Ухвала суду № 58627499, 21.06.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 червня 2016 року

справа № 808/7943/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Фірсіка Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ТК «Економ Плюс» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя №00007908262203 від 06.05.2015 р. на суму 30927,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності поставки товарів та надання послуг контрагентами ТОВ «Д І Т Р Е Й Д» (код ЄДРПОУ 38518542) та ТОВ «АРСЕНАЛ ПК» (код ЄДРПОУ 36036047) за листопад 2014 року, враховуючи той факт, що податковим органом не було взято до уваги наявність усіх первинних документів, що підтверджують реальність вказаних операцій.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що факт здійснення господарських операцій ТОВ «ТК «Економ Плюс» з контрагентами-постачальниками ТОВ «АРСЕНАЛ ПК» та ТОВ «Д І Т Р Е Й Д» не підтверджуються внаслідок ненадання позивачем документів, які підтверджують транспортування, отримання товару та його якість.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник податкового органу підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, представник ТОВ «ТК «ЕКОНОМ ПЛЮС» просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс» зареєстроване як юридична особа 10 березня 2006 року за адресою: 69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд.10-А, ідентифікаційний код 34268112.

13 березня 2015 року фахівцями ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі наказу №71 від 13.03.2015 року, виданого ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ТК «Економ Плюс» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Д І Т Р Е Й Д», ТОВ «АРСЕНАЛ ПК» за листопад 2014 року.

За результатами вказаної складено Акт №7/08-26-22-03/34268112 від 16 березня 2015 року, яким встановлено порушення позивачем:

1) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) та заниження суми ПДВ за листопад 2014 року, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 20619 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані відсутністю факту реального вчинення позивачем господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Д І Т Р Е Й Д», ТОВ «АРСЕНАЛ ПК», оскільки ТОВ «ТК «Економ Плюс» не було надано видаткові накладні та документи які підтверджують транспортування товару, товарно-транспорті накладні, дорожні листи, договір транспортування ТМЦ, а також санітарно-гігієнічний висновок і посвідчення якості товару.

Позивачем подані заперечення від 22 квітня 2015 року №345/15 до акту перевірки №7/08-26-22-03/34268112 від 16 березня 2015 року.

Листом від 29 квітня 2015 року №4822/10/08-26-22-03 відповідач надав ТОВ «Торговельна компанія «Економ Плюс» відповідь, в якій зазначив, що висновки акта №7/08-26-22-03/34268112 від 16 березня 2015 року є правомірними та такими, що відповідають вимогам діючого законодавства.

На підставі висновків акту перевірки №7/08-26-22-03/34268112 від 16 березня 2015 року відповідачем 06 травня 2015 року винесене податкове повідомлення-рішення №00007908262203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 30 928,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 20 619,00 грн., та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) у розмірі 10 309,50 грн.

ТОВ «ТК «Економ Плюс» звернулось до Головного Управління ДФС Запорізької області зі скаргою від 04 червня 2015 року №442/15 на податкове повідомлення-рішення №00007908262203 від 06 травня 2015 року.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням №00007908262203 від 06 травня 2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс» звернулося з цим адміністративним позовом до суду.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає податкове повідомлення-рішення, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Д І Т Р Е Й Д», оформлені Договором постачання №94/13 від 08 серпня 2013 року.

Відповідно до вищезазначеного договору ТОВ «Д І Т Р Е Й Д» - постачальник з одного боку зобов'язаний передати у встановлені терміни товар у власність Покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс», відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.

На підтвердження здійснення господарських операцій за договором постачання №94/13 від 08 серпня 2013 року позивачем до суду надано:

- податкові накладні (а.с.39-94);

- товарно-транспортні накладні (а.с.95-159).

Крім того, судом встановлено, що позивач мав правовідносини з ТОВ «АРСЕНАЛ ПК», які оформлені договором постачання від 24 вересня 2009 року №161/09, та Додатковою угодою від 31 грудня 2011 року до договору постачання від 24 вересня 2009 року №161/09.

За умовами цього договору ТОВ «АРСЕНАЛ ПК», як постачальник з одного боку зобов'язаний передати у встановлені терміни товар у власність Покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Економ Плюс», відповідно до поданого Покупцем замовлення, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість.

На підтвердження здійснення господарських операцій за договором постачання від 24 вересня 2009 року №161/09 позивачем до суду надано:

- податкові накладні (а.с.160-175);

- видаткові накладні (а.с.176-185).

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача податкових та видаткових накладних по господарським операціями що перевірялися, повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «ТК «Економ Плюс» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання товарів та послуг на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів та послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Реальність господарських операцій по вказаним у перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Крім того придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Колегією суддів також відхиляються доводи податкового органу з приводу відсутності сертифікатів якості на товар, як обставину яка виключає реальність господарської операції, оскільки наявність або відсутність зазначених документів не може підтверджувати або спростовувати самого факту здійснення господарської операції.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на ненадання контролюючому органу під час перевірки документів, під час перевірки, які підтверджують реальність господарських операцій, а саме видаткових накладних, дорожніх листів, договорів транспортування ТМЦ, а також санітарно-гігієнічних висновків і посвідчення якості товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Однак, згідно із розділом II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

- у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, які зазначені в акті перевірки як відсутні, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними.

Згідно з висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 24 червня 2016 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський