Рішення № 58682147, 21.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016р. Справа№ 914/1349/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Оболонь, м.Київ

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Львівська дистрибюційна компанія, м.Львів

про стягнення 163 733,46 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_3 представник (довіреність №51/0/25-16 від 10.06.2016р.);

від відповідача не зявився.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Публічним акціонерним товариством Оболонь до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Львівська дистрибюційна компанія про стягнення 163 733,46 грн., з яких 142 140,05 грн. пені, 8 424,66 грн. три проценти річних та 13 168,75 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою суду від 23.05.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 08.06.2016р.

Ухвалою суду від 08.06.2016р. розгляд справи відкладено на 21.06.2016р., з підстав наведених в даній ухвалі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання повторно не забезпечив, вимоги ухвал суду від 23.05.2016р. та від 08.06.2016р. не виконав.

На адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу ухвали про порушення провадження у справі за адресою: 79005, м.Львів, п-т. Шевченка, буд.7 офіс 11, з відміткою поштового відділення про те, що причиною повернення є закінчення терміну зберігання. Поштовий конверт надсилався відповідачу на адресу вказану позивачем в позовній заяві, а саме: 79005, м.Львів, проспект Шевченка, буд.7, офіс 11.

Як вбачається із представленої позивачем інформації ДП Інформаційно-ресурсний центр, місцезнаходженням ТзОВ Львівська дистрибюційна компанія у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: 79005, м.Львів, проспект Шевченка, буд.7, офіс 11.

Згідно п.п. 3.9.1 п.п.3.9 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011, № 18 із змінами та доповненнями, за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Станом на 21.06.2016р. на адресу суду від відповідача не повернулось поштове повідомлення про вручення йому ухвали суду від 08.06.2016р. про відкладення розгляду справи на 21.06.2016р. або поштовий конверт без вручення його адресату.

Водночас, факт надсилання відповідачу ухвали суду від 08.06.2016р. про відкладення розгляду справи на 21.06.2016р. підтверджується списком згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів № 658 від 10.06.2016р., та узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у третьому абзаці п.п. 3.9.1 п.п.3.9 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомі.

Станом на 21.06.2016р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

26.11.2014р. між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Львівська дистрибюційна компанія (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Оболонь (позикодавець) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) (надалі - договір), відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі, передбаченому в п. 2.1. договору, а позичальник зобовязується повернути надану поворотну фінансову допомогу в порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно п.2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень 00 копійок).

Згідно п.2.2. договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Згідно п.2.4.3. договору позичальник не пізніше 2 календарних днів із моменту використання коштів, отриманих в якості поворотної фінансової допомоги, зобовязаний надати позикодавцю належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують використання поворотної фінансової допомоги відповідно до цілей, зазначених у договорі.

Згідно п.2.5. договору поворотна фінансова допомога вважається наданою позикодавцем позичальнику з моменту перерахування коштів на розрахунковий рахунок, що підтверджує виписка з банку.

Згідно п.2.6. договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику на термін 182 (сто вісімдесят два) календарних дні з моменту, зазначеного в п. 2.3. договору. Термін повернення поворотної фінансової допомоги вважається таким, що настав, у випадках та в порядку, передбачених у п.4.5. договору.

Згідно п. 5.2. договору, при порушенні позичальником строку повернення поворотної фінансової допомоги передбаченого п.2.6. договору, позичальник повинен сплатити на користь позикодавця неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми фактично неповернутої поворотної фінансової допомоги за кожен день прострочення.

Згідно п.5.7. договору строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені), передбаченої п.5.2. цього договору, встановлюється у 3 три роки на підставі ст.259 ЦК України. Нарахування неустойки (пені), передбаченої п.5.2. цього договору, здійснюється протягом всього часу існування заборгованості позичальника перед позикодавцем.

На виконання договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №80 від 02.12.2014р. та випискою з банківського рахунку від 02.12.2014р.

З огляду на те, що кошти в сумі 500 000,00 грн. було перераховано позивачем відповідачу 02.12.2014р., вказана сума коштів підлягала до повернення 02.06.2015р. Проте, грошові кошти не було повернуто ПАТ Оболонь. Заборгованість відповідача перед позивачем становила 500 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2015р. у справі №914/1986/15 позовні вимоги ПАТ Оболонь до ТзОВ Львівська дистрибюційна компанія задоволено повністю та вирішено стягнути з останнього борг в розмірі 500 000,00 грн., 5753,42 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу за порушення вимог, встановлених п. 2.4.3. договору, 287,67 грн. 3% річних та 10 220,82 грн. судового збору.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2015р. у справі №914/1986/15 сторонами не оскаржувалось, відтак набрало законної сили 07.08.2015р., у звязку з чим господарським судом Львівської області 11.08.2015р. видано відповідний наказ.

Відповідачем 28.08.2015р. частково сплачено заборгованість щодо повернення фінансової допомоги на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 26.11.2014р. в сумі 250 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

26.05.2016р. головним державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 відкрито виконавче провадження №51250507 з виконання наказу господарського суду Львівської області №914/1986/15 від 11.08.2015р. про стягнення залишку заборгованості в розмірі 261 041,09 грн. та надано можливість боржнику самостійно виконати виконавчий документ, повідомити державного виконавця про виконання в строк до 02.06.2016р.

У звязку з тим, що відповідач заборгованість по договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 26.11.2014р., яка була стягнута рішенням суду у справі №914/1986/15, повністю не виконав, відтак, позивач керуючись умовами ст.ст.259, 536, 610, 625, 1050 ЦК України, ст.ст.230-232 ГК України п.5.2., п.5.7. договору донарахував відповідачу за період з 10.06.2015р. по 05.05.2016р.:

- пеню (на підставі п.5.5. та п.5.7. договору) в розмірі 142 140,05 грн.;

- 3% річних в розмірі 8 424,66 грн.;

- інфляційні нарахування в розмірі 13 168,75 грн.

Отже, загальна сума заборгованості, яку просить стягнути позивач становить 163 733,46 грн., з яких 142 140,05 грн. пені, 8 424,66 грн. три проценти річних та 13 168,75 грн. інфляційних нарахувань.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Наявність факту надання відповідачу грошових коштів (позики) в сумі 500 000,00 грн., їх неповернення та виникнення у відповідача заборгованості на загальну 521 261,91 грн., з яких 500 000,00 грн., 5 753,42 грн. пені, 5000,00 грн. штрафу за порушення вимог, встановлених п. 2.4.3. договору, 287,67 грн. - 3% річних та 10 220,82 грн. судового збору, встановлено рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1986/15, яке набрало законної сили.

У відповідності до приписів ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем 28.08.2015р. частково сплачено заборгованість щодо повернення фінансової допомоги на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 26.11.2014р. в сумі 250 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

26.05.2016р. головним державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_4 відкрито виконавче провадження №51250507 з виконання наказу господарського суду Львівської області №914/1986/15 від 11.08.2015р. про стягнення залишку заборгованості в розмірі 261 041,09 грн. та надано можливість боржнику самостійно виконати: виконавчий документ, повідомити державного виконавця про виконання в строк до 02.06.2016р. Однак, відповідач виконавчий документ у наданий йому строк не виконав.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 5 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 535, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (п.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань).

Відповідно до п.5.4. вказаної Постанови, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже після повного виконання рішення суду.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як вбачається з правової позиції, викладеної в п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.

Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного суду України (постанови від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 10.06.2015р. по 05.05.2016р. в сумі 8 424,66 грн. та 13 168,75 грн. інфляційних втрат за цей же період.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд встановив, що позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати на загальну суму 13 168,75 грн. які підлягають до стягнення з відповідача.

Щодо нарахування 3% річних слід зазначити, що при їх обрахунку позивач не взяв до уваги кількість днів у 2016році (366). Відтак, згідно проведеного судом перерахунку до стягнення з відповідача підлягає 8417,57 грн. 3% річних (так, за період з 10.06.2015р. по 27.08.2015р. сума боргу 500 000,00 грн., кількість днів прострочки 79, кількість днів у році 365, отже 3% становлять 3 246,57 грн.; за період з 28.08.2015р. по 31.12.2015р. сума боргу 250 000,00 грн. кількість днів прострочки 126, кількість днів у році 365, отже 3% річних становлять 2589,04 грн; за період з 01.01.2016р. по 05.05.2016р. сума боргу 250 000,00 грн., кількість днів прострочки 126, кількість днів у році 366, отже 3% річних становлять 2581,96 грн.).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Водночас у п.5.7. договору строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (пені), передбаченої п.5.2. цього договору, встановлюється у 3 три роки на підставі ст.259 ЦК України. Нарахування неустойки (пені), передбаченої п.5.2. цього договору, здійснюється протягом всього часу існування заборгованості позичальника перед позикодавцем.

Вищий господарський суд України у п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз"яснив, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відтак, сторони у п.5.7. договору правомірно встановили інший період часу нарахування пені ніж визначений у п.6 ст.232 ГК України, а також визначили більший строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій.

Як вбачається із розрахунку поданого до позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 142 140,05 грн. пені нарахованої за період з 10.06.2015р. по 05.05.2016р.

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що позивач при її нарахуванні позивач не взяв до уваги кількість днів у 2016 році (366), у зв"язку з чим завищив суму пені, що підлягає до стягнення.

Відтак, згідно проведеного судом перерахунку, до стягнення з відповідача підлягає 142 116,98 грн. пені за вказаний позивачем період з 10.06.2015р. по 05.05.2016р. (за період з 10.06.2015р. по 27.08.2015р. сума основного боргу 500 000,00 грн., кількість днів прострочки 79, облікова ставка НБУ 30%, кількість днів у році 365, отже пеня становить 64 931,50 грн.; за період з 28.08.2015р. по 24.09.2015р. сума основного боргу 250 000,00 грн., кількість днів прострочки 28, облікова ставка НБУ 27%, кількість днів у році 365, отже пеня становить 10 356,16 грн.; за період з 25.09.2015р. по 31.12.2015р. сума основного боргу 250 000,00 грн., кількість днів прострочки 98, облікова ставка НБУ 22%, кількість днів у році 365, отже пеня становить 29 534,24 грн.; за період з 01.01.2016р. по 21.04.2016р. сума основного боргу 250 000,00 грн., кількість днів прострочки 112, облікова ставка НБУ 22%, кількість днів у році 366, отже пеня становить 33661,20 грн.; за період з 22.04.2016р. по 05.05.2016р., сума боргу 250 000,00 грн., кількість днів прострочки 14, облікова ставка НБУ 19%, кількість днів у році 366, отже пеня становить 3 633,88 грн.).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, враховуючи, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами доводів позивача, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення частково. До стягнення з відповідача підлягає 163 703,30 грн. з яких 142 116,98 грн. пені, 13 168,75 грн. інфляційних втрат, 8417,57 грн. 3% річних.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №6323 від 05.05.2016р. на суму 2 456,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 259, 509, 524, 525, 530, 533-535, 549, 599, 610-612, 625 ЦК України, ст.ст.194, 230- 232 ГК України та ст.ст. 43, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Львівська дистрибюційна компанія (79005, м.Львів, проспект Шевченка, буд. 7, офіс 11; код ЄДРПОУ 38853451) на користь Публічного акціонерного товариства Оболонь (04655, м.Київ, Оболонський район, вул.Богатирська, буд.3; код ЄДРПОУ 05391057) 142 116,98 грн. пені, 13 168,75 грн. інфляційних втрат, 8417,57 грн. 3% річних та 2 455,55 судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 29.06.2016р.

Суддя Сухович Ю.О.