Ухвала суду № 58642937, 22.06.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/7554/16-ц

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Ластовки Н.Д.,

при секретарі Фузік Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків,

встановив:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи заяву тим, що справа не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а тому третейський суд не мав права її розглядати.

Крім того, до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи заяву тим, що справа не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», а тому третейський суд не мав права її розглядати.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.06.2016 року об'єднано справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків за номером - 755/7554/16-ц зі справою за заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що перебуває в провадженні судді Дніпровського районного суду м. Києва Марцинкевича В.А. за номером 755/6665/16-ц в одне провадження.

В судовому засіданні, уповноважений представник заявників ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15, з підстав викладених у заявах.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» - Гринчук С.Д. в судовому засіданні проти задоволення заяв ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечував з тих підстав, що викладені заявниками доводи не відповідають дійсності, оскільки на його думку, третейський суд компетентний вирішувати цей спір.

Суд, заслухавши пояснення представника заявників, представника ПАТ «Укрсоцбанк», вивчивши матеріали справи, оглянувши матеріали третейської справи, оцінивши наявні у справі докази, прийшов до наступного.

Відповідно до ч.2 ст.389-4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що про час і місце розгляду справи повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За вимог ст. 389-1 ЦПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 16.11.2015 року порушено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Судовий виклик, а також рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року, направлялись відповідачам на адресу місця їх проживання вказаному в матеріалах справи, проте ухвала про порушення провадження у справі та судове рішення відповідачами отримано не було.

Відповідно до заяви про отримання належним чином завіреної копії повного тексту рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року, вказане рішення отримано відповідачем ОСОБА_1 - 22.03.2016 року.

Відповідачем ОСОБА_2 про прийняте рішення третейського суду стало відомо -30.03.2016 року, після ознайомлення з матеріалами справи її уповноваженого представника.

Із заявою про скасування рішення третейського суду від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, заявник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва 29.04.2016 року, а заявник ОСОБА_2 - 14.04.2016 року, тобто в строки, відповідно до вимог ч.2 ст.389-4 Цивільного процесуального кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 у складі третейського суді Ярошовця В.М. по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, позов задоволено частково та стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 13461010,30 грн. та витрат пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом в розмірі 25500,00 грн.

Частиною 2 п.1 статті 389-5 ЦПК України передбачено, що рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Згідно п.1 ч. 3 ст. 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, зокрема з підстав, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Судом встановлено, що 23.05.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», який змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 030.29-50/270-С, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 400000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, зі щомісячними погашеннями кредиту рівними частинами до 10 числа кожного місяця по 4761 долару США та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 22.05.2014 року.

Крім того, 23.05.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 030.29-50/270-С, за яким відповідач ОСОБА_2 зобов'язалась перед позивачем солідарно відповідати за виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором в тому числі повернення суми кредиту, сплати відсотків, а також можливих штрафних санкцій.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремою письмової угоди.

Статтею 6 кредитного договору № 030.29-50/270-С від 23.05.2007 року, який укладено між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 та ст. 5 договору поруки № 030.29-50/270-С від 23.05.2007 року укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, міститься третейське застереження, яке за своїм змістом являється третейською угодою, в розумінні ст. 12 Закону України "Про третейські суди".

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року, який набрав чинності 12.03.2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язку найманого працівника.

Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, цивільно-правові відносини, що виникли між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору № 030.29-50/270-С від 23.05.2007 року в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчий кредит і на правовідносини, що виникають між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за даним договором під час його укладення і виконання поширюється дія вказаного Закону.

Виходячи з положень ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України, третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення тих спорів та лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди, а також на спори, які не підвідомчі третейським судам.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 р. у справі № 6-64цс15 та постанові Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків, розглянувши справу № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором вийшов за межі своє компетенції та розглянув справу не підвідомчу третейському суду щодо вимог боржника ОСОБА_1.

Слід звернути увагу, що між сторонами по справі в рішенні третейського суду виникли договірні відносини, між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1, який виступає в якості позичальника при укладенні кредитного договору та між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, як поручителя за договором поруки.

Третейський суд в рішенні від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 визначає трьох сторін по справі: ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1, в якості позичальника та ОСОБА_2, як поручителя, та вказує, що ст. 6 кредитного договору № 030.29-50/270-С від 23.05.2007 року, який укладено між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 та ст. 5 договору поруки № 030.29-50/270-С від 23.05.2007 року укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, міститься третейське застереження, яке за своїм змістом являється третейською угодою, в розумінні ст. 12 Закону України "Про третейські суди".

Відповідно до вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Так, рішенням третейського суду визначена солідарна відповідальність позичальника і поручителя. Відтак, наявність або відсутність цивільної відповідальності боржника має вплив на відповідальність поручителя за цим же рішенням.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Правова позиція висловлена 04.11.2015 року Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2074цс15 у якій зазначено про те, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», який набрав чинності 12.03.2011 року, на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів поширюється заборона на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач.

Ще Верховним Судом України викладена правова позиція при прийнятті постанови від 27.01.2016 року у справі № 6-2712цс15 де вказано про те, що системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Провівши системний аналіз вищевикладеного, розглянувши правові позиції по спірним правовідносинах, які не мають однозначного тлумачення, проте суд приходить до висновку, що предметом розгляду є кредитний договір, на підставі якого укладено договір поруки, ці договора є взаємопов'язаними, а тому статус сторін - відповідачів по справі також є однаковим, при цьому право позивача звернутися до одного чи іншого боржника не розділяє статус сторін, це лише одне з прав позивача для свого захисту, оскільки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, зобов'язані є солідарними, а тому висловлена позиція банку щодо вимог до поручителя звужує обов'язок боржника, в той час як до поручитель ні, що протирічить вимогам законності, розумності та засад рівності сторін по справі, звідси, на правовідносини, що виникають між сторонами по справі поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», яка розповсюджується як до боржника так і до майнового поручителя, як сторін по справі що мають рівні права та обов'язки.

Таким чином, на дату укладення кредитного договору, який містить третейське застереження, Закон України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) і третейське застереження, яке міститься у цьому договорі було укладено в порушення вимог п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», а отже справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків, розглянувши справу № 2172/15 від 04.02.2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості вийшов за межі своє компетенції та розглянув справу не підвідомчу третейському суду.

З огляду на положення ст. 51 Закону України «Про третейські суди», якою визначені підстави для скасування рішень третейського суду, перелік яких є вичерпним, включає можливості скасування рішення третейського суду з підстав якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги зміст заявлених вимог, предмет спору та ухвалене третейським судом рішення, суд вважає, що заява ОСОБА_1, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків є обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 12, 51 Закону України "Про третейські суди",Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 389-5 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.02.2016 року по справі № 2172/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - скасувати.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд міста Києва, протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя: