Ухвала суду № 58675722, 22.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 р. Справа № 876/2729/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участі секретаря судового засідання Болюк Н.В.,

представника відповідача Дроздюка Н.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року по справі № 809/4468/15 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А-1349, Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України про визнання відмови протиправною, зобов'язання до вчинення дій та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, яким просив визнати протиправною відмову командира Військової частини А-1349 у нарахуванні та виплаті належного грошового та інших видів матеріального забезпечення за посадою начальника зміни групи зв'язку та телемеханіки вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.08.2011 року по 16.11.2015 року та зобов'язати відповідача надати суду довідку-розрахунок грошового та інших видів матеріального забезпечення за посадою начальника зміни групи зв'язку та телемеханіки вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.08.2011 року по 16.11.2015 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому належне грошове та інші види матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.08.2011 року по 16.11.2015 року за даною посадою; стягнути солідарно з Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України та з Військової частини А-1349 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн..

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Військової частини А-1349 у нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення позивачу та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу належне йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16.11.2014 року по 16.11.2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_2 постанову суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задоволити повністю.

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції помилково обмежив строк належних йому виплат за час вимушеного прогулу одним роком, оскільки ст. 235 КЗпП України, передбачено, що якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Зазначає, що спір з відповідачами про поновлення його на військовій службі тривав чотири роки не з його вини. Також вказує, що неправомірним затягуванням його остаточного поновлення на військовій посаді йому було завдано моральних страждань через неправомірне постановлення його у скрутне матеріальне становище, порушення природних зв'язків з навколишнім світом тощо.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції задовольняючи частково адміністративний позов виходив з того, що оскільки обидві сторони по справі у недостатній мірі вчиняли дії необхідні для виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 року, а тому нарахуванню та виплаті підлягають суми грошового забезпечення за один рік, що передував даті поновлення на роботі, з врахуванням позовних вимог. Зазначив, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача.

Позивач не погоджуючись із постановою суду, оскаржив її в частині відмовлених позовних вимог та просить в цій частині її скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 13.1., п. 13.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

З огляду на принцип офіційного з'ясування всіх обставин суд зобов'язаний вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо виявив порушення, які стали причиною неправильного вирішення справи.

Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює його, оскільки в цьому разі суд діє в межах наданих йому законом повноважень.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом. Таким чином, апеляційний суд переглядає оскаржену частину постанови суду першої інстанції, тобто в частині відмовлених позовних вимог.

Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 по справі №2а-1265/11/0970 за позовом ОСОБА_2 до Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, Командира військової частини А2314 про визнання протиправним та скасування наказу №114 від 26.02.2011 (в частині) та пункту 3 наказу №61 від 31.03.2011, поновлення на посаді, зобов'язання вчинення дій, позов задоволено, зокрема визнано протиправними та скасовано дані накази. У зв'язку із поновленням позивача на службі та зобов'язано Військову частину А2314 нарахувати та виплатити позивачу грошове та інші види матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.04.2011 по 28.04.2011 (а.с.51-54).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2013 року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2011 року, якою було скасовано вище зазначену постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 року, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2011року - залишено в силі (а.с.55-57).

Таким чином, постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №2а-1265/11/0970 набрала законної сили згідно постанови Вищого адміністративного суду України 04.06.2013 року. А фактичне поновлення позивача на роботі відбулося 16 листопада 2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі неодноразово зверталися до суду з заявами, що стосуються виконання вищевказаної постанови суду від 28.04.2011 року, за наслідками розгляду яких: ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 року в задоволенні заяви Військової частини А1349 про поворот виконання даної постанови суду - відмовлено (а.с.58-59); ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 року в задоволенні заяви Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 20.08.2014 року про прийняття додаткової постанови по справі №2а-1265/11/0970 - відмовлено (а.с.60-61); ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 року в задоволенні заяви представника Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 20.08.2014 року про встановлення способу і порядку виконання вищевказаного судового рішення - відмовлено (а.с.65-65). Зазначені ухвали суду набрали законної сили.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень. Дана позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа №2а-3138/10/0370).

Враховуючи висновки Верховного Суду України, які викладені вище, позивачу належить оплатити час вимушеного прогулу (затримки виконання рішення суду) за період з 01 квітня 2011 року по 16 листопада 2015 року і ця сума складала б 128 490,75 грн. (сума розрахована відповідно до довідки Військової частини А 1349 про заробітну плату позивача у 2011 році, яка сторонами по справі не оспорювалася) за умови, якщо весь цей період позивач не працював. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом періоду з 2011 року по 2015 рік був працевлаштований за іншим місцем роботи, що підтверджується довідками. Зокрема, з грудня 2011 року по червень 2012 року позивач працював в ПП «Захист-С» на посаді охоронника, що підтверджується довідкою про доходи від 19 лютого 2016 року (а.с.68), з 17 липня 2012 року по 20 листопада 2015 року працював в Івано-Франківському відділенні реалізації нафтопродуктів ПАТ «Укрнафта» на посаді оператора заправних станцій 3 розряду, що підтверджується довідкою про доходи від 12 лютого 2016 року №08.1.15/027 (а.с.66-67). Його заробітна плата згідно наданих довідок разом становить 129 152, 24 грн.. Цей період не може вважатися вимушеним прогулом, оскільки позивач в даний період працював. Час вимушеного прогулу за який позивач не працював становить з 01 квітня 2011 року по 30 листопада 2011 року, з 01 липня 2012 року по 16 липня 2012 року. За період, що позивач працював він отримав 129 152,24 грн. заробітної плати. Оскільки ця сума перевищує суму, яку б позивач отримав за весь період вимушеного прогулу, то суд не може виплатити різницю в заробітку. А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати йому належного грошового та інших видів матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.08.2011 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди завданої бездіяльністю відповідачів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з підпунктів 1, 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що йому завдано моральну шкоду, в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням чи бездіяльністю відповідачів, а отже у такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт визнання судом протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не може бути безумовною (автоматичною) підставою для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки така має встановлюватись на підставі наданих позивачем доказів, які б підтверджували моральні чи фізичні страждання, або інші негативні явища, заподіяні фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року по справі № 809/4468/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич

Повний текст ухвали виготовлено 24 червня 2016 року.