Ухвала суду № 58640354, 29.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/5488/15-к Головуючий у І інстанції Ткаченко Ю. В.Провадження № 11-кп/780/506/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 23 29.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

«29» червня 2016 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого ЗАГОРУЙКА В.В.,

суддів РУДНІЧЕНКО О.М. та СЕМЕНЦОВА Ю.М.,

при секретарі КАЗЬМІНОЇ А.В.,

за участю прокурора РАМАЗАНОВА І.Е.,

виправданого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 26 лютого 2016 року, за яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, не працює, одружений, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не судимий,

визнаний невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, за недоведеністю, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення.

Колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А :

Згідно з вироком, органом досудового розслідуванняОСОБА_2обвинувачується за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України урозтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищемтавнесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Орган досудового розслідування вважає встановленими наступні фактичні обставини. В силу рішення 44 сесії Гостомельської селищної ради Київської області від 09.11.2010 року № 01-01-VI, ОСОБА_2 09.11.2010 року був обраний на посаду Гостомельського селищного голови Київської області(у вересні 2015 року звільнився із займаної посади), тобто є службовою особою, яка має організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські повноваження та відповідно до рішення 45 сесії 4 скликання Гостомельської селищної ради №827-45-IV від 23.06.2005 має 4 категорію та 7 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

ОСОБА_2, будучи членом «Партії регіонів» за вказівкою невстановленої слідством особи - представника Ірпінського місцевого осередку «Партії регіонів» щодо організації підтримки партії шляхом забезпечення участі підлеглих працівників у мітингах, керуючись прагненням перешкодити волевиявленню учасників мирних акцій протесту під час ОСОБА_5, вирішив організувати участь працівників у таких мітингах.

З цією метою, 12.12.2013 року (точний час досудовим слідством не встановлено), ОСОБА_2 знаходячись у приміщенні Гостомельської селищної ради, за адресою Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, із використанням своїх службових повноважень, передбачених ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», діючи умисно, організував збори підлеглих працівників Гостомельської селищної ради та її виконавчого комітету.

Всупереч ст. 31 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором), наголосивши на вказаних зборах присутнім працівникам на обовязковості участі кожного з них у мітингах на підтримку «Партії Регіонів» ОСОБА_2, наказав останнім в період з 13.12.2013 по 15.12.2013 прийняти участь у поїздках на такі мітинги, які відбувалися в Маріїнському парку в м. Києві, підготував список працівників ради, що прийматимуть участь у мітингах окремо у кожен день 13.12.2013, 14.12.2013 та 15.12.2013, визначивши при цьому осіб, відповідальних за явку підлеглих працівників, в тому числі заступника Гостомельського селищного голови ОСОБА_6 у робочий день 13.12.2013.

На виконання вказівок ОСОБА_2, 13.12.2013 з метою забезпечення участі підлеглих працівників Гостомельської селищної ради в мітингу «Антимайдан» близько 06 години 00 хвилин (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_6, знаходячись за адресою Київська область, смт Гостомель, вул. Леніна, 125, біля приміщення Гостомельської селищної ради, контролюючи явку працівників відповідно до списку, забезпечив виїзд працівників Гостомельської селищної ради, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 до Маріїнського парку м. Києва для участі у робочий час у мітингу на підтримку «Партії Регіонів».

ОСОБА_2 достовірно знаючи про те, що вище перелічені працівники Гостомельської селищної ради 13.12.2013 були відсутні на робочих місцях та не виконували роботу відповідно до умов укладених трудових договорів, бажаючи приховати факт порушення їх трудових прав, не допустити оскарження ними своїх протиправних дій, будучи розпорядником бюджетних коштів відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», діючи умисно та в інтересах працівників Гостомельської селищної ради, які були відсутні на робочих місцях 13.12.2013,розтратив шляхом зловживання своїм службовим становищем чуже майно кошти місцевого бюджетувчинивши дії, направлені на здійснення виплати вказаним працівникам грошових коштів у розмірі заробітної плати за 13.12.2013.

З цією метою ОСОБА_2, знаходячись у приміщенні Гостомельської селищної ради, за адресою Київська область, смт Гостомель, вул. Леніна, 125, підписав власноруч тавидав підлеглим працівникамбухгалтерії Гостомельської селищної радиофіційні документи, у які внесено завідомо неправдиві відомостіпро те, що вище перелічені працівники 13.12.2013 працювали відповідно до умов трудового договору, за що їм нарахована заробітна плата.

Зокрема, за вказівкою ОСОБА_2 його підлеглими працівниками Гостомельської селищної радипідготовлено, а ним особисто підписано та видано:

у грудні 2013 року (точний час не встановлено), в приміщенні Гостомельської селищної ради табель обліку використання робочого часу Гостомельської селищної ради за грудень 2013 року;

у грудні 2013 року (точний час не встановлено), в приміщенні Гостомельської селищної ради штатний розпис Гостомельської селищної ради та її виконавчого комітету за грудень 2013 року;

в період часу з 16.12.2013 (точний час не встановлено) в приміщенні Гостомельської селищної ради розрахунково-платіжну відомість №12 за грудень 2013 року; розпорядження про виділення коштів загального фонду місцевих бюджетів з рахунку №3145000899010; заявку на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки; платіжне доручення № 459 від 20.12.2013.

У такий спосіб, ОСОБА_2, будучи розпорядником бюджетних коштів відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на підставі вищевказаних документів, за рахунок місцевого бюджету Гостомельської селищної ради, виплатив в якості заробітної плати за один робочий день 13.12.2013 на користь ОСОБА_6 298,65 грн., ОСОБА_7 138,65 грн., ОСОБА_8 159,90 грн., ОСОБА_9 151,16 грн., ОСОБА_10 146,95 грн., ОСОБА_11 136,60 грн., ОСОБА_12 131,59 грн., ОСОБА_13 132,48 грн., ОСОБА_14 118,75 грн., грошові кошти загальною сумою, відповідно до висновку експерта №5-05/123 від 27.03.2015, 1414,73 грн. (одна тисяча чотириста чотирнадцять гривень сімдесят три копійки), спричинивши матеріальну шкоду місцевому бюджету на суму 1414, 73 грн.

Визнаючи ОСОБА_2 невинним, суд 1-ї інстанції вказав, що під час досудового розслідування не було встановлено, а прокурором в ході судового розгляду справи не надано суду доказів, які б забезпечували надійне, повне та достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування щодо обвинувачення ОСОБА_2

Не погоджуючись з даним вироком, прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій він просить: вирок скасувати у звязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; призначити новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання; на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі дослідити під час апеляційного розгляду наступні фактичні дані: звукозапис судових засідань з розгляду вказаного кримінального провадження, відеозаписи, додані до матеріалів кримінального провадження. Апелянт, в апеляційній скарзі, вказує на недоліки у вироку, а саме формулювання мотивувальної та резолютивної частин вироку. Крім цього, на думку апелянта, судом 1-ї інстанції, не вказано підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, судом не спростовано жодного доказу, наданого стороною обвинувачення, а також, в порушення вимог ст. 85, 86, 94 КПК України, жодний доказ не проаналізовано з точки зору належності та допустимості. Під час апеляційного розгляду прокурор частково відмовився від своїх апеляційних вимог, а саме щодо доводів відсутності аудіо запису судових засідань від 06.10.2015 та 11.11.2015 року, а також повідомив про технічну помилку невірно вказану дату судового засідання 16.11.2015 року замість 16.09.2015 року.

В окремо поданих запереченнях, виправданий та його захисники просять апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок без зміни.

Заслухавши доповідача, думку прокурора в підтримку поданої апеляційної скарги, виправданого та його захисника, які вважали вирок законним та обґрунтованим, звернення виправданого до суду в судових дебатах та з останнім словом, апеляційний суд, обговоривши доводи скарги, та вивчивши матеріали справи, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, окрім іншого, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення . Частиною 2 статті 91 КПК України визначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Вимоги процесуального закону прокуратурою не виконані в повному обсязі.

Так, по даному кримінальному провадженню було складено декілька обвинувальних актів. Обвинувальний акт від 20 квітня 2015 року був повернутий судом прокурору, в тому числі, і з мотивів не чітко сформульованого обвинувачення (т.6, а.с. 25-27). Апеляційний суд Київської області погодився з доводами суду 1-ї інстанції та залишив ухвалу від 13 травня 2015 року без змін (т. 6, а.с. 21-24). При цьому апеляційний суд констатував, що в порушення вимог КПК в обвинувальному акті у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 відсутній виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, не сформульовано конкретного обвинувачення, зокрема, не зазначено, в чому саме полягає кримінально-правова кваліфікація діяння, вчиненого ОСОБА_2, в який саме спосіб воно було вчинено, та розтрачено бюджетні кошти, яким шляхом було внесено неправдиві відомості до документів і які саме з перелічених слідством документів є офіційними. На переконання Апеляційного суду, не зазначення вищенаведених обставин порушувало право обвинуваченого на захист, та не може бути усунуто судом першої інстанції в ході судового розгляду та вцілому унеможливлює його.

Незважаючи на рішення суду, яке набрало законної сили, щодо невідповідності обвинувального акту вимогам Закону, прокуратурою вказане порушення усунуте не було, та в подальшому було складено обвинувальні акти від 31 липня 2015 року (т.1, а.с. 2-16) та від 28 січня 2016 року (т.6, а.с. 106-124). Останній процесуальний документ мало чим відрізняється від попередніх обвинувальних актів, та містить ті ж самі недоліки. Так, органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинних дій, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України. При цьому формулювання обвинувачення ОСОБА_2 згідно даного обвинувального акту за кожною зі статей обвинувачення викладено абсолютно ідентично, хоча диспозиція вказаних вище статей, склад даних злочинів суттєво відрізняються.

На підтвердження висунутого обвинувачення прокуратурою, всупереч вимогам ст. 92 КПК України, яка зобовязує прокурора, слідчого доказувати обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, ні в суді 1-ї інстанції, ні в апеляційному суді не надано жодного переконливого доказу винуватості ОСОБА_2

Так, згідно обвинувального акту, ОСОБА_2 «керуючись прагненням перешкодити волевиявленню учасників мирних акцій протесту під час ОСОБА_5, вирішив організувати участь працівників у таких мітингах». Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 намагався саме перешкодити волевиявленню учасників мирних акцій в ході судового слухання справи встановлено не було. Навпаки, судом було достовірно встановлено, що працівники Гостомельської селищної ради без будь-якого примусу з боку ОСОБА_2, а лише за його пропозицією, 13 грудня 2013 року приймали участь у мітингу в Маріїнському парку в м. Києві. При цьому ними були написані заяви про відсутність на роботі саме в цей день з різних причин, і це відповідало вимогам колективного договору між керівництвом та трудовим колективом Гостомельської селищної ради, пункт 23.2 якого передбачав обовязок керівництва ради надавати працівникам вільний час для проходження медичних оглядів, вирішення житлово-побутових проблем без проведення будь-яких відрахувань із заробітної плати чи інших необґрунтованих санкцій при умові своєчасного і добросовісного виконання своїх посадових обовязків (т. 4, а.с. 146-157).

Органами досудового розслідування не встановлено фактів перешкоджання працівниками Гостомельскої селищної ради волевиявленню інших громадян України, та скоєння ними будь-яких правопорушень при перебуванні на мітингу в парку, як не встановлено і будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 яким-небудь чином спонукав їх до вказаних дій. Більш того, згідно обвинувачення, свідок ОСОБА_14 також була учасником даного заходу, хоча, як було достовірно встановлено судом 1-ї інстанції, саме в цей день вона була на робочому місці.

Що ж стосується інших свідків, яки, за версією обвинувачення, незаконно отримали за 13 грудня 2013 року заробітню плату, то судом було встановлено наступне:

-свідок ОСОБА_12 також участі у мітингу не приймала, а згідно поданої нею ще 11 грудня 2013 року заяви відвідувала свою дочку в м. Боярка, та з 14 години 13 грудня 2013 року перебувала на роботі.

-свідок ОСОБА_6 13 грудня 2013 року вже об 11 годині повернувся до виконання своїх посадових обовязків.

-свідок ОСОБА_9 також перед обідом 13 грудня 2013 року повернувся до селищної ради.

-Свідки ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_10 та ОСОБА_13, кожна з них, були відсутні на роботі згідно написаних заздалегідь заяв на підставі колективного договору.

Таким чином, вже на підставі тільки показів наведених вище свідків, спростовується обвинувачення ОСОБА_2 щодо, нібито розтрати ним чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем, оскільки розтрати як такової не встановлено, а нарахування заробітної плати вказаним працівникам було проведено у відповідності до колективного договору та заяв вказаних працівників щодо відсутності на роботі саме 13 грудня 2013 року. До того ж, ОСОБА_14 взагалі була на робочому місці, а інша частина працівників ради повернулась до селищної ради та виконували свої посадові обовязки. Дані факти свідчать про те, що сума розтрати, за умови, що така дійсно відбулась, була встановлена органами досудового розслідування не вірно.

Доводи прокурора про те, що суд у вироку не надав оцінки показам свідків по справі, а лише виклав їх пояснення, яки вони надали в судовому засіданні, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, та такими, що не впливають на законність прийнятого судом рішення, виходячи з наступного. ОСОБА_2 обвинувачувався у скоєнні розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, та у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, однак склад даних злочинів повязаний з матеріальними носіями відомостями, платіжними дорученнями та іншими, в першу чергу, фінансовими документами. Свідки в даному випадку не можуть підтвердити або спростувати дане обвинувачення, оскільки у разі присутності при складанні вказаних документів вони мали б іншій процесуальний статус. По даному кримінальному провадженню свідки лише підтвердили факт пропозиції з боку ОСОБА_2 щодо їх участі у мітингу, написання ними заяв щодо відсутності на робочих місцях 13 грудня 2013 року, та отримання ними заробітної плати за грудень 2013 року в повному обсязі, згідно з умовами колективного договору. Судово-економічна експертиза, проведена в рамках провадження, проведена на неповних та неточних даних, наданих слідчим експерту, а тому також не підтверджує доведеності вини ОСОБА_2 Так, висновок експерта № 5-05/123 від 27 березня 2015 року щодо сум, нарахованих свідкам по даному кримінальну провадженню за 13 грудня 2013 року, не може слугувати підставою для притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, оскільки органом досудового розслідування експерту були надані неповні дані щодо перебування працівників на роботі в цей день, і в першу чергу це стосується свідка ОСОБА_14, яка, як було достовірно встановлено, цілий день перебувала на робочому місці, ОСОБА_12, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 частково в цей день виконували свої службові обовязки, а всі інші свідки були відсутні на робочих місцях згідно завчасно поданих ними письмових заяв.

Органом досудового розслідування ОСОБА_2, в тому числі, обвинувачується і в тому, що він «підписав власноруч тавидав підлеглим працівникамбухгалтерії Гостомельської селищної радиофіційні документи, у які внесено завідомо неправдиві відомостіпро те, що вище перелічені працівники 13.12.2013 працювали відповідно до умов трудового договору, за що їм нарахована заробітна плата. Зокрема, за вказівкою ОСОБА_2 його підлеглими працівниками Гостомельської селищної радипідготовлено, а ним особисто підписано та видано:

у грудні 2013 року (точний час не встановлено), в приміщенні Гостомельської селищної ради табель обліку використання робочого часу Гостомельської селищної ради за грудень 2013 року;

у грудні 2013 року (точний час не встановлено), в приміщенні Гостомельської селищної ради штатний розпис Гостомельської селищної ради та її виконавчого комітету за грудень 2013 року;

в період часу з 16.12.2013 (точний час не встановлено) в приміщенні Гостомельської селищної ради розрахунково-платіжну відомість №12 за грудень 2013 року; розпорядження про виділення коштів загального фонду місцевих бюджетів з рахунку №3145000899010; заявку на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки; платіжне доручення № 459 від 20.12.2013».

В судових засіданнях як суду 1-ї інстанції, так і в апеляційному суді прокурором не наведено жодного доказу того, що ОСОБА_2 внесено до вказаних документів саме неправдиві відомості. Так, державний обвинувач, обґрунтовуючи необхідність притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності заявив, що останнім внесено завідомо неправдиві дані у табель обліку використання робочого часу Гостомельської селищної ради за грудень 2013 року в частині того, що вказано присутність зазначених вище свідків на робочому місці 13 грудня 2013 року, на підставі чого їм було виплачено відповідні кошти. Що стосується інших, перерахованих вище документів, то прокурор не зміг пояснити яки саме дані в них являються невірними, і яки саме внесені до них ОСОБА_2

Табель обліку робочого часу дійсно підписаний Головою селищної ради, та в ньому вказано, що зазначені в обвинувальному акті свідки були присутні на роботі 13 грудня 2013 року, однак, як було беззаперечно встановлено судом, всі ці особи скористались правом, наданим їм п. 23.2 колективного договору, а тому їм заробітна плата за цей день повинна була бути виплачена в повному обсязі.

Що ж стосується інших вказаних вище документів, то прокурор не зміг пояснити яки дані, що містяться в них, є неправдивими.

Всупереч вказаному прокурором у скарзі, судом 1-ї інстанції ретельно наведено мотиви, з яких він відкинув докази обвинувачення, належно проаналізувавши їх з точки зору достовірності та допустимості.

Належним чином, обґрунтувавши своє рішення посиланнями на досліджені в судовому засіданні докази, суд 1-ї інстанції прийшов до вірного висновку про те, що вина ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 2 ст. 191 КК України органами досудового слідства не доведена, а тому визнав його невинуватим.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується в повному обсязі, вважаючи при цьому що можливості виявлення нових доказів по даному кримінальному провадженню вичерпані, а процесуальні порушення, на яки посилається прокурор, не можуть бути підставою для скасування виправдувального вироку, що передбачено ч. 3 ст. 409 КПК України, тим більше, що будь-яких істотних порушень прав обвинуваченого ОСОБА_2 під час досудового розслідування та розгляду справи в суді допущено не було. Той факт, що суд вказав в резолютивній частині вироку лише про визнання ОСОБА_2 невинуватим, та додатково не вказав про виправдання його, також не може слугувати підставою для скасування вироку, оскільки застосоване судом формулювання не викликає жодних сумнівів щодо змісту прийнятого ним рішення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що стороною обвинувачення не надано достатніх, допустимих та обґрунтованих доказів, які б безумовно доводили вину ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а тому погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, який прийшов до вірного висновку про необхідність постановлення щодо ОСОБА_2 виправдувального вироку в звязку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду Київської області,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Іванківського районного суду Київської області від 26 лютого 2016 року, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, за недоведеністю, що в його діях є склад даного кримінального правопорушення без зміни.

ГОЛОВУЮЧИЙ

СУДДІ