Рішення № 58661027, 22.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 334/1702/13-ц Головуючий у 1 інстанції Лисенко Л.І.

Номер провадження 22-ц/778/2921/16 Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Краснокутської О.М.,

ОСОБА_2,

Суддів: Сапун О.А.,

При секретарі Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 25 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на суму 34750 доларів США з кінцевим терміном повернення 25 квітня 2018 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 грудня 2005 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 17 січня 2013 року утворилась заборгованість в сумі 44824,70 доларів США.

На підставі викладеного, позивач просив суд, у рахунок погашення зазначеної суми заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та виселити з квартири усіх мешканців, які в ній проживають.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2013 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року в сумі 44824,70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 січня 2013 року складає 358149 грн. 34 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 44,28 кв. м, житловою площею 27,41 кв. м, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в квартирі, яка є предметом іпотеки і розташована за адресою: АДРЕСА_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2013 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення яким відмовлено ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 29 липня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № ZPS0GA0000000061 від 25 квітня 2008 року в загальній сумі 44824,70 доларів, що еквівалентно 358149 грн. 34 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 34279, доларів США, що еквівалентно 273893 грн. 21 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом 2642,12 доларів США, що еквівалентно 21110 грн. 54 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом 162,25 доларів США, що еквівалентно 1296 грн. 38 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором 5576,52 доларів США, що еквівалентно 44556 грн. 39 коп., а також штрафів відповідно до договору: - 31,29 доларів США (фіксована частина), що еквівалентно 250 грн.; 2133,02 долара США (процентна складова), що еквівалентно 17042 грн. 83 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 44,28 кв.м, житловою площею 27,41 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації визначеною у розмірі 252500 грн.

В решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 06 квітня 2016 року касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення зі спірної квартири усіх зареєстрованих осіб залишено без змін.

Справа переглядається в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням вимог ч.4 ст.338 ЦПК України, згідно з якими висновки і мотиви,з яких скасовані рішення,є обов»язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено і із матеріалів справи вбачається те, що 25 квітня 2008 року між ПАТ КБ „Приватбанк" і третьою особою ОСОБА_3 був укладений договір № ZPS0GA0000000061, згідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 34750,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,96 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 квітня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "Приватбанк" і відповідачем ОСОБА_4 25 квітня 2008 року був укладений договір іпотеки № ZPS0GA0000000061.

Згідно з цим договором відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 44,28 кв.м., житловою площею 27,41 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.12.2005 року.

В порушення умов договору ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, станом на 17 січня 2013 року у нього існує заборгованість перед ПАТ КБ «Приватбанк» ,що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 34 279,50 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2 642,12 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 162,25 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору . Отримання коштів за кредитним договором не оспорюється боржником.

Відсутність та розмір заборгованості за кредитом не спростовані відповідачем по справі.

З договору іпотеки вбачається, що відповідно до п. 16.7.2 іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання зобов'язань передбачених кредитним договором (а.с. 19). Відповідно до п. 23 договору іпотеки реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку , що є підстави для застосуваня правових наслідків невиконання відповідачем умов договору іпотеки і для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції правильно виходив із того, що внаслідок невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у позивача виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Разом із тим , надаючи позивачу право укладення договору купівлі- продажу предмету іпотеки від імені іпотекодателя і визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором , суд першої інстанції не взяв до уваги умови договору іпотеки і вимоги закону, внаслідок чого неправильно вирішив ці питання.

Згідно з ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Умовами п.27 договору іпотеки № ZPS0GA0000000061 передбачено,що звернення стягення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом,зокрема, продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу в порядку ст..38 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах,визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця- у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином за умовами договору іпотеки і відповідно до умов ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку»,застосування якого сторони передбачили у договорі, позивач- іпотекодержатель, укладаючи договір купівлі-продажу іпотечного майна вправі діяти від свого імені, проте під час підготовчих дій для продажу майна він за умовами договору наділений повноваженням від іпотекодавця здійснювати від його імені всі відповідні дії, у тому числі і отримувати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

З урахуванням роз»яснень,наданих у п.38 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, наявність договору про позасудове врегулювання зверненя стягненя на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.

Положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Оскільки статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено задоволення вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб ,встановлений статтею 38 цього Закону- шляхом продажу,то зазначення такого способу у рішенні суду відповідає як умовам договору іпотеки,так і вимогам закону.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України у справі 6-1205цс15 від 23 грудня 2015 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України і у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

З урахуванням зазначених роз»яснень і вимог ст..39 Закону України «Про іпотеку», визначаючи загальний розмір заборгованості ,на погашення якої звертається стягнення на майно, судова колегія виходить із наступного.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня,штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за кредитним договором дійшов помилкового висновку про визначення неустойки- пені та штрафу- у доларах США ,у зв»язку із чим рішення суду в цій частині підлягає зміні і визначенню цих сум у гривні : пені в сумі 44556гр.39коп.,штрафу в сумі 17292гр.83коп. з відповідною зміною розміру загальної заборгованості в доларах США,який дорівнює 37083 доларів США і включає в себе: заборгованість за тілом кредиту- 34279 доларів США, заборгованість по процентах за користування кредитом- 2642,12 доларів США,заборгованості по комісії- 162,25 доларів США

Крім того відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон) протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Загальна площа вказаної спірної квартири не перевищує 140 кв. м, у власності майнового поручителя не знаходиться інше нерухоме житлове майно, воно є його постійним місцем проживання, кредит є споживчим і наданим в іноземній валюті.

З огляду на ст. 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З огляду на зазначене у звязку із набуттям чинності Законом України №1304-VІІ від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" колегія суддів вважає , що рішення суду в частині звернення стягнення на майно у даній справі не підлягає виконанню на період дії цього Закону.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково .

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2013 року у цій справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № ZPS0GA0000000061 від 25 квітня 2008 року в загальній сумі 37083 доларів США, що еквівалентно 296300гр 13коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 34279, доларів США, що еквівалентно 273893 грн. 21 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом 2642,12 доларів США, що еквівалентно 21110 грн. 54 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом 162,25 доларів США, що еквівалентно 1296 грн. 38 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором 44556 грн. 39 коп., а також штрафу відповідно до договору: -17292гр.83коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 44,28 кв.м, житловою площею 27,41 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням від імені іпотекодавця витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення продажу.

Доповнити рішення новим абзацем:

На період дії Закону України № 1304-УП від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України,наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» рішення в частині стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню.

В іншій частині рішення суду не переглядалось.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: