Ухвала суду № 58680821, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" червня 2016 р. м. Київ К/800/24756/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився,

відповідача Ступака Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постановуКиївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 рокуу справі810/7168/14за позовомПриватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона - 43»доВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колона - 43» (далі по тексту - позивач, ПрАТ «ПМК - 43») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі по тексту - відповідач, Вишгородська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 липня 2014 року №0002942202 та №0002932202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в період з 24 червня 2014 року по 01 липня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ПМК-43» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гатіора» (код ЄДРПОУ 38091733) та ТОВ «Грант Тайм» (код ЄДРПОУ 38123047) за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2014 року.

За результатами перевірки 08 липня 2014 року складено акт №1476/22-00/5408199.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2593430 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2700118 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача стало встановлення під час перевірки відсутності реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм».

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем 30 липня 2014 року винесені податкові повідомлення - рішення:

№0009242202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3890145,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 2593430,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1296715,00 грн.;

№0002932202, яким позивачу збільшено суму податку на додану вартість на 4050177,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 2700118,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 1350059,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення витрат.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення під час перевірки віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат сум, сплачених ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм», в наслідок проведення зустрічних звірок яких не встановлено реального виконання договірних відносин.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суди не погодились з висновками податкового органу.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Проте, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не перевірено доводів податкового органу, які викладені в акті перевірки щодо фактичного нездійснення господарських операцій позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальне виконання договорів з поставки суглинки-супісь, укладених з ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм».

Однак, поза увагою судів залишилось ненадання позивачем:

податкових накладних, складених за кожним фактом здійснення поставки та оплати товару або пояснень щодо їх відсутності;

доказів здійснення оплати за поставлений товар або документального підтвердження існування заборгованості позивача перед його контрагентами.

Посилання суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції на те, що товарно-матеріальні цінності придбавались позивачем для виконання договору підряду від 09.12.2009 №31, укладеного між позивачем та Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), колегія суддів вважає передчасним.

Зі змісту зазначеного договору, так само як з актів приймання виконаних будівельних робіт не можливо встановити використання суглинку-супіль, який придбавався позивачем у ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм».

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Статтями 123-127 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено послідовність дій головуючого судді під час судового розгляду справи, а саме: відкриття судового засідання, встановлення осіб, які прибули в судове засідання, оголошення складу суду та роз'яснення права на його відвід.

Тільки після вчинення відповідних дій судом розглядається питання можливості здійснення розгляду справи за відсутності осіб, які не з'явились.

Проте, наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України дотримані не були, що підтверджує відсутність у матеріалах справи журналу судового засідання.

Крім того, судом першої інстанції залишилися нерозглянуті клопотання представника відповідача про допит в якості свідків осіб, які за установчими документами були директорами ТОВ «Гатіора» та ТОВ «Грант Тайм», а також витребування у позивача документів, які підтверджують виконання спірних договорів, зокрема, документів складського обліку. Зазначене призвело до порушення принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року у справі №810/7168/14 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна