Постанова № 58673530, 16.06.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року 16 год. 20 хв. Справа № 808/1435/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Каракуші С.М.

за участю секретаря Рибакової М.В.

представника першого відповідача Бондаренко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області,

третя особа: Державна казначейська служба України

про: зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі відповідач 1 або ДСА України), Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 2), третя особа Державна казначейська служба України (далі - третя особа або ДКС України) про: зобов'язання Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти для проведення виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат згідно довідки Апеляційного суду Запорізької області № 07-50/93 від 27.11.2015; зобов'язання Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат згідно довідки Апеляційного суду Запорізької області № 07-50/93 від 27.11.2015; встановлення, відповідно до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України судового контролю за виконанням відповідачами судового рішення та зобов'язання їх подати звіт про виконання судового рішення в строк тридцять календарних днів з дня одержання її копії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що відповідачем 1 протиправно відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, оскільки необхідний для відставки стаж роботи 20 років позивач має з 01 жовтня 2005 року, а тому за приписами статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» він має право на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Відмовляючи позивачу у виплаті вихідної допомоги, відповідач 1 посилається на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, яким стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена. Однак, на думку позивача, вилучення статті 136 вказаного Закону не може скасувати вже набутого ним права на одержання вихідної допомоги, у зв'язку з чим вважає, що такі дії відповідача 1 суперечать позиції Конституційного суду України, висловленої у своїх рішеннях щодо розуміння сутності соціальних гарантій суддів, зміст та обсяг яких не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо матеріального та соціального забезпечення судді виникають не в момент призначення довічного утримання та вихідної допомоги, а в момент виникнення права на їх призначення, зокрема для позивача з 2005 року.

Позивач в судове засідання не прибув, 13.06.2016 подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 28).

Представник відповідача 1 в судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити, вважає, що підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону (яка передбачає таку виплату), постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування із штату суду. Представник зазначила, що позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ у зв'язку з виходом у відставку та 25.11.2015 відраховано зі складу суду наказом Голови апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2015 №150-к . Станом на 12.11.2015 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містив норм, що передбачали виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги. Крім того представник зазначила, що на даний час норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, яким внесено зміни до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діють та у встановленому законодавством порядку вони не визнанні неконституційними. Також представник відповідача пояснила, що Державна судова адміністрація України не наділена правами роботодавця, визначеними Кодексом законів про працю України стосовно суддів, а є лише головним розпорядником коштів для потреб місцевих та апеляційних судів.

Представники другого відповідача та третьої особи, які про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, заперечень чи будь-яких заяв до суду не надіслали, у зв'язку з чим, у відповідності до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто без їх участі на підставі наявних доказів.

Вислухавши пояснення представника відповідача 1, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом з позовної заяви та листа Державної судової адміністрації України, 18.12.2014 позивачем - суддею Апеляційного суду Запорізької області Ломейком В.О. до Вищої ради юстиції було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку. Стаж роботи на посаді судді на момент звільнення склав 30 років 04 місяці 02 дні, що не є спірним.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ «Про звільнення суддів», у зв'язку із досягненням шістдесяти п'яти років, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області (а.с. 7-8).

Наказом в.о. Голови Апеляційного суду Запорізької області С.І. Гриценко № 150-к від 25.11.2015, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ «Про звільнення суддів», пункту 1 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю Апеляційного суду Запорізької області Ломейко В.О. виключено із складу суддів апеляційного суду Запорізької області з 27.11.2015 (а.с. 9).

07.03.2016 позивачем до відповідача 1 подано заяву, відповідно до якої позивач просив нарахувати та виплатити вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою з урахуванням довідки про суддівську винагороду, виданої Апеляційним судом Запорізької області 27.11.2015.

Листом від 04.04.2016 за № Л313-16-428/16 відповідач 1 повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Зазначена відмова обґрунтована тим, що 12.11.2015 на момент звільнення позивача у відставку стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключена, атому підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні (а.с. 6).

Вважаючи протиправними дії відповідача 1 щодо відмови позивачу у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, позивач звернувся до суду із позовом до суду.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону, що діяла до 01.04.2014) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (набрав чинності 01.04.2014) статтю 136 було виключено із Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач в адміністративному позові посилається на те, що необхідний стаж для відставки, а саме 20 років, він має з 2005 року, отже до нього мають застосовуватися положення частини 1 статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла до 01.04.2014).

Зазначені доводи позивача суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла до 01.04.2014), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Порядок звільнення судді у відставку, на момент подачі позивачем заяви про звільнення у відставку, регулювався положеннями статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з положеннями вказаної норми Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Відповідно до частини 4 статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Судом встановлено, що 18.12.2014 позивачем подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 № 788-VІІ позивача звільнено із займаної посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

До 12 листопада 2015 року позивач здійснював свої повноваження, як працюючий суддя.

Тобто, статусу судді у відставці позивач набув з моменту набрання чинності Постановою Верховної Ради України.

Розділ Х, в якому перебуває стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 01.04.2014) регламентував статус судді у відставці, а відтак, положення цього розділу можуть застосовуватися лише до осіб, які мають статус судді у відставці. Станом на 01.04.2014 позивач не мав статусу судді у відставці.

Відповідно до частини 3 статті 7 Указом Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням ним заяви про відставку набрало чинності 12.11.2015.

На момент подачі позивачем заяви про відставку та прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») з тексту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Відповідно до статті 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України.

Судом встановлено, що норми Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VІІ, якими внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не змінено, не визнано неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідач 1 діяв в межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, чинних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.М. Каракуша