Постанова № 58673624, 23.06.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2016 р. Справа №805/1015/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Химич М.В. розглянувши адміністративну за позовом Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» м. Маріуполь

про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках, платника податків, який має податковий борг

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Маріупольська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках платника податків, який має податковий борг.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначив, що за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 23823162,88 грн. зі сплати податку на додану вартість, який виник у зв’язку з несплатою узгодженої суми податкових зобов’язань, що після закінчення терміну добровільної сплати склалась у недоїмку. У зв’язку з відсутністю у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, позивач просив суд накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках, платника податків, який має податковий борг.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, заперечення до позовної заяви не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122, ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» зареєстровано в якості юридичної особи, включено до ЄДРПОУ за №39601149, знаходиться на податковому обліку Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області.

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем, обліковується заборгованість з податку на додану вартість у загальному розмірі 23823162,88 грн., що утворилась наступним чином:

- 124604 грн. в результаті несплати, самостійно визначеної суми грошового зобов’язання згідно податкової декларації з податку на додану вартість від 20.05.52015 року №9102149025 по терміну сплати 30.05.2015 року;

- 20440606,25 грн. (16352485 за основним платежем та 4088121,25 грн. за штрафною (фінансовою) санкцією) донараховано грошове зобов’язання згідно податкового повідомлення-рішенням від 00002915001 від 21.07.2015 року прийнятого на підставі акту №23/05-19-15-01/39601199 від 19.06.2015 року складеного за результатами камеральної перевірки відповідача;

- 3257952,63 грн. сума пені за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання.

Відповідач оскаржив до Донецького окружного адміністративного суду податкове повідомлення-рішення від 21.07.2015 року №00002915001 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 20440606,25 грн. Так, постановою Донецького окружного адміністративного суду у справі №805/3213/15-а в задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» – відмовлено.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно п.15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У п. 31.1 ст.31 Податкового кодексу України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

У п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України зазначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, передбачено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Судом встановлено, що з метою погашення податкового боргу, позивачем було сформовано та надіслано на адресу відповідача податкову вимогу форми «ю» від 23.07.2015 року №3138-25 на суму 124604 грн., яка була отримана відповідачем, згідно поштового повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення. Доказів оскарження вказаної податкової вимоги сторонами до суду не надано.

В.о. начальником Маріупольської ОДПІ було прийнято рішення №4/14 про опис майна у податкову заставу.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, відомості щодо відповідача відсутні.

Позивачем вживались заходи щодо розшуку майна відповідача, у зв'язку з чим направлено запит до Територіального сервісного центру №1441 РСЦ МВС у Донецькій області щодо надання інформації про наявність на обліку ДАІ транспортних засобів, що перебувають у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР», однак згідно наданої відповіді було повідомлено, що зареєстрованого автомототранспорту за відповідачем не значиться.

Актом обстеження місцезнаходження платника податків від 25.03.2016 року №51/05-83-23/29436872 встановлено відсутність підприємства за юридичною адресою.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.

Відповідно до п.п.14.1.175. п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пп.20.1.33 п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до п.94.10 ст.94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого пп. 94.6.2 п.94.6 ст.94 Податкового Кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у ст. 94 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не повинна розглядатися судами як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пп.20.1.33 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, податкові органи в силу пп. 20.1.33 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності в такого платника майна достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

Умовою застосування норми пiдпункту 20.1.33 пункту 20.1 статтi 20 Податкового кодексу України є вiдсутнiсть у платника податкiв майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу. Вiдповiдна обставина повинна бути пiдтверджена пiд час судового розгляду. При цьому суд повинен встановити вiдсутнiсть вiдповiдного майна не взагалi, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективнiсть реалiзацiї якого забезпечується спецiальними заходами, зокрема адмiнiстративним арештом майна, у тому числi коштiв. В iншому разi вимога про застосування арешту коштiв буде передчасною. Наведена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 29.04.2013 року № 642/12/13-13.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу на загальну суму 23823162,88 грн.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Доказів сплати податкового боргу в сумі 23823162,88 грн. відповідачем не надано. При цьому, позивачем надано докази відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення податкового боргу.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, вимога щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться на рахунках у банках обслуговуючих Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» та належать платнику податків в сумі 23823162,88 грн., є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках, платника податків, який має податковий борг – задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕАЛ АГРОЛІДЕР» (87500, м. Маріуполь, бул. 50 років Жовтня, буд.50/41, ЄДРПОУ 39601149) на суму податкового боргу у розмірі 23823162,88 грн.

Повний текст постанови складено та підписано 29 червня 2016 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.