Рішення № 58681908, 24.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2016

Справа №910/2898/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський завод «Полімермаш»

до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш»

про стягнення 66 145,31 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: не з’явилися;

від відповідача: не з’явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганський завод "Полімермаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" про стягнення 66 145,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач отримав від позивача товар, на підставі видаткових накладних, за які не розрахувався.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 38 496,84 грн. – основного боргу, 25 674,43 грн. – інфляційних втрат, 1 974,04 грн. – 3% річних, 1 378,00 грн. – судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 23.03.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2016 року розгляд справи відкладено на 05.04.2016 року.

11.04.2016 року через канцелярію Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву.

14.04.2016 року через канцелярію Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло доповнення до заперечень на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року відкладено розгляд справи на 20.04.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2016 року відкладено розгляд справи на 04.05.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 року відкладено розгляд справи на 24.05.2016 року.

В судове засідання 24.05.2016 року представники позивача та відповідача не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на особі на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 24.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, в період з 19.03.2014 року по 19.06.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський завод «Полімермаш» (далі по тексту – позивач) та Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» (далі по тексту – відповідач), виникли господарські правовідносини поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення сторін, зокрема сторони дійшли усної домовленості про поставку продукції матеріально-технічного забезпечення (далі по тексту – Товар).

Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 38 496,84 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна від 19 березня 2014 р. на суму 2 982,96 грн.;

- видаткова накладна №310 від 23 квітня 2014 р. на суму 2 318,40 грн.;

- видаткова накладна від 27 травня 2014 р. на суму 1 788,00 грн.;

- видаткова накладна від 02 червня 2014 р. на суму 5 681,28 грн.;

- видаткова накладна від 02 червня 2014 р. на суму 2 362,68 грн.;

- видаткова накладна №472 від 05 червня 2014 р. на суму 2 995,20 грн.;

- видаткова накладна №487 від 10 червня 2014 р. на суму 4 235,04 грн.;

- видаткова накладна №492 від 12 червня 2014 р. на суму 8 892,48 грн.;

- видаткова накладна №Л0000000302 від 19 червня 2014 р. на суму 7 240,80 грн.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не розрахувався за отриманий товар та має заборгованість з його плати в розмірі 38 496,84 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оглядовим листом Вищого Господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносин поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та підтвердження факту існування між сторонами правовідносин поставки товару позивач лише надав суду ксерокопії видаткових накладних (№492 від 12 червня 2014 р. на суму 8 892,48 грн.; №Л0000000302 від 19 червня 2014 р. на суму 7 240,80 грн.; №487 від 10 червня 2014 р. на суму 4 235,04 грн.; №310 від 23 квітня 2014 р. на суму 2 318,40 грн.), а інші видаткові накладні, які перераховані в позовній заяві, взагалі не надані суду.

Суд констатує, що ксерокопії документів не є належним та допустимим доказом підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин поставки, в зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 38 496,84 грн. основного боргу, 25 674,43 грн. інфляційних втрат, 1 974,04 грн. 3% річних – не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог – відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 22.06.2016 року.