Рішення № 58657294, 29.06.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Коротенко Є.В.

Справа № 433/557/16-ц

Провадження № 22ц/782/469/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Коротенка Є.В.,

суддів: Коновалової В.А., Фарятьєва С.О.,

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м.Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 10 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Троїцького районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що їй та ОСОБА_4 належав в рівних частках на праві приватної власності житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: м. Луганськ, вул.Нахімова, буд. № 246. При цьому ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 0,0596 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою в м. Луганськ, вул. Нахімова, № 246. Оскільки позивачка не мала можливості прийняти спадщину нотаріально, бо відповідні нотаріальні органи не здійснюють свою діяльність через проведення АТО, а нотаріальний архів з м. Луганську не переміщений, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на вищезазначене спадкове майно

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 10.05.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів судової палати вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, та приписи частини 3 вказаної статті, згідно із якою апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що 30.10.2012 року помер ОСОБА_4, який з 26 травня 1955 року перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою у справі (а.с.4, 13).

06.04.2013 року син померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 звернувся у Пяту Луганську державну нотаріальну контору із заявою про відмову від спадщини на користь дружини померлого ОСОБА_2 (а.с.15).

Саме ОСОБА_3 зазначений в якості єдиного відповідача у позовній заяві ОСОБА_2 та у рішенні Троїцького районного суду Луганської області від 10 травня 2016 року.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)).

Разом із тим, із системного аналізу зазначеної правової норми вбачається, що належним відповідачем у такому судовому спорі є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.

Стаття 1 ЦПК України передбачає, щозавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, з огляду на викладене законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

При цьому визнання в судовому порядку права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить, крім зазначених вище процесуальних норм, вимогам статей 15, 392 ЦК України.

При таких обставинах, оскільки ОСОБА_3 не порушує, жодним чином не оспорює та повністю визнає право власності ОСОБА_2 на спадкове майно (а.с.15, 26), він не є особою, зобовязаною за викладеною у позові вимогою позивачки, а тому, на думку колегії суддів, є неналежним відповідачем у справі.

Оскільки жодних доказів щодо наявності інших спадкоємців суду не надано, з огляду на положення 1277 ЦК України, належним відповідачем у справі може бути територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У разі ж встановлення інших спадкоємців, що оспорюють або не визнають право ОСОБА_2 на спадкове майно, що залишилось після померлого ОСОБА_4, саме такі особи можуть бути належними відповідачами у вказаному судовому спорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Зміст зазначеної норми цивільного процесуального законодавства у системному аналізі з положеннями ст.ст.1, 3, 15 ЦПК України, ст.15 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем суд повинен відмовляти у задоволенні позову саме до цього відповідача, що не позбавляє позивача права звернутись з аналогічними позовними вимогами до належного відповідача.

При цьому колегія суддів приймає до уваги приписи абз.2 п.11, абз.6 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

При таких обставинах, приймаючи до уваги, що від позивача не надходило клопотань про заміну первісного відповідача належним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції передчасно у мотивувальній частині оскаржуваного рішення зробив висновок про пропуск позивачкою визначеного законодавством строку для прийняття спадщини, оскільки таке питання належним чином не досліджувалось та може бути предметом розгляду судом першої інстанції при повторному зверненні позивача до належного відповідача.

Разом із тим, колегія суддів Апеляційного суду Луганської області погоджується із посилання суду першої інстанції у рішенні на відсутність офіційної відповіді нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій (постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій), з якої можуть випливати причини, які унеможливлюють оформлення спадщини у передбаченому законодавством України спеціальному нотаріальному порядку.

Надана позивачем до суду апеляційної інстанції інформаційна довідка Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори № 327/01-16 від 06.06.2016 року до уваги прийнята бути не може, оскільки видана вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, при цьому будь-якого обгрунтування поважності причин неподання цього доказу до суду першої інстанції (або не звернення із відповідним клопотання про витребування необхідної інформації від нотаріуса до суду) апелянтом не зазначено.

У відповідності до абз.7 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає

стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на наведені обставини, а також з урахуванням положень п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 10.05.2016 року змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновок суду про пропуск позивачкою визначеного законодавством строку для прийняття спадщини.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 10 травня 2016 року змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновок суду про пропуск позивачкою визначеного законодавством строку для прийняття спадщини.

Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: