Рішення № 58681583, 30.06.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.06.2016 Справа № 905/1579/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «АФІНА»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл»простягнення 628731,96 грн..за участю представників:

від позивача:ОСОБА_1 представник за довіреністю;від відповідача:ОСОБА_2 представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «АФІНА» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» основного боргу у розмірі 613691,69грн., пені у розмірі 5178,55грн., 3% річних у розмірі 353,08грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки №120412 від 23.04.2012 щодо здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: розрахунку суми позову, договору поставки №120412 від 23.04.2012, протоколу розбіжностей від 23.04.2012, додаткової угоди від 01.03.2014, видаткових накладних №181 від 29.01.2016 на суму 434700,00грн., №190 від 01.02.2016 на суму 413586,00грн., №216 від 03.02.2016 на суму 345276,00грн., №222 від 04.02.2016 на суму 434700,00грн., №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн., №338 від 23.02.2016 на суму 194374,08грн., повідомлень про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.01.2016, від 15.02.2016, від 15.03.2016, акти розбіжностей №0040000019 від 04.02.2016 по видатковій накладній №222, повернення постачальнику №0040000005 від 08.02.2016, акти звірки взаєморозрахунків станом на січень 2016 року, на лютий 2016 року, вимог про оплату заборгованості з доказами направлення на адресу відповідачу, банківських виписок №6,265 від 05.02.2016 на суму 691119,53грн., №7,234 від 10.02.2016 на суму 15000,00грн., №9,256 від 19.02.2016 на суму 37598,00грн.; протоколи випробувань зразків товару, що поставляється ТОВ «ТФ «АФІНА» та результати проведення службового розслідуванням відносно ствердження контрагента - ТОВ «Український Рітейл».

Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 613691,69грн., пеню у розмірі 14081,19грн.,3% річних у розмірі 960,08грн.

Заява мотивована тим, що станом на момент розгляду справи №905/1579/16 відповідач продовжує не виконувати умови договору поставки №120412 від 23.04.2012, тому позивач донараховав пеню та 3% річних за період з 20.03.2016 по 15.04.2016.

Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. Подальший розгляд спору здійснюється в межах вимог про стягнення основного боргу у розмірі 613691,69грн., пені у розмірі 14081,19грн.,3% річних у розмірі 960,08грн.

Відповідач заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем, оскільки вважає, що зобов"язання відповідача перед позивачем з оплати вартості товару припинились у зв"язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Так, на думку відповідача у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов"язань по поставці якісного товару, відповідачем нараховані позивачу штрафні санкції у розмірі 1589760,00 грн. та надіслано на адресу позивача повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог, що відповідно породжує припинення зобов"язань відповідача перед позивачем у розмірі 613691,69 грн.

13.06.2016 позивач подав заперечення на відзив відповідача. Позивач зазначає, що всі повернення товару, які здійснював відповідач є безпідставними оскільки, останнім не надано жодного доказу на підтвердження невідповідності якості товару. Окрім того, як зазначає позивач, весь товар, що поставлявся за договором поставки №120412 від 23.04.2012 проходив експертне дослідження. Також, позивач зазначає, що взаємозалік зустрічних позовних вимог є неможливим, оскільки проведення останнього в односторонньому порядку відповідно до протоколу розбіжностей є неможливим. Всі штрафи, які нараховує відповідач є неправомірними, на думку позивача, оскільки в актах звірки взаєморозрахунків, про нарахування останніх жодним чином Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» не зазначалося.

На підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях 31.05.2016 та 14.06.2016 оголошувалась перерва до 30.06.2016.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

23.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ «АФІНА» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (покупець, відповідач) підписаний договір поставки №120412 від 22.04.2012 (далі Договір).

За умовами вказаного договору постачальник зобовязався передати у власність покупця товар, а покупець оплатити товар (п.1.1. договору). Найменування, асортимент та ціна товару, що поставляється вказується у специфікації/прайс-листі, які є невідємними частинами діючого договору (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору товар поставляється постачальником окремими партіями у відповідності із замовленнями на поставку. Постачальник зобовязується прийняти від покупця замовлення на поставку товару та здійснити поставку товару по адресам, у кількості та на дату, вказаних у замовленні, своїми транспортними засобами та за власний рахунок. У випадку підписання сторонами графіку поставки, строки поставки визначаються відповідно узгодженому графіку.

23.04.2012 між сторонами підписано протокол розбіжностей до договору №120412.

Згідно з п.2.6. договору зобовязання по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином засвідчених товаросупровідних документів покупцю відповідно до умов діючого договору.

Пунктами 3.3, 3.4 договору та пунктами 3.2, 3.5, 3.9, 4.10 договору, в редакції протоколу розбіжностей, сторонами погоджені положення про підстави відмови відповідача від прийняття товару та повернення його позивачу.

Позивачем на підтвердження поставку товару відповідачу, до матеріалів справи надані копії видаткових накладних, згідно яких, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №181 від 29.01.2016 на суму 434700,00грн., №190 від 01.02.2016 на суму 413586,00грн., №216 від 03.02.2016 на суму 345276,00грн., №222 від 04.02.2016 на суму 434700,00грн., №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн., №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн., №338 від 23.02.2016 на суму 194374,08грн.

Згідно з п.6.6. договору, в редакції протоколу розбіжностей, покупець праві зменшити суму платежу за поставленні товари на суму неустойки, на суму вартості повернутих або товарів, що підлягають поверненню постачальнику, на суму платежів, вказаних у додатку №6 до діючого договору, а також інші належні покупцю платежі по будь яким договорам (у тому числі по цьому договору), укладеними між сторонами, шляхом заліку однорідних вимог, при двосторонньому узгодженні.

01.03.2014 між сторонами підписано додаткову угоду до договору №120412 від 23.04.2012.

Пунктом п.6.5. договору, в редакції додаткової угоди, встановлено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 55 календарних днів з моменту поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спір між сторонами у справі №905/1579/16 виник у звязку з несвоєчасною та неповною оплатою Товариством з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» вартості товару, поставленого за видатковими накладними №222 від 04.02.2016 на суму 434700,00грн., №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн. та №338 на суму 194374,08грн.

З матеріалів справи вбачається, що по видатковій накладній №222 від 04.02.2016 фактично прийнято товару на суму 275724,00грн., що підтверджується актом розбіжностей №0040000019 від 04.02.2016. Окрім того, згідно розрахунку позивача та його пояснень відбулось ще повернення товару на суму 248,40 грн. отриманого по видатковій накладній №222. Таким чином, відповідач отримав від позивача товар по видатковій накладній №222 на суму 275475,60 грн.

По видатковим накладним № 232 та №338 повернення товару не відбувалось. Отже, по видатковій накладній №232 відповідач отримав товар на суму 145471,68 грн., а по видатковій накладній № 338 на суму 194374,08 грн.

Товар за вказаними накладними отримано представником відповідача, що підтверджується підписам останнього на видаткових накладних та печаткою підприємства відповідача.

Загальна вартість отриманого відповідачем товару становить 615321,36 грн.

За таких обставин, відповідач отримавши товар повинен був здійснити оплату відповідно до умов договору.

Відповідач розрахувався за поставлений по видатковим накладним № 222, №232, №338 товар частково, а саме на суму 1629,67 грн., яку позивач врахував, оскільки була попередня оплата.

Позивачем також надані до матеріалів справи копії повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог, платіжних доручень, які не стосуються поставки товару по накладним № № 222,232,338, а стосуються поставок по іншим накладним, які також позивачем надані до матеріалів справи. Проте, під час розгляду справи, позивач визначив, що заборгованість існує тільки по накладним №№ 222,232,338.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на здійснення розрахунку за поставлений по видатковим накладним №№222,232,338 товар, а матеріали справи таких не містять.

Разом з тим, відповідач посилається на припинення грошових зобов"язань перед позивачем у розмірі 613691,69 грн., оскільки відповідач 19.05.2016 надіслав на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог.

На підтвердження своїх доводів, відповідач надає до матеріалів справи копію заяви - повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.05.2016 №547. Відповідач у вказаній заяві посилається на те, що оскільки позивач здійснив поставку з порушенням строків, то відповідно до умов договору, відповідач має право нарахувати штраф за недопоставку товару, розмір якого становить 1589760,00 грн. За таких обставин, відповідач заявляє про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом припинення зобов"язань позивача перед відповідачем по сплаті штрафу на суму 613691,69 грн. та шляхом принення зобов"язань відповідача перед позивачем по сплаті основного боргу у розмірі 613691,69 грн. Доказів надіслання на адресу відповідача заяви від 18.05.2016 №547, відповідач до матеріалів справи не дав. Заяву № 547 відповідач надіслав позивачу, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідачем надано до матеріалів справи копію листа від 26.02.2016 №180, в якому він вимагав від позивача заплатити штраф у розмірі 5519339,32 грн., разом з поштовим повідомленням про вручення вказаного листа позивачу. В матеріалах справи міститься відповідь позивача про непогодження з вимогами викладеними в листі №180.

Окрім того, відповідачем до матеріалів справи надано додаткову угоду від 28.12.2015 до договору, в якій сторони погодили, що відповідач має право в односторонньому порядку скласти акт про неякісний товар, який є обов"язковим для сторін та має право повернути товар. У такому випадку, позивач зобов"язаний поставити якісний товар не пізніше ніж 24 години після пред"явлення акту недостачі. Також, відповідно до п. 4. даної додаткової угоди, постачальник зобов"язаний заплатити штраф у розмірі 25% від вартості поставки неякісного товару, а відповідно до п. 5 даної додаткової угоди, постачальник, у випадку недопоставки товару в установлений строк зобов"язаний оплатити покупцю штраф у розмірі 25% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочки. Відповідачем надано до матеріалів справи розрахунок штрафу, з якого вбачається, що штраф нараховується на вартість повернутих консервів у кількості 23040 шт. по накладній № 222 за період з 05.02.2016 п 18.03.2016. За вказаним розрахунок загальний розмір штрафу за період з 05.02.2016 по 07.02.2016 становить 79488 грн., а за період з 08.02.2016 по 18.03.016 становить 1589760,00 грн.

Позивачем до матеріалів справи надані підписані обома сторонами акти звірки по договору, в якій підтверджується заборгованість відповідача на користь позивача.

Дослідивши надані сторонами докази, суд відхиляє доводи відповідача про припинення зобов"язань відповідача перед позивачем у зв"язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, виходячи з наступного.

Підставою для здійснення зарахування, як зазначає відповідає є нарахування штрафних санкцій за недопоставку товару у розмірі 1589760,00 грн. з одного боку та заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар у розмірі 613691,69 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом пред'явлення. Для зарахування якої достатньо заяви однієї сторони.

Статтею 602 Цивільного кодексу України, частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України передбачені випадки недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов"язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також, зарахування можливе у разі однорідності вимог. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконанні щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Крім того, умовою, за наявністю якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується з нарахованими відповідачем штрафними санкціями та вважає вказані вимоги відповідача безпідставними.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем існує спір відносно змісту зобов'язання та розміру виконання зобов'язань за зустрічними однорідними вимогами, тобто, відсутня безспірність заявлених однорідних вимог, суд прийшов до висновку про те, що доводи відповідача щодо припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог є необґрунтованими.

Окрім того, судом враховано, що п.4.10 договору про взаємозалік зустрічних вимог в односторонньому порядку відповідно до протоколу розбіжностей видалено, а відповідно до п.6.6 договору, в редакції протоколу розбіжностей, зустрічні однорідні вимоги підлягають взаємозаліку лише за двосторонньою згодою сторін. В матеріалах справи відсутні докази погодження взаємозаліку на спірну суму заборгованості.

Також слід зазначити, що жодною умовою договору з урахуванням протоколу розбіжностей та додаткових угод не передбачена безспірність нарахованих відповідачем штрафних санкцій. Так, дійсно умовами договору передбачено нарахування штрафних санкцій, проте за відсутності згоди позивач їх заплатити та за відсутності відповідного рішення про їх стягнення у законному порядку, у суду не має правових підстав вважати безспірні вимоги про сплату штрафних санкцій.

За таких обставин, судом відхиляються доводи відповідача про припинення грошовоих зобов"язань відповідача по договору у розмірі 613691,69 грн.

Інших доказів на підтвердження оплати основного боргу за договором поставки №120412 від 23.04.2012 у розмірі 613691,69грн. відповідачем до матеріалів справи №905/1579/16 не надано.

З метою досудового врегулювання спору позивачем рекомендованою кореспонденцією на адресу відповідача направлені вимоги про сплату боргу від 23.03.2016, від 01.04.2016 та від 15.04.2016, проте останні залишені ТОВ «Український Рітейл без відповіді».

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 613691,69грн. з відповідача у повному обсягу.

У звязку з порушенням відповідачем строків оплати вартості отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 20.03.2016 по 15.04.2016 у розмірі 14081,19 грн.

Відповідно до п.8.10 договору, в редакції протоколу розбіжностей, у випадку порушення покупцем строків оплати, узгоджених п.6.5. договору, постачальник направляє лист на адресу покупця з інформацією про заборгованість . Покупець зобовязується протягом 3 робочих днів з моменту отримання листа здійснити оплату простроченої заборгованості. У іншому випадку покупець зобовязаний оплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання не залежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені, що нарахована позивачем та визнано його арифметично не вірним, оскільки ТОВ «ТФ «АФІНА» не вірно визначено строк настання зобов"язання з оплати товару, та не враховано, що 2016 рік містить 366 днів.

За розрахунком суду: по видатковій накладній №222 від 04.02.2016 на суму 273845,93грн. (з урахуванням передплати у розмірі 1629,67грн., повернень 04.02.2016 на суму 158976,00грн. та 10.02.2016 на суму 248,40грн) строк оплати настав 29.03.2016, отже, пеня нараховується за період з 30.03.2016 (дата визначена судом) по 15.04.2016 (кінцева дата визначена позивачем), (17днів прострочення) та складає 5596,63грн.

По видатковій накладній №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн. строк оплати настав 02.04.2016, отже, пеня нараховується за період з 03.04.2016 (дата визначена судом) по 15.04.2016 (кінцева дата визначена позивачем), (13днів прострочення) та складає 2273,49грн.

По видатковій накладній №338 від 23.02.2016 на суму 194374,08грн. пеня не нараховується, оскільки позивач до нарахування заявляє період з 08.04.2016 по 15.04.2016, а строк оплати грошових зобов"язань настав тільки 17.04.2016.

Загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 7870,12грн.

Відповідач заперечує проти нарахування штрафних санкцій, посилаючись на ненастання строку оплати заборгованості за договором №120412 від 23.04.2012 у розмірі 613691,69грн. Суд відхиляє вказані заперечення, оскільки судом вже встановлено вище, що настання строку оплати товару за договором №120412 від 23.04.2012 матеріалами справи №905/1579/16 доведено.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 20.03.2016 по 15.04.2016 у розмірі 960,08 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку 3% у розмірі 960,08грн. та встановлено, що він є арифметично не вірним, оскільки ТОВ «ТФ «АФІНА» не вірно визначено строк настання зобов"язань з оплати товару, та не враховано, що 2016 рік містить 366 днів.

За розрахунком суду: по видатковій накладній №222 від 04.02.2016 на суму 273845,93грн. (з урахуванням передплати у розмірі 1629,67грн., повернень 04.02.2016 на суму 158976,00грн. та 10.02.2016 на суму 248,40грн) строк оплати настав 29.03.2016, отже, 3% річних нараховується за період з 30.03.2016 по 15.04.2016 (17днів прострочення) та складають 381,59грн.

По видатковій накладній №232 від 08.02.2016 на суму 145471,68грн. строк оплати настав 02.04.2016, отже, 3% нараховується за період з 03.04.2016 по 15.04.2016 (13днів прострочення) та складають 155,01грн.

По видатковій накладній №338 від 23.02.2016 на суму 194374,08грн. 3% річних не нараховується, оскільки позивач до нарахування заявляє період з 08.04.2016 по 15.04.2016, а строк оплати настав тільки 17.04.2016.

Загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача складає 536,60грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У звязку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про судовий збір» сума надмірно сплаченого судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» (юридична адреса: 83058, Донецька обл., м. Донецьк, вул.Арктики, буд.1В, адреса для листування: 49022, м.Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, б.114, код ЄДРПОУ 34604386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «АФІНА» (03680, м.Київ, пр-т Палладіна, б.44, корпус 8, код ЄДРПОУ30634679) основний борг у розмірі 613691(шістсот тринадцять тисяч шістсот девяносто одна)грн. 69коп., пеню у розмірі 7870 (сім тисяч вісімсот сімдесят)грн. 12коп., 3% річних у розмірі 536(пятсот тридцять шість)грн. 60коп. та судовий збір у розмірі 9331(девять тисяч триста тридцять одна)грн. 48коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ТФ «АФІНА» (03680, м.Київ, пр-т Палладіна, б.44, корпус 8, код ЄДРПОУ30634679) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 319 (триста дев"ятнадцять) грн. 01 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України

Дата складення повногорішення:01.07.2016.

Суддя Д.М. Огороднік