Рішення № 58673315, 21.06.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 675/1799/15-ц

Провадження № 22-ц/792/967/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого судді Фанди В.П.,

суддів : Купельського А.В., Спірідонової Т.В.,

за участі : секретаря Лапка Ю.В.

апелянта ОСОБА_1, представника підприємства ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2016 року

у справі за позовом комунального підприємства «Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлосервіс» про захист прав споживача, зобовязання списання нарахованої заборгованості, визнання недійсними умов договору, стягнення незаконно нарахованої суми заборгованості та моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів в с т а н о в и л а

У жовтні 2015 року позивач звертаючись до суду з позовом, який в подальшому уточнив просив стягнути із відповідача заборгованість за утримання будинків і споруд та прибудинкової території в розмірі 3501, 89 грн. та судовий збір. Зазначав, що відповідач є споживачем послуг які надає відповідач проте останній не сплачує за них кошти. В звязку із чим виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути. Не погоджуючись з даним позовом відповідач-позивач подав зустрічний позов, який в подальшому доповнив вказував, що 05 квітня 2012 року звернувся до позивача відповідача із заявою та складеним протоколом розбіжностей до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території від 26 грудня 2011 року, який не відповідав формі Типового договору встановленого урядом. Проте комунальним підприємством пропозиції відповідача-позивача враховані не були, заява претензія не задоволена. Як вказував відповідач-позивач, оскільки договору немає, то і між сторонами не виникло ніяких правовідносин щодо нарахування заборгованості по сплаті за спожиті послуги. Просив визнати дії позивача-відповідача незаконними та зобовязати останнього списати нараховану суму заборгованості, визнати недійсними умови договору від 26 грудня 2011 року та стягнути на користь відповідача-позивача із позивача-відповідача незаконно нарахований борг в розмірі 3252, 29 грн., та моральну шкоду в розмірі 500 грн..

______________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_3

Доповідач Фанда В.П. Категорія : 19

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2016 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь КП «Житлосервіс» 1737, 18 грн., заборгованості за надання послуг по утриманню будинку і споруд та прибудинкової території. У решті в задоволені позову відмовлено в звязку із пропуском строку позовної давності. В задоволені зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт з рішенням суду не погоджується, посилається на порушення норм матеріального та процесуального законодавства, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені первісного позову та задовольнити зустрічний. Зазначає, що комунальним підприємством було порушено його матеріальне право як споживача, оскільки договір із підприємством він не укладав, а тому безпідставно було нараховано заборгованість за спожиті послуги. Крім того, представником не було надано до суду жодного доказу про сплату судового збору за подачу позову; позовну заяву підписано не уповноваженою особою; у справі відсутнє письмове клопотання про застосування строку позовної давності.

На апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає, що її слід задовольнити з підстав вказаних у апеляції.

Представник підприємства апеляційну скаргу не визнав, вважає, що в її задоволені слід відмовити.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування, зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, в тому числі, є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що обовязок по сплаті отримуваних комунальних послуг лежить лише на відповідачеві.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки він вчинений без всебічного, повного дослідження всіх обставин справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є у рівних частках ( по ? частині ) співвласниками приватизованої квартири №71 по вул. Шевченка, БОС 20 у м. Ізяславі Хмельницької області, що підтверджується довідкою КП «Ізяславське районне бюро технічної інвентаризації» від 09.06.16 року.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ізяславської міської ради від 08.08.12 року комунальне підприємство «Житлосервіс» визначено виконавцем житлово-комунальних послуг, в тому числі щодо будинку де проживає відповідач.

Місцевий суд правильно виходив з того, що відповідач отримував послуги щодо прибирання прибудинкової території та вивезення сміття, які не оплачував внаслідок чого станом на 01.10.15 року утворилася заборгованість на загальну суму 3501,89 грн.. Відповідач ОСОБА_1 не заперечував несплату вказаних послуг, оскільки вважає, що такі послуги не надавалися.

Відповідач-позивач, як споживач послуг, не виконував вимоги ст.20 Закону „Про житлово-комунальні послуги щодо зобовязання щомісячно оплачувати житлово-комунальні послуги.

Відповідачем-позивачем подано до суду першої інстанції заяву щодо застосування строку позовної давності.

З врахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції правильно визначив період за який має стягуватися заборгованість (з 12.10.12 року по 12.03.2016 року) та суму заборгованості у 1737,18 грн..

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

З врахуванням даних вимог закону місцевий суд у відповідності із вимогами ч.4 ст.10 ЦПК України мав розяснити представнику позивача необхідність залучення до участі у справі всіх співвласників квартири, у разі відмови від цього позивача залучити їх у якості третіх осіб.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги, колегія суддів враховує, що позивачем заявлено позов не до обох співвласників квартири. Разом з цим ОСОБА_1 є належним відповідачем, тому відсутні підстави для відмови у позові в звязку із не притягненням іншого співвласника квартири.

Такі обставини не було враховано судом першої інстанції, що потягнуло за собою ухвалення не правильного рішення.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення заборгованості по комунальним платежам з відповідача у розмірі ? частини, так як співвласникам дана квартира належить у рівних частинах, а ні законом, ні відповідним договором не визначено інший їх розмір.

Розмір суми заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача відповідно становить 868,59 грн. (1737,18 грн. : 2 ).

Виходячи з вимог ст.20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 р. відповідач-позивач зобовязаний зявитися до надавача послуг та укласти відповідний договір. Відповідач-позивач у підтвердження ухилення позивача від його укладення не надав суду належних та допустимих доказів.

Відповідачем-позивачем надано до суду Рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.04.15 року на підтвердження факту укладення КП «Житлосервіс» договорів про надання житлово-комунальних послуг з порушенням вимог Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд, прибудинкової території. Цим рішенням визнано, що комунальне підприємство «Житлосервіс» у 2013 році займало монопольне становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Встановлено укладання Типового договору, який доповнено непередбачуваною цим договором умовою про проведення перерахунку надлишково сплаченого розміру плати лише у разі відсутності заборгованості.

Разом з цим така обставина не впливала на зобовязання відповідача-позивача укласти відповідний договір з комунальним підприємством «Житлосервіс», яке пропонувало відповідачу-позивачу укласти такий договір, що підтверджується листом від 12.04.12 року.

Запропонований позивачем ОСОБА_5 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 26.12.11 року не був підписаний відповідачем-позивачем, не є укладеним, не може визнаватися недійсним. Форма даного договору приведена у відповідність із Типовим договором у звязку із Рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.04.15 року.

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обовязок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобовязані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року за № 6-2951цс15.

Враховуючи, що між сторонами дійсно не було укладено відповідного договору, суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 214, 215 ЦПК України обґрунтовано перевірив та зазначив у рішенні обсяг та вид житлово-комунальних послуг, які фактично надавались позивачем, перевірив правильність розрахунків вартості таких послуг та стягнув суму заборгованості.

Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач-позивач посилався на відсутність надання послуг з прибирання прибудинкової території, однак ним належними доказами, в порядку визначеному ст.19 Закону «Про житлово-комунальні послуги», не спростовано надання таких послуг складеними відповідними актами.

У звязку з цим безпідставним є посилання відповідача-позивача щодо стягнення судом першої інстанції коштів за послуги, які не надавалися.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення прав споживача, обґрунтованість нарахування заборгованості за надані послуги. Такі обставини виключають можливість стягнення моральної шкоди на користь відповідача-позивача.

У відповідності із вимогами ст.88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати з врахуванням суми задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу частково задовольнити.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 березня 2016 року скасувати у частині визначення суми стягнення заборгованості.

Ухвалити у цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Житлосервіс» 763,29 грн. заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території. Стягнути з комунального підприємства «Житлосервіс», ОСОБА_1 у дохід держави по 243,6 грн. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: підпис Судді: підписи

З оригіналом згідно : суддя Апеляційного суду В.П. Фанда