Рішення № 58674875, 30.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Рубан С.М.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (надалі Фонд), третя особа: директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання незаконним та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді доган, визнання незаконним звільнення, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду, в якому просив визнати незаконними та скасувати наказ № 123 від 13.03.2014 року, наказ № 125 від 14.03.2014 року та наказ № 128 від 17.03.2014 року, якими до нього застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани; визнати незаконним його звільнення із займаної посади в період з 01.08.2014 року по 26.09.2014 року, що відбулося на підставі наказу № 34-к від 01.08.2014 року; визнати незаконним його звільнення з 30.09.2014 року по теперішній час, що відбулося на підставі наказу № 64-к від 26.09.2014 року; визнати незаконним та скасувати наказ № 64-к від 26.09.2014 року та наказ № 34-к від 01.08.2014 року; поновити його на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду з 01.08.2014 року та стягнути з відповідач на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Справа № 757/12885/15 Апеляційне провадження № 22-ц-796/7796/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Козлов Р.Ю.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.В обґрунтування позову зазначав, що з 2008 року перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на посаді директора Фонду по 13.04.2010 року. У подальшому постановою правління Фонду від 13.04.2010 року його було призначено заступником директора виконавчої дирекції Фонду. У період з лютого 2014 року по 04.10.2014 року він за станом свого здоров'я був тимчасово непрацездатним, проходив амбулаторне лікування. У період його тимчасової втрати працездатності третя особа, не маючи відповідних повноважень, без рішення правління Фонду видав три накази, якими застосував до нього дисциплінарне стягнення у вигляді доган. Також у вказаний період його було звільнено із займаної посади.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27.07.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що повноваженнями на звільнення заступника директора дирекції Фонду володіє лише правління Фонду, а не відповідач. Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Крім того, суд не врахував, що у разі скорочення його посади, позивач мав переважне право на залишення на роботі як інвалід 2 групи.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.10.2015 року, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27.07.2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21.10.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні та представник позивача ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники відповідача Фреюк А.Т. та Левшунов Д.С. просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у Фонді з 25.02.2008 року.

Згідно з постановою правління Фонду від 13.04.2010 року з 13.04.2010 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.

Згідно з актами, складеними відповідачем позивач був відсутній на робочому місці 06.03.2014 року з 10:00 год. до 18:00 год., 07.03.2014 року з 09:00 год. до 11:30 год. та з 12:30 год. до 15:45 год., 11.03.2014 року з 14:30 год. до 18:00 год., 12.03.2014 року, 13.03.2014 року з 09:00 год. до 10:30 год. та з 12:00 год. до 18:00 год., 14.03.2014 року з 10:30 год. до 16:45 год.

Відповідачем також складено акти, згідно з якими ОСОБА_1 відмовився надати письмові пояснення щодо причин відсутності в зазначені дні та час на робочому місці.

Наказами директора виконавчої дирекції Фонду № 123 від 13.03.2014 року, № 125 від 14.03.2014 року та № 128 від 17.03.2014 року у зв'язку з встановленням факту відсутності позивача на роботі у робочий час без поважних причин до останнього застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді доган.

Згідно з актами від 14.03.2014 року та від 17.03.2014 року позивач відмовився від підпису про ознайомлення із зазначеними наказами.

Згідно виписки з медичної картки позивача та листків непрацездатності, у період з лютого 2014 року по 04.10.2014 року позивач за станом свого здоров'я був тимчасово непрацездатним та проходив лікування у закладах охорони здоров'я, зокрема, з 06.03.2014 року по 01.04.2014 року він перебував на амбулаторному лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві «Консультативно- діагностичний центр» Подільського району м. Києва.

Відповідно до листків непрацездатності, позивач продовжував лікування у комунальному закладі «Сакське територіальне медичне об'єднання» у період з 02.04.2014 року по 04.10.2014 року.

01.08.2014 року наказом директора Фонду позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Постановою правління Фонду від 12.06.2014 року «Про затвердження структури органів Фонду та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів» було затверджено граничну чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду, а саме: 120 штатних одиниць. На виконання вказаної постанови директором виконавчої дирекції Фонду ліквідовано посаду заступника директора, яку обіймав позивач.

На адресу позивача 04.07.2014 року відповідач направив повідомлення про скорочення посади з 01.10.2014 року.

Наказом № 64 від 26.09.2014 року скасовано наказ № 34 від 01.08.2014 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та звільнено позивача з роботи з 30.09.2014 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

06.10.2014 року представник позивача звернувся до відповідача із запитом про надання позивачу копії трудової книжки та довідки про заробітну плату та 13.10.2014 року позивач отримав засвідчену копію трудової книжки та цього ж дня дізнався про своє звільнення.

Позивач у березні та серпні 2014 року звертався до суду з позовом про скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень та позовні заяви були залишені без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наказ № 64 від 26.09.2014 року про звільнення позивача з роботи прийнято з порушенням трудового законодавства, проте позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Незаконність звільнення позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі наказу № 64 від 26.09.2014 року не оскаржується, а відтак у апеляційному порядку не перевіряється.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції щодо пропуску строку звернення до суду по всіх вимогах виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що догани позивачу оголошено за відсутність останнього на робочому місці (накази № 123 від 13.03.2014 року, № 125 від 14.03.2014 року та № 128 від 17.03.2014 року) у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам трудового законодавства. Позивач достовірно знав про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у березні 2014 року, оскільки у березні та у серпні 2014 року звертався з позовами про скасування зазначених наказів, проте позови були залишені без розгляду, у першому випадку через повторну неявку позивача у судове засідання, у другому - за заявою самого позивача.

Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10.04.2015 року, тобто після спливу трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та підстави для поновлення такого строку за викладених вище обставин відсутні.

Доводи позивача, викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду (а.с. 63-65) колегія суддів вважає безпідставними, оскільки подавши позови про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач не був позбавлений права подати заяву про розгляд справи у його відсутності або довірити ведення справи іншій особі. Сам по собі факт порушення кримінальної справи за результатом звернення ОСОБА_1 не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом про визнання наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності неправомірними.

Суд першої інстанції також дійшов правильних висновків про те, що наказ № 34 від 01.08.2014 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України скасовано самим відповідачем, а відтак відсутні підстави для розгляду питання про скасування цього наказу в судовому порядку.

Разом з тим відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі суд першої інстанції належним чином не перевірив питання вручення позивачу копії наказу про звільнення чи трудової книжки, тобто початку перебігу строку звернення до суду чи поважності причин пропуску такого строку. Суд першої інстанції виходив з того, що 13.10.2014 року позивач фактично дізнався про звільнення, оскільки отримав від відповідача засвідчену копію трудової книжки.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази вручення копії наказу про звільнення безпосередньо позивачу. Той факт, що трудова книжка позивачу не вручалася та на час розгляду справи знаходиться у відповідача підтвердили представники відповідача у судовому засіданні.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Статтею 233 КЗпП України визначено два випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду у разі звільнення: 1) - з дня вручення копії наказу про звільнення; 2) - з дня видачі трудової книжки.

Позивач був звільнений з ініціативи відповідача та у день звільнення не працював.

Відповідач 30.09.2014 року направив позивачу лист, у якому повідомив про його звільнення та просив прибути до виконавчої дирекції Фонду для отримання трудової книжки. При цьому копії наказу про звільнення відповідач ОСОБА_1 не направляв. До того ж повідомлення про звільнення було направлено на адресу реєстрації позивача: АРК, АДРЕСА_1 та дані про вручення цього повідомлення матеріали справи не містять. Факт того, що станом на 30.09.2014 року відбулася анексія АРК є загальновідомим. Позивач має місце проживання у м. Києві, проте за фактичною адресою його проживання відповідач копію наказу про звільнення чи будь - які повідомлення не направляв. Колегія суддів не може погодитися з доводами представників відповідача про те, що відповідач не знав адреси проживання позивача у м. Києві, оскільки останній звертався з позовними заявами у березні та серпні 2014 року, тобто до видачі наказу про звільнення з 30.09.2014 року та вказував адресу свого проживання.

Висновки суду про те, що позивач 13.10.2014 року отримав копію трудової книжки не відповідають обставинам справи. Так, відповідно до листа Фонду від 13.10.2014 року копія трудової книжки ОСОБА_1 була надана адвокату АО «Київська колегія фундації адвокатів України» ОСОБА_8 (а.с. 41-42 т. 1). Копію наказу про звільнення № 64-к від 26.09.2014 року також видано зазначеній особі 23.10.2014 року (а.с. 53-55 т. 1). Дані про те, що ці документи надалі були вручені самому ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.

За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині вимог про визнання незаконним наказу № 64-к від 26 вересня 2014 року про звільнення та поновлення на роботі колегія суддів вважає помилковими.

При вирішення питання визначення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України враховує висновки і мотиви, з яких скасовані рішення суду судом касаційної інстанції, а також відповідно до ст. 360-7 ЦПК України правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.03.2016 року № 6-2426 цс 15.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а висновки суду про пропуск строку звернення до суду є помилковими, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконним наказу № 64-к від 26 вересня 2014 року про звільнення та поновлення на роботі є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Визнаючи звільнення таким, що відбулося з порушенням трудового законодавства суд виходив з того, що відповідач не пропонував позивачу інші вакантні посади, які існували у Фонді незалежно від структурного підрозділу. Колегія суддів звертає увагу також на те, що у матеріалах справи відсутні дані про вручення позивачу попередження про наступне звільнення з роботи відповідно до ст. 49-2 КЗпП України. Сам по собі факт направлення попередження не є доказом його вручення працівникові.

Відповідно до ч. ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток при виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Відповідач надав довідку про те, що середньоденний заробіток для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 301,58 грн.

Представник позивача у судовому засіданні визнав правильність визначення середньоденного заробітку позивача для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Оскільки правильність визначення середньоденного заробітку позивача визнана представником позивача, колегія суддів такий розрахунок не перевіряє.

Кількість днів вимушеного прогулу складає 430 днів. Відтак середній заробіток за вимушений прогул, який підлягає стягненню з відповідача становить 129 679,40 грн.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави за правилами ст. 88 ЦПК України у розмірі 1 296,79 грн. та 1 426,47 грн. (розгляд справи судом першої інстанції та апеляційний розгляд), що разом складає 2 723,26 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2015 року в частині відмови у визнанні незаконним наказу № 64-к від 26 вересня 2014 року, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Визнати незаконним наказ № 64-к від 26 вересня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з 30 вересня 2014 року.

Стягнути з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь ОСОБА_1 129 679, 40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на користь держави судовий збір у розмірі 2 723,29 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді