Ухвала суду № 58633990, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Київ К/800/28251/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській областіна постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 рокуу справі№803/148/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські торгівельні мережі»доЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські торгівельні мережі» (далі по тексту - позивач, ТОВ «УТМ») звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, правонаступником якої є Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі по тексту - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06 вересня 2013 року №0007392201, №0007402201, №0007462201 та №0007472201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначеного рішення суду, Львівським апеляційним адміністративним судом від 02 червня 2015 року винесено постанову, якою постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 20 червня 2013 року по 02 серпня 2013 року було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «УТМ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року.

За результатами перевірки 09 серпня 2013 року складено акт № 402/22-1/34310279.

Відповідно до висновків даного акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

- підпунктів 14.1.11, 14.113, 14.1.27, 14.1.231, 14.1.228, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пунктів 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2013 року на 270399,00 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 886540,00 грн.;

- статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 129851,00 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 45487,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2013 року в сумі 23027,00 грн.

На підставі вказаних висновків, податковим органом 06 вересня 2013 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0007392201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1108175,00 грн., з яких сума основного платежу - 886540,00 грн., а сума штрафних (фінансових) санкцій - 221635,00 грн.;

№0007462201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 270399,00 грн.;

№0007402201, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 194776,50 грн., де сума грошового зобов'язання за основним платежем становить 129851,00 грн., а сума штрафних (фінансових) санкцій - 64925,50 грн.;

№ 0007472201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45487,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «УТМ» здійснювало експортні операції з реалізації продукції за цінами, нижчими за ціну придбання, в результаті чого витрати такого придбання перевищували доходи в розумінні Податкового кодексу України.

Щодо невключення до доходу з податку на прибуток підприємств суми безнадійної кредиторської заборгованості, то суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем ані під час проведення перевірки, ані до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень додаткової угоди № 2 від 17 грудня 2012 року до договору № 18 комісії від 23 жовтня 2006 року, якою продовжено строк дії останнього до 30 червня 2014 року.

Що стосується завищення витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ «Техстандартпроект», ТОВ «Янікс», ПП «Піар Студія «Конквест», ТОВ «Фрутпол», МПП «Медіа», суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_4, ОСОБА_5, то суд першої інстанції також погодився з висновками податкового органу про ненадання позивачем документів, які б підтверджували використання отриманих послуг від вищезазначених суб'єктів господарювання в господарській діяльності позивача (детальне визначення переліку наданих послуг, зведених таблиць, діаграм, відомостей, оперативний аналіз потреби в інформаційно-консультаційних, аутсорсингових, рекламних послугах та їх позитивного економічного ефекту (причини) для діяльності підприємства).

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість розрахунків відповідача під час визначення доходу, отриманого позивачем за результатами реалізації продукції на експорт. Також суд апеляційної інстанції зазначив про надання позивачем на підтвердження обставин реальності здійснення господарських операцій з контрагентами первинних та інших документів, які підтверджують виконані в повному обсязі зобов'язання по договорам, а тому зменшення податкового кредиту та витрат є протиправним.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підставою для визначення спірних грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість стали, зокрема, висновки податкового органу про заниження позивачем ціни реалізації товарів порівняно із цінами, за які ці товари було придбано.

Як вірно зазначено судами, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) об'єктом оподаткування з податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України).

Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Статтею 136 ПК України визначено доходи, які не враховуються для визначення об'єкта оподаткування, зокрема, суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство - продавець не є платником податку на додану вартість.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що суми податку на додану вартість отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів не враховуються до доходу для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств, незважаючи на те, що такі суми ПДВ під час придбання цих товарів, позивачем були віднесені до податкового кредиту з податку на додану вартість. Не входять суми ПДВ і до витрат з податку на прибуток під час придбання товарів включеного у ціну товарів, що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання (підпункт 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

За результатами порівняння цін придбання та реалізації товарів, судом правильно встановлено проведення позивачем реалізації товарів за цінами, що перевищують вартість придбання відповідних товарів.

Викладене спростовує посилання податкового органу на збитковість зазначених операцій.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте, з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, згідно якої збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність віднесення відповідачем до оподатковуваного доходу суми непогашеної кредиторської заборгованості в розмірі 1281937,00 грн.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Отже, заборгованість за якою минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю, яка у свою чергу включається до інших доходів для визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Порядок визначення початку перебігу строку позовної давності визначений статтею 261 ЦК України, з частини 5 якої вбачається, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ «УТМ» та ТОВ «Системи управління нерухомістю» було укладено ряд договорів комісії, згідно з якими ТОВ «Системи управління нерухомістю» (комітент) доручає ТОВ «Українські торгівельні мережі» (комісіонер) за компенсацію придбати товари.

Згідно пункту 1.1 договору комісії від 23 жовтня 2006 року комітент доручає, а комісіонер зобов'язується від свого імені здійснити наступні дії: придбати у третіх осіб обладнання: пароконвектомат (кількість за додатковим погодженням комітента) з використанням вулканічної лави, яке б забезпечувало, крім підсмажування і наявність запаху диму (ефект шашлика, приготованого на дровах) та холодильні вітрини (кількість за додатковим погодженням Комітента) з температурним режимом від -10С до +10С, з автоматичним регулюванням і контролем температури оточуючого середовища з обов'язковим вентилюванням та зволоженням усушки продукції, а також гастроємності з можливістю вакуумізації і терміном зберігання м'яса, курятини і субпродуктів до 7 діб.

Для придбання товарів позивачу ТОВ «Системи управління нерухомістю» перераховано кошти.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що у ньому не було визначено строк його виконання.

Отже, враховуючи те, що договір комісії, в редакції до 17 грудня 2012 року - дати підписання змін до договору, укладений без визначення строку його виконання, а також те, що ні під час перевірки, ні у процесі судового розгляду, не було встановлено факту пред'явлення комітентом вимоги до комісіонера про виконання зобов'язання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для висновку про безпідставність твердження податкового органу про закінчення строку позовної давності.

У зв'язку з реорганізацією ТОВ «Системи управління нерухомістю» шляхом приєднання до ТОВ «Джерела» позивачем укладено з ТОВ «Джерела» (правонаступник ТОВ «Системи управління нерухомістю») додаткову угоду № 1 від 30 вересня 2011 року до договору комісії від 23 жовтня 2006 року. Згідно цієї додаткової угоди в преамбулі та в тексті укладеного договору ТОВ «Системи управління нерухомістю» у всіх відмінках замінено на ТОВ «Джерела». Договору комісії від 23 жовтня 2006 року присвоєно номер 18. У відповідності до передавального акта від 28 квітня 2011 року активи та пасиви ТОВ «Системи управління нерухомістю» передані ТОВ «Джерела».

Згідно картки рахунку 6854 «Розрахунки з іншими кредиторами» по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Системи управління нерухомістю» станом на 31 березня 2013 року у ТОВ «Українські торгівельні мережі» обліковується кредиторська заборгованість в сумі 1281937,39 грн.

Зазначена кредиторська заборгованість також була встановлена додатком 8 до довідки про загальну інформацію щодо ТОВ «Системи управління нерухомістю» та результати його діяльності за період з 02 березня 2011 року по 07 червня 2011 року №4719/2301/34310064від 15 червня 2011 року, який підписаний головою ліквідаційної комісії ТОВ «Системи управління нерухомістю».

Також судом апеляційної інстанції встановлений факт надання позивачем до заперечень на акт перевірки, договору комісії з усіма додатками до нього.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції правильно встановлена помилковість висновку відповідача про заниження позивачем доходів, що враховуються для визначання об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму кредиторської заборгованості в розмірі 1281937,39 грн.

Що стосується правомірності формування позивачем витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ «Техстандартпроект», ТОВ «Янікс», ПП «Піар Студія «Конквест», ТОВ «Фрутпол», МПП «Медіа», суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_4, ОСОБА_5, колегія суддів приходить до наступного.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

За результатами аналізу наданих позивачем первинних документів на підтвердження реального виконання договірних відносин з ТОВ «Техстандартпроект», ТОВ «Янікс», ПП «Піар Студія «Конквест», ТОВ «Фрутпол», МПП «Медіа», суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх оформлення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Посилання податкового органу на відсутність у актах виконаних робіт конкретних вказівок, які саме роботи виконувались, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідний перелік містився у заявках замовника - позивача.

Той факт, що у штаті позивача наявні працівники, які займаються цивільно-правовими договорами, на переконання колегії суддів, не виключає можливості укладати договори з іншими суб'єктами господарської діяльності про надання послуг по просуванню товарів та їх рекламі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі №803/148/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна