Постанова № 58674822, 21.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2016 року 10:16 № 826/5083/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Ющенко М.А.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Київської області про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до прокуратури Київської області про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом, в зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки Закони України мають вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В позовній заяві позивач (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просить суд:

- визнати протиправними дії прокуратури Київської області щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 02.07.2015 року по 09.10.2015 року включно, відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- стягнути з прокуратури Київської області матеріальну шкоду - заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 17239,00 грн. за період з 02.07.2015 року по 09.10.2015 року включно;

- стягнути з прокуратури Київської області моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.;

- стягнути з прокуратури Київської області матеріальну шкоду - відшкодування за невиплату з вини прокуратури Київської області належних позивачу сум, у розмірі середнього заробітку з 01.07.2015 року по день фактичного розрахунку.

В ході судового розгляду даної справи позивач позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних з підстав того, що прокуратура Київської області не наділена правом самостійно, без правового регулювання та фінансової можливості, збільшувати видатки Державного бюджету України та здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі. При цьому, представник відповідача стверджував, що посадові особи прокуратури Київської області при проведенні нарахування та виплати позивачу заробітної плати діяли у спосіб, в межах та на підставі визначених чинним законодавством повноважень, зокрема, Законів України «Про прокуратуру», «Про оплату праці» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

Розглянувши наявні та надані позивачем та представником відповідача документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом прокурора Київської області від 5 лютого 2008 року №117 ОСОБА_1 призначено на посаду помічника Васильківського міжрайонного прокурора.

На підставі наказу прокуратури Київської області №957к від 02.07.2012 року ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Київської області.

3 31 березня 2015 року наказом прокурора Київської області №578к ОСОБА_1 переведено на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Київської області.

Наказом прокурора Київської області № 2107к від 07.10.2015 року позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури за власним бажанням, на підставі п.1 ч.1 ст. 41, п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

26.10.2014 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII, який регулює правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності працівників прокуратури.

Згідно п.33 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» №578-УІІІ від 02.07.2015 року, розділ XIII "Перехідні положення" доповнено пунктом 1-1, де зазначено, що до утворення регіональних прокуратур їх повноваження здійснюють обласні прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

При цьому, позивач звертає увагу, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 81 Закону №1697-VII).

Відповідно до ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які, як стверджує позивач, не відповідають вимогам ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач зазначив, що оскільки закони України мають вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітку плату, не нижчу, ніж визначено законом, обрахунок суми середнього заробітку має бути проведено на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Наведене в сукупності і зумовило звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 81 Закону №1697-VII).

У свою чергу, частиною 9 статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно статті 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік», норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Вказана норма, на момент розгляду справи у суді, є чинною.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.

Так, додатком № 5 до вищевказаної постанови визначено, що посадовий оклад прокурора районної прокуратури складає 1294 - 1334 грн.

Пунктами 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.

Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.

Оскільки, Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що прокуратура Київської області не могла самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти на користь позивача.

Водночас, відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення" Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.

Крім того, суд звертає увагу, що застосування норм і положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не є предметом розгляду та дослідження в межах даної адміністративної справи.

При цьому, суд погоджується з тим, що реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" №505 від 31.05.2012 року та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій прокуратури Київської області та стягнення на користь позивача заробітної плати у розмірі 17239,00 грн. за період з 02.07.2015 року по 09.10.2015 року задоволенню не підлягають, оскільки прокуратура Київської області не наділена правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивачем у позовній заяві не вказано, в чому саме полягає завдання йому моральної шкоди, при цьому, наведене не підтверджене жодними належними доказами, як і не доведено завдання шкоди психічному чи фізичному стану позивача, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з прокуратури Київської області відшкодування за невиплату з вини прокуратури належних сум заробітної плати у розмірі середнього заробітку в період з 01.07.2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, суд зазначає, що підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника.

Враховуючи, що судом вище встановлено відсутність в діях прокуратури Київської області ознак протиправності при здійсненні оплати праці позивача в період з 02.07.2015 року по 09.10.2015 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на їх похідний характер від первинних позовних вимог, необґрунтованість яких встановлена судом в ході судового розгляду даної справи.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності оскаржуваних дій виконав повністю.

Зважаючи на вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений 30.05.2016 року.

Суддя Є.В. Аблов