Ухвала суду № 58633771, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" червня 2016 р. м. Київ К/800/47686/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-тогівельна фірма «Велам» на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 рокуу справі№814/1987/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Велам»доГоловного управління Держаної фіскальної служби у Миколаївській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «Велам» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ВТФ «Велам») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 12 червня 2015 року №00000042205 та №00000052205.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції Одеським апеляційним адміністративним судом 15 вересня 2015 року винесено постанову, якою постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 20 квітня 2015 року по 13 травня 2015 року проведено документальну планову перевірку ТОВ «ВТФ «Велам» з питань митної справи за період діяльності з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки 27 травня 2015 року складено акт №3003/22-05/0013842002 (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

статті 58 Митного кодексу України у частині повноти визначення бази оподаткування, що спричинило несплату у повному обсязі ввізного мита на суму 806,56 грн.;

пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України у частині визначення бази оподаткування податком на додану вартість для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартіть на суму 3387,58 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом 12 червня 2015 року винесено податкові повідомлення - рішення:

№00000042205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 4234,48 грн., з яких за основним платежем - 3387,58 грн. та 846,90 грн. - штрафними санкціями;

№00000052205, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України у розмірі 1008,20 грн., з яких за основним платежем - 806,56 грн. та 201,64 грн. - штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки законодавством не передбачена плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, які здійснені до ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання, то позивач правомірно не включив їх до митної вартості.

Скасовуючи постанову окружного суду, суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового про необхідність врахування у митній вартості товару вартості консультативних послуг, отриманих позивачем від постачальника товару, оскільки такі послуги були отримані до моменту здійснення поставки.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, 14 жовтня 2014 року ТОВ «ВТФ «ВЕЛАМ» уклало контакт №DE-VEL-01 з «DERUX» GmbH, (м. Хайдельберг, Німеччина) на постачання однієї різальної машини гільйотинного типу Pierret N40, вартістю 46 080 євро.

Саме за цією ціною договору позивачем була визначена митна вартість товару за контактом №DE-VEL-01 та здійснено розмитнення товару за декларацією №504060000/2014/006461, а також сплачені відповідні митні платежі: мито та податок на додану вартість.

12 листопада 2014 року позивач уклав контракт на отримання консультаційних послуг №1330 з «DERUX» GmbH, відповідно до якого йому надавались консультаційні послуги з експлуатації різальної машини гільйотинного типу Pierret N40, вартістю 850 євро.

Відповідно до акту приймання виконаних робіт, зазначені консультаційні послуги були надані позивачу на території Німеччини 02 грудня 2014 року та за вказаною операцією позивачем було сплачено до бюджету податок на додану вартість в сумі 3241,75 грн.

Саме недекларування позивачем у повному обсязі додаткових супутніх витрат, пов'язаних з отриманням технічної допомоги стосовно експлуатації обладнання, на переконання податкового органу, призвело до порушення вимог статті 58 Митного кодексу України.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, передбачено Митним кодексом України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - МК України).

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів відповідно до статті 50 МК України використовуються для:

1) нарахування митних платежів;

2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України;

3) ведення митної статистики;

4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 МК України.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, як імпортуються, регулюється статтею 58 МК України.

Згідно з приписами частини 1 названої статті, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію Україні відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з частиною 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна з складових митної вартості, яка є обов'язковою для її обчислення.

Відповідно до частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Частиною 10 статті 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності.

Частиною 11 названої статті також закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:

1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

2) витрати на транспортування після ввезення;

3) податки, які справляються в Україні.

За результатами аналізу наведених правових норм суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що частиною 11 статті 58 МК України передбачені додаткові обставини для невключення до митної вартості певних сум, а не виключні обставини для невключення до митної вартості таких сум. Тим часом частина 10 статті 58 МК України передбачає виключні обставини включення платежів до митної вартості.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати на консультаційні послуги, які надавав «DERUX» GmbH, (м. Хайдельберг, Німеччина) позивачу, не відносяться до складу витрат, перелічених у частині 10 статті 58 МК України, а тому не можуть бути складовою митної вартості товару.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-тогівельна фірма «Велам» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі №814/1987/15 скасувати.

3. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі №814/1987/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна