Ухвала суду № 58675711, 30.06.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року Справа № 876/3239/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Гуляка В.В., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання - Бедрій Х.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у адміністративній справі №813/567/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення №03.01/1 від 13.01.2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в якому просив скасувати рішення №03.01/1 від 13.01.2016 року Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №03.01/1 від 13.01.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого ОСОБА_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Губкінське Пуровського району Тюменської області (Російська Федерація).

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1, виданого Адміністрацією села Губкінське 18.01.1994 року, батьками позивача є ОСОБА_3 (українець) та ОСОБА_4 (росіянка).

Як видно із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_3, який є батьком позивача, він у період з листопада 1988 року по 1996 рік постійно проживав та працював на різних роботах в районі Крайньої Півночі.

25.12.1991 року ОСОБА_3 було укладено шлюб у відділі ЗАГС м. Татарська Новосибірської області із ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2.

У 1998 році позивач та його батьки переїхали проживати в Україну.

У зв'язку із набуттям батьками позивача 06.02.2004 року права власності на квартиру АДРЕСА_1, останніх було зареєстровано за місцем їх проживання.

19.05.2004 року позивач та його мати отримали посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 строком дії - безстроково.

01 березня 2005 року позивач отримав перший паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_4 терміном на 5 років.

По закінченню терміну дії першого паспорта, 21 січня 2010 року ОСОБА_1 було вдруге видано паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_5 терміном також на 5 років.

19.08.2010 року позивач отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6, терміном дії - безстроково.

04.12.2014 року позивач отримав паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_7 терміном на 10 років.

Судом першої інстанції встановлено, що, на підставі, зокрема, висновку начальника СГІРФО Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, ОСОБА_1 було видано дозвіл на імміграцію в Україну.

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, затвердженого першим заступником начальника ГУДМС України у Львівській області 13.01.2016 року, працівниками міграційної служби було встановлено, що на момент оформлення заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач був неповнолітньою особою, внаслідок чого не міг особисто подати таку заяву, оскільки, відповідно до ст.9 Закону України "Про імміграцію", заява про надання дозволу на імміграцію за неповнолітніх осіб подається законними представниками. Крім цього, у висновку від 13.01.2016 року зафіксовано, що сам висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну та дозвіл на імміграцію в Україну оформлені з неправильним посиланням на норму закону. У висновку також зазначено, що відповідно до ст.13 Закону України "Про громадянство України" (в редакції1991 року), при різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України. Батько - ОСОБА_3, 1967 р.н., документований паспортом громадянина України, проживав і був зареєстрований у м.Львові з 1987 року по 2002 рік; нформація щодо виходу з громадянства ОСОБА_1 до ГУДМС України у Львівській області не надходила. Тож, з огляду на вказане, відповідач визначив, що у гр. ОСОБА_1 були відсутні законні підстави для надання йому дозволу на імміграцію в Україну як іноземцю.

13 січня 2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області було прийнято спірне рішення №03.01/1 про скасування виданого позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Не погодившись з рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".

Відповідно до ст. 1 вищенаведеного Закону, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до ст.. 12 Закону України "Про імміграцію" визначено підстави для скасування дозволу на імміграцію, згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1)з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2)іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3)дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4)це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5)іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6)в інших випадках, передбачених законами України.

Врахувавши вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із законодавством України, надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україну і отримання ним посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію, у позивача існувала самостійна законна підстава для імміграції в Україну, передбачена п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", яка визначає, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається дітям і батькам громадян України.

Як стверджується дослідженими у судовому засіданні суду першої інстанції доказами (копіями), а саме: свідоцтвом про укладення шлюбу, свідоцтвом про народження позивача, трудової книжки ОСОБА_3 - батька позивача, згідно записів якої, останній у період з листопада 1988 року по 1996 рік працював на різних роботах в районі Крайньої Півночі, мати позивача, яка є громадянкою Російської Федерації та батько, який є громадянином України на момент народження ОСОБА_1 постійно проживали в Російській Федерації.

Згодом, саме коли позивачу виповнилось 11 років 01.03.2005 року, батьками було визначено ОСОБА_1 громадянство Російської Федерації, у зв'язку із чим, йому було оформлено перший паспорт громадянина Російської Федерації.

З приводу тверджень відповідача про те, що висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну та дозвіл оформлені з неправильним посиланням на норму закону, то суд суд першої інстанції вірно зауважив, що ні Закон України "Про імміграцію", ні будь-який інший Закон України не передбачає такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами ДМС своєї помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, а тому вважає, що дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 було скасовано поза межами наданих повноважень й за відсутності підстав, передбачених чинним законодавством України.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у адміністративній справі №813/567/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: В.В. Гуляк

І.В. Глушко

Повний текст ухвали складений 30 червня 2016 року.