Ухвала суду № 58675613, 16.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/667/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

16 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Державної фінансової інспекції в Київській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимог, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 14.09.2015 по 07.12.2015 посадовими особами Державної фінансової інспекції в Київській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" за період з 01.07.2011 по 30.09.2015, за результатами якої був складений Акт від 14.12.2015 №07-21/75, в якому відображено висновок щодо виявлених порушень.

На підставі Акту ревізії від 14.12.2015 №07-21/75 відповідачем прийнято вимогу від 20.01.2016 №10-07-14-14/323 "Про усунення виявлених порушень", де з посиланням на п.1 ч.1 ст. 8, п. 7 ст. 10, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", п.п.15 п. 6 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 06.08.2014 №310, пункти 46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Уряду від 20.04.2006 №550, вимагає від позивача усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку.

Не погоджуючись з частиною виявлених під час ревізії порушень, а відповідно і з направленою вимогою про усунення виявлених порушень, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправності оскаржуваних пунктів вимоги як таких, що сформовані на підставі хибних висновків щодо недотримання позивачем вимог законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах.

Доводи апелянта полягають у тому, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути заявлено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як зазначено в пункті 1 Вимоги від 20.01.2016, сума збитків від втрат земельних ділянок лісового фонду площею 3,4 га, що перебувають у приватній власності, на які ДП "Бориспільське лісове господарство" не надано погодження на вилучення із земель лісового фонду, згідно розрахунку фахівців Підприємства склала 303,1 тис. грн., які станом на момент завершення ревізії не відшкодовано, чим порушено п. 5 Постанови №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам". Дебіторська заборгованість на вказану суму в бухгалтерському обліку Підприємства не відображена.

Так, з Акту ревізії вбачається, що в основу визначення суми збитків, які не відображені в бухгалтерському обліку Підприємства відповідачем покладено орієнтовний розрахунок суми збитків вартості лісонасаджень на лісовій ділянці, виявленій в Публічній кадастровій карті України з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056, на яку лісгосп не надавав погодження про вилучення із складу Держлісфонду, який був складений інженером лісових культур ДП "Бориспільське лісове господарство".

Також ДФІ у Київській області зазначено, що на момент завершення ревізії збитки не відшкодовано, чим порушено п. 5 Постанови №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Проаналізувавши норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що Державною фінансовою інспекцією в Київській області в пункті 1 Вимоги протиправно було зазначено про порушення позивачем п. 5 Постанови №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" тому, що з аналізу вказаного Порядку, вбачається, що даним порядком не регулюється визначення суми збитків від втрат земельних ділянок лісового фонду площею 3,4 га, оскільки питання визначення суми збитків від втрат земельних ділянок регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17.11.1997 "Про розміри та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" (далі - Порядок №1279). Також протиправно взято за основу визначення суми збитків від втрат земельних ділянок, орієнтовний розрахунок суми збитків вартості лісонасаджень на лісовій ділянці, виявленій в Публічній кадастровій карті України з кадастровим номером 3220286500:19:057:0056, на яку лісгосп не надавав погодження про вилучення із складу Держлісфонду, який був складений інженером лісових культур ДП "Бориспільське лісове господарство", в посадові обов'язки, якого не входить визначення розміру втрат земельних ділянок лісового фонду, оскільки це не відповідає вимогам п. 2 Порядку №1279, а тому не може бути підставою для визначення розміру збитків від втрат земельних ділянок лісового фонду площею 3,4 га, що перебувають у приватній власності, на які ДП "Бориспільське лісове господарство" не надано погодження на вилучення із земель лісового фонду.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО) та Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вимагають для визнання активу, що підприємством "очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням" (п.10 П(С)БО №2).

Згідно пунктів 1, 2, 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.1999, це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Пункт 5 П(С)БО №10 вказує, що дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Також, не відображається дохід при невизнанні дебіторської заборгованості як активу, оскільки п. 21 П(С)БО №15 вказує на те, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

З аналізу правових норм випливає, якщо актив не підлягає відображенню у фінансовій звітності, то й дохід також не може бути відображений.

Як вбачається з вказаного Акту ревізії, дане порушення допущено управлінням Земельних ресурсів Баришевської РДА, якими затверджувалися проекти відводу земельних ділянок лісового фонду у приватну власність, чим порушено ст. 57 Лісового кодексу України від 21.01.1994 №3852-XII.

В ході ревізії комісією Підприємства та працівниками Державної фінансової інспекції здійснено виїзд для проведення огляду вказаних земельних ділянок. Фактичним обстеженням встановлено, що земельні ділянки не освоювалися.

Тобто, підстави для відображення дебіторської заборгованості в розмірі 303,1 тис. грн. відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №237 від 08.10.1999, та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відсутні.

Отже, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що пункт 1 вимоги Державної фінансової інспекції в Київській області від 20.01.2016 №10-07-14-14/323 є протиправним.

В пункті 2 вимоги зазначено, що в порушення п. 1.1 та п. 4 наказу Держкомлісгоспу "Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини" від 19.02.2007 №42 (далі - Наказ №42) встановлено, що протягом перевіреного періоду в ДП "Бориспільське лісове господарство" мали місце випадки, коли до договорів, укладених за результатами проведених аукціонних торгів, в день їх укладення підписувалися додаткові угоди, за умовами яких до договорів вносилися зміни щодо збільшення об'єму поставки та зменшення ціни поставки, або підписувалися Протоколи погодження ціни між Продавцем та Покупцем, в якому ціна змінювалася у бік зменшення, що призвело до реалізації ДП "Бориспільське лісове господарство" лісопродукції за заниженими цінами на загальну суму 179,00 тис. грн., що призвело до недоотримання доходів Підприємством на вказану суму.

В пункті 3 вимоги зазначено, що в порушення вимог п. 1.5 Наказу №42 встановлено, що реалізація окремих видів лісопродукції лісгоспами проводилася за цінами, нижчими від тих, які склалися на останньому аукціоні, в результаті чого підприємствами реалізовано на внутрішньому ринку лісопродукцію за заниженими цінами на загальну суму 5,40 тис. грн., що призвело до недоотримання доходів Підприємством на вказану суму.

Колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, вважає, що з метою оптимізації виробничих витрат, укладання договорів купівлі-продажу на зазначених умовах для позивача є доцільним та здійсненні в межах самостійної господарської діяльності, у зв'язку з чим пункти 2, 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Київській області від 20.01.2016 №10-07-14-14/323 є протиправними.

В пункті 4 вимоги зазначено, що в порушення вимог ст. 97 Кодексу законів про працю від 10.12.1971 №322-VIII, п. 5.5 розділу V Галузевої угоди, п.п. 3, 5 постанови Ради Міністрів СРСР від 04.12.1981 №1145 "Про порядок і умови суміщення професій" (постанова Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХП "Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу PCP") та п.1 Інструкції Держкомпраці, Мінфіну СРСР ІВЦРПС від 14.05.1982 №52-ВЛ "Про порядок і умови суміщення професій (посад)" встановлено зайве нарахування та виплату заробітної плати (доплати за збільшення обсягів робіт) працівникам Підприємства протягом періоду з листопада 2014 по березень 2015 року та протягом серпня-вересня 2015 року на загальну суму 23,29 тис. грн. та як наслідок нарахування та перерахування внесків до державний цільових фондів на загальну суму 8,42 тис. грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) об'єкту, контролю на загальну суму 31,71 тис. грн.

Як вбачається з Акту ревізії від 14.12.2015 №07-21/75, ревізією дотримання законодавства при встановленні надбавок та доплат встановлено, що працівникам Підприємства нараховуються та виплачуються наступні надбавки та доплати: за звання: "Заслужений працівник лісового господарства", за складність та напруженість, за інтенсивність праці та високу якість роботи, за суміщення професій, за класність (водіям), за роботу в нічний час (сторожа, опалювачі), за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника тощо. Ревізію правильності нарахування та виплати зазначених надбавок та доплат проведено шляхом співставлення наказів директора з розрахунковою відомістю по заробітній платі працівників, Колективного договору та шляхом арифметичного підрахунку сум.

Так, частина третя статті 13 КЗпП України та стаття 7 Закону про колективні договори і угоди допускають можливість внесення в колективні договори умов, що поліпшують становище працівників порівняно з законодавством (надають додаткові трудові і соціально-побутові пільги працівникам, а також додаткові гарантії). Такі умови колективних договорів є чинними. Вони не можуть вважатися такими, що суперечать законодавству.

Частина друга ст. 13 КЗпП України визначає, що колективний договір регулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини.

Отже, будь-які питання пов'язані з працею, виробництвом, соціальним становищем працівників і членів їх сімей, можуть вирішуватись в колективному договорі.

Так, доплата водію встановлена за розширення зони обслуговування та визначена в п.2 додатку №6 Колективного договору та в п.2 додатку №7 Галузевої угоди між Державним комітетом лісового господарства України і Профспілкою працівників лісового господарства України на 2013-2015 роки, та визначається наявністю одержаної економії за тарифними ставками та окладами, які могли б виплачуватись за умови нормативної чисельності працівників Підприємства.

Як свідчать матеріали справи, в результаті встановлення такої доплати, на підприємстві була створена економія місячного фонду заробітної плати у серпні місяці 1573,60 грн., у вересні місяці у зв'язку з підвищенням мінімального розміру заробітної плати економія фонду заробітної плати склала 1633,91 грн.

Так, вказаний водій обслуговує інший закріплений за ним автомобіль, виконуючи додатково роботи передбачені посадовою інструкцією водія, тобто проводить підготовчо-заключні роботи перед виїздом на лінію і після повернення на підприємство, проводить перед експлуатаційне обслуговування автомобіля та його після експлуатаційне обслуговування, здійснює заправлення автомобіля паливо-мастильними матеріалами, усуває виниклі протягом роботи на лінії експлуатаційні несправності автомобіля, а також здійснює регулювальні роботи.

Щодо здійснення щомісячної доплати пожежнику ОСОБА_2 в розмірі 380,00 грн., суд зазначає наступне.

ДП "Бориспільське лісове господарство" є госпрозрахунковим підприємством, в якому робочі професії не мають посад, посадових окладів та не затверджуються штатним розписом, а отримують заробітну плату відповідно обсягу виконаних робіт за тарифними або погодинними ставками.

При цьому, доплата пожежнику встановлена за збільшення обсягів робіт, визначених в п.2 додатку №6 Колективного договору та п.2 додатку №7 Галузевої угоди між Державним комітетом лісового господарства України і Профспілкою працівників лісового господарства України на 2013-2015 року, та визначається наявністю одержаної економії за тарифними ставками та окладами, які могли б виплачуватись за умови нормативної чисельності працівників Підприємства.

Отже, в даному випадку територія паркової зони на якій розміщено приміщення адміністративного будинку за нормативом повинна обслуговуватись працівниками лісокультурних робіт з оплатою праці по тарифу 1895,00 грн. за місяць, за 6 місяців 11370,00 грн.

Так, з метою економії заробітної плати наказом від 07.05.2013 за збільшення обсягів робіт встановлено доплату пожежнику виробничої дільниці в розмірі 380,00 грн., який виконує роботи лісокультурного характеру по косінню трави у вільний від основної роботи час.

Отже, економія заробітної плати за 6 місяців складає 9470 грн.

Щодо здійснення доплат опалювачам позивача.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що в котельні працює два опалювальні котли, на які по нормативу повинно бути 5,3 одиниць, а фактично працює 4 робітники. Крім того, опалювачі виконують додаткові роботи по прибиранню території від снігу та сміття, розкряжовують та вносять до котельні велику за обсягом кількість дров.

А відтак, враховуючи збільшення обсягів виконання робіт наказом директора від 17.10.2014 №253 встановлено доплату в розмірі 850,00 грн., що не порушує п.2 додатку №6 Колективного договору підприємства та відповідає п. 2 додатку №7 Галузевої угоди між Державним комітетом лісового господарства України і Профспілкою працівників лісового господарства України на 2013-2015 року, та визначається наявністю одержаної економії за тарифними ставками та окладами, які могли б виплачуватись за умови нормативної чисельності працівників Підприємства.

Отже, з наведеного слідує, що доплата робітникам підприємства виплачувалась згідно колективного договору підприємства за фактично виконуваний ними обсяг робіт, що не привело до матеріальної шкоди (збитків), а навпаки підприємство отримало економію заробітної плати, за рахунок якої були здійсненні таки виплати.

Наведене свідчить про те, що пункт 4 вимоги Державної фінансової інспекції в Київській області від 20.01.2016 №10-07-14-14/323 також є протиправним, що і було вірно зазначено судом першої інстанції.

Розглянувши інші доводи апелянта, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

За правилами пункту 2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом статті 2 Закону №2939 порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, за правилами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з пунктом 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Тобто,в органу державного фінансового контролю наявне права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання .

Встановлено, що у справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу, в якій зобов'язано позивача у встановленому законодавством порядку усунути виявлені порушення законодавства, що призвели до збитків.

Предметом заявленого у справі позову є оскарження зазначеної вимоги з підстав неправомірності висновку Інспекції про наявність самого порушення законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах. Сума збитків, що визначені Інспекцією та необхідність їх відшкодування за умови наявності самого порушення, позивачем не оспорюється.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, у тому числі правових актів індивідуальної дії.

Отже, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що обов'язкова до виконання вимога державної фінансової інспекції в частині встановлення порушень законодавства, виявлених ревізією та шляхів їх усунення, є правовим актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а отже може бути оскаржена до суду.

При цьому, правильність обчислення збитків перевіряє суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю про їх стягнення.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно) та у поставної від 20 січня 2015 року у справі №21-603а14.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем немайнового позову до суду становила 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2016 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, даний позов містить одну вимогу немайнового характеру.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 1515,80 грн. (1378,00 * 1 *110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 р. - без змін.

Стягнути з Державної фінансової інспекції в Київській області до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 1515 грн. (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) 80 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 21.06.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.