Рішення № 58625610, 29.06.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр-т Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.06.2016 Справа № 905/1700/16

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промгідропривод»доПриватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»простягнення 1 273 376,06 грн

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 представник за довіреністювід відповідачане з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгідропривод» до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення заборгованості у розмірі 1192264,00 грн, пені у розмірі 50829,96 грн, інфляційних втрати у розмірі 23452,76 грн та 3% річних у розмірі 10444,38 грн.

В судовому засіданні 31.05.2016 представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій у звязку зі сплатою відповідачем частини суми основної заборгованості, позивач зменшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 1122264,00 грн, 3% річних у розмірі 14635,20 грн, пеню у розмірі 71224,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 65252,00 грн, а всього 1273376,06 грн.

В судовому засіданні 15.06.2016 судом прийнято до розгляду вказану заяву позивача про зменшення позовних вимог, у звязку з чим позовні вимоги розглядаються судом в редакції заяви про зменшення позовних вимог, поданої 31.05.2016.

Під час розгляду справи відповідачем повідомлено, що 26.04.2016 загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», про що 06.05.2016 державним реєстратором був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань на та підтвердження зазначеного надано статутні документи.

З отриманого судом Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи за ідентифікаційним кодом відповідача (00191158) станом на 31.05.2016 вбачається, що станом на час звернення до суду з даним позовом змінено тип акціонерного товариства відповідача, а саме: з Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь».

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Як зазначено в п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Отже, станом на час розгляду справи найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь», що враховано судом при подальшому розгляді справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за типовим договором №089ЛО/11 від 29.09.2014 щодо здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не було передано відповідачу всіх документів, зазначених у п. 6.3 договору, а тому вважає, що позивач не має права вимагати оплати поставленого товару. Також відповідач вказує, що товар за видатковими накладними №РнА-000057 від 20.10.2015 та №РнА-000001 від 04.01.2016 доставлявся відповідачу через відділення «Нової пошти» та фактично був поставлений відповідачу 22.10.2015 і 06.01.2016 відповідно. А тому відповідач вважає, що позивачем невірно визначено граничну дату оплати поставленого товару, і, як наслідок, невірно нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Крім того, відповідач просить максимально зменшити суму штрафу на 80%, мотивуючи своє клопотання тим, що м. Маріуполь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Відповідач також вказує на наявність заборгованості Державного бюджету перед відповідачем у розмірі 749708 тис. грн та заборгованості підприємств-контрагентів перед відповідачем у розмірі 10534472 тис. грн. Також відповідач просить відстрочити виконання рішення у справі до 31.07.2016.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

29.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промгідропривод» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», яке змінило тип товариства на приватне та на даний час є Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь», (покупець, відповідач) підписано типовий договір №089ЛО/11 (далі - Договір).

За умовами вказаного Договору постачальник зобовязався передати, а покупець - прийняти і оплатити обладнання на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору кількість, номенклатура обладнання зазначаються в специфікаціях до даного Договору, які є його невідємною частиною (далі - Специфікації).

У відповідності з п. 4.1 Договору поставка обладнання здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані в Специфікаціях і включають в себе податки, збори та інші обовязкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування і інші витрати постачальника, повязані з поставкою обладнання.

Відповідно до п. 10.5 Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 20.05.2015 даний Договір діє до 31.12.2016.

08.05.2015 та 03.09.2015 між позивачем та відповідачем підписано Специфікації №2 та №3 до Договору, в яких визначено найменування, одиниця виміру, кількість та ціна товару, що підлягає поставці.

На виконання умов Договору та Специфікацій до нього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1319700,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РнА-000057 від 20.10.2015 на суму 197436,00 грн, №РнА-000001 від 04.01.2016 на суму 1122264,00 грн, товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписами його представника на вказаних видаткових накладних та довіреностями відповідача на отримання товару від позивача.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача за Договором не надано.

Посилання відповідача на те, що позивачем не були передані усі документи, які передбачені п. 6.3 Договору, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у позивача права вимоги до відповідача, судом відхиляється з огляду на наступне.

Згідно з п. 6.3 Договору постачальник зобовязаний надати покупцю до початку приймання обладнання оригінали наступних документів: рахунок на оплату обладнання, транспортні та супровідні документи, пакувальні документи, сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником), сертифікат санітарно-гігієнічного висновку і сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках), акт приймання-передачі обладнання (в 2-х примірниках), оформлений зі сторони постачальника.

Відповідно до п. 6.4 Договору покупець вправі відмовитись від приймання поставленого обладнання до надання документів, передбачених п. 6.3 Договору.

Згідно з п. 14 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості» від 25.04.1966 № П-7 приймання продукції по якості і комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними й Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідного акту про відсутність документів суду не надано.

При отриманні товару відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з поставки товару, поставки товару неналежної якості та неналежної комплектності.

Згідно з положеннями ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження встановлення позивачу строку для передання документів, що стосуються товару, визначених умовами Договору, не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, а приймання відповідачем товару підтверджується підписом представника відповідача у відповідних накладних та довіреностями відповідача на прийняття товару від позивача, тому суд прийшов до висновку, що зобов'язання позивач виконав відповідно до умов типового договору №089ЛО/11 від 29.09.2014.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (із змінами, внесеними згідно з ОСОБА_2 господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012), підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.2 Договору оплата за поставлене обладнання здійснюється протягом строку, зазначеного в Специфікації, який обраховується з моменту поставки обладнання і надання документів, вказаних у п. 6.3 Договору.

Відповідно до п. 5 Специфікацій №1, 2 строк оплати поставленого обладнання - по факту поставки протягом 10 календарних днів, з моменту поставки обладнання.

Таким чином, згідно з умовами Договору відповідач зобовязаний був оплатити товар поставлений за видатковою накладною №РнА-000057 від 20.10.2015 на суму 197436,00 грн у строк до 02.11.2015 включно (оскільки товар за даною накладною фактично отримано відповідачем 22.10.2015 та 10-й календарний день припадає на неділю вихідний день, то останній день строку оплати переноситься на наступний за ним перший робочий день з урахуванням загальних положень ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо порядку обчислення строків), а за видатковою накладною №РнА-000001 від 04.01.2016 на суму 1122264,00 грн у строк до 16.01.2016 включно (оскільки товар за даною накладною фактично отримано відповідачем 06.01.2016 та з урахуванням загальних положень ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо порядку обчислення строків).

Судом встановлено, що позивач свої зобовязання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу товар на суму 1319700,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач оплату за товар, поставлений згідно вищезазначених видаткових накладних, здійснив не в повному обсязі та з порушенням строку оплати, сплативши на рахунок позивача кошти в загальній сумі 197436,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою ПАТ «КРЕДІ ОСОБА_3».

Таким чином, станом на час розгляду справи у відповідача утворилась непогашена заборгованість за Типовим договором №089ЛО/11 від 29.09.2014 у розмірі 1122264,00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар у розмірі 1122264,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 71224,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 65252,00 грн та 3% річних у розмірі 14635,20 грн.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у випадку порушення більше ніж на 30 календарних днів строку сплати обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Визначений сторонами у Договорі розмір пені за період її нарахування позивачем не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому розрахунок пені проводиться відповідно до розміру пені, встановленого Договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобовязання передбачена договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за отриманий товар, не враховано, що у 2016 році 366 днів, а також при розрахунку пені за видатковою накладною №РнА-000057 від 20.10.2015 не враховано положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням вищенаведеного, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 68988,06 грн, а розмір 3% річних 14271,43грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення пені та 3% річних задоволенню не підлягають, у звязку їх з безпідставністю.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд визнає його невірним, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки та при розрахунку інфляційних втрат за видатковою накладною №РнА-000001 від 04.01.2016 невірно визначено строк настання платежу і безпідставно враховано інфляцію за січень 2016 року.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат з урахуванням вищевикладеного розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 55380,55 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, у звязку їх з безпідставністю.

У відзиві на позов відповідач просить максимально зменшити штраф на 80% від суми, що підлягає стягненню з відповідача. Клопотання мотивовано тим, що м. Маріуполь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Відповідач також вказує на наявність заборгованості Державного бюджету перед відповідачем у розмірі 749708 тис. грн та заборгованості підприємств-контрагентів перед відповідачем у розмірі 10534472 тис. грн.

Позивач проти вказаного клопотання заперечує.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафу, суд враховує те, що грошові зобовязання відповідач частково виконав, та загальновідомі події, які відбуваються на території Донецької області, що потягли за собою певні складності у здійсненні господарської діяльності, а також вимоги позивача про стягнення окрім пені також й 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку можливість про зменшення суми пені на 10%. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 62089,25 грн (68988,06 грн - 10 %).

Відповідачем також заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення у справі до 31.07.2016.

Позивач проти вказаного клопотання також заперечує.

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Виходячи із змісту п.п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п. 7.2 зазначеної постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, відповідачем усупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено фактів:

- ускладнення виконання саме рішення у даній справі внаслідок зазначених обставин;

- того, що у нього відсутні кошти чи інше майно для виконання рішення суду;

- того, що обставини, що зумовили відстрочку виконання рішення, будуть усунуті саме після закінчення строку такого відстрочення.

При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Оскільки відповідачем не доведено обставин, за наявності яких у суду були б правові підстави відстрочити виконання рішення в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У звязку з частковим задоволенням позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, а тому судовий збір в частині зменшеного судом розміру пені покладається на відповідача.

Крім того, при поданні позову позивачем за платіжним дорученням №ПлА-000285 від 11.05.2016 сплачено 19154,87 грн судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення 1276991,10 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача всього 1273376,06 грн. Вказана заява прийнята судом.

У звязку зі зменшенням позивачем позовних вимог, судовий збір у розмірі 54,23грн буде повернуто ухвалою суду позивачу за його клопотанням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, ідентифікаційний код 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промгідропривод» (61177, м. Харків, пров. Пластичний, 4, ідентифікаційний код 30139290) основний боргу розмірі 1122264 (один мільйон сто двадцять дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн 00 коп., пеню у розмірі 62089 (шістдесят дві тисячі вісімдесят девять) грн 25 коп., 3% річних у розмірі 14271 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят одна) грн 43 коп., інфляційні втрати у розмірі 55380 (пятдесят пять тисяч триста вісімдесят) грн 55 коп. та судовий збір у розмірі 18913 (вісімнадцять тисяч девятсот тринадцять) грн 45 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 30.06.2016.

Суддя М.В. Сажнева