулиця Кірова, 59 Б; код ЄДРПОУ 32060474) 759,90грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Запорізької області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України Про виконавче провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Ломовцева Н.В.

ОСОБА_3