Рішення № 58638975, 30.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/11642/14-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 55 Доповідач Заполовський В. Й.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.Й.,

суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Фірма «АЛІТ», третя особа ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Зазначала, що з 07 лютого 2007 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера. 05 грудня 2014 року згідно поданої заяви її було звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно пункта 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

У день звільнення підприємство видало їй копію наказу про звільнення, належним чином оформлену трудову книжку та розрахунок належних до виплати сум при звільненні, оскільки заборгованість по заробітній платі, компенсація за невикористані відпустки в день звільнення з роботи не було виплачено відповідачем у звязку з відсутністю грошових коштів.

За наведених обставин та після збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані відпустки, а всього 43256,61 грн. Також просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, починаючи з 06.12.2014 року по день фактичного розрахунку.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема зазначає, що при вирішенні спору судом не враховані обставини справи та наявні у справі докази, не застосовано норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 303 ЦПК України колегія суддів визнає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, вирішуючи спір і відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та матеріалами справи не доведено про наявність заборгованості належних виплат при звільненні ТОВ Фірма „АЛІТ перед ОСОБА_1

З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 07 лютого 2007 року до 05 грудня 2014 року відповідно до трудового договору працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера та була звільнена з роботи за угодою сторін (а.с.6, 7, 8).

Обгрунтовуючи позов позивач посилалася на те, що в день звільнення, а саме 05.12.2014 року вона працювала, проте відповідач при звільненні не виплатив всі суми, що належали їй.

Доводи позивачки фактично підтверджені наявним у справі розрахунком належних до виплати при звільненні ОСОБА_1 сум. Зокрема, згідно даного розрахунку розмір заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 37126 грн. 75 коп. та 6129 грн. 86 коп. компенсації за невикористані відпустки за період з 22.08.2009 року по 30.11.2014 року (а.с.9 11 т.1).

Вказаний розрахунок заборгованості завірений підписом директора ТОВ Фірма „АЛІТ та скріплений печаткою, є дійсним, оскільки його не дійсність не встановлена і не визнана в передбаченому законом порядку, а також не спростована відповідачем, оскільки ним належних та достовірних доказів про відсутність такої заборгованості перед позивачем не надано і такі в матеріалах справи відсутні (а.с.42 т.1).

Не спростований вказаний розрахунок заборгованості і проведеною у справі судово-економічною експертизою (а.с.171 192 т.2) та іншими матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів визнає доведеним, що відповідач на день звільнення позивача з роботи заборгував останньому 37126 грн. 75 коп. заробітної плати та 6129 грн. 86 коп. компенсації за невикористані відпустки, а всього 43256,61 грн., яка в день звільнення та в послідуючому позивачу виплачена не була.

Тому позов про стягнення належних до виплати сум, а саме заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того, згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Результат аналізу наведених норм матеріального права та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України дає підстави для висновку, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Визначальними при цьому є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Оскільки матеріалами справи доведено, що з вини відповідача належні звільненому працівникові суми у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України виплачені не були, то відповідно до вимог ст.117 КЗпП України відповідач зобовязаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до розгляду справи - по день постановлення рішення, так-як фактичний розрахунок не проведений.

Розмір середньої заробітної плати та середньоденного заробітку позивача визначається відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, якою урегульовано зазначене питання.

Зокрема, середньоденний заробіток визначається наступним чином: заробітна плата за два місяці (жовтень, листопад 2014 року, які передують звільненню (в даному випадку мінімальна заробітна плата встановлена на підставі Закону України „Про Державний бюджет) ділиться на кількість відпрацьованих днів у цих місяцях (1218 + 1218) : 43 = 40,04 грн. Відтак, середньоденний заробіток позивача становить 40,04 грн.

Звідси, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку (з 06.12.2014 року по 30.06.2016 року /день ухвалення судового рішення /- 391 робочих днів) становить 15565,64 грн. (40,04 х 391) = 15565,64 грн.

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню дана сума середнього заробітку за весь час затримки до розгляду справи - по день постановлення рішення, а саме з 06.12.2014 року по 30.06.2016 року.

Проте розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи та наявні у справі докази, не застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення спору.

З огляду на наведене та відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 30 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фірма „АЛІТ на користь ОСОБА_1 37126 грн. 75 коп. заборгованості по заробітній платі; 6129 грн. 86 коп. компенсації за невикористану відпустку за період з 22.08.2009 року по 30.11.2014 року; 15655грн. 56 коп. середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку за період з 06.12.2014 року по 30.06.2016 року, а всього 58912грн. 17 коп. без врахування податків та інших обовязкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „АЛІТ на користь держави 589 грн. 12 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді