Постанова № 58625040, 29.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

29 червня 2016 року 08:55 справа №826/4854/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий будинок “Аванпост-Прим”

до

Головного управління ДФС у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 березня 2016 року №0000931402 та №0000941402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року відкрито провадження у справі №826/4854/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 09 червня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечили, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16 березня 2016 року №0000931402 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у розмірі 2 602 107,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16 березня 2016 року №0000941402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 780 631,50 грн., в тому числі за основним платежем – 520 421,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 260 210,50 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 26 лютого 2015 року №36/26-15-14-02-04/20075425 “Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (код за ЄДРПОУ 20075425) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року, валютного з 01.10.2012 року по 31.12.2014 року” (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України в частині завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування за 2014 рік та податку на додану вартість за квітень-грудень 2014 року.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів по взаємовідносинам із ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, виходячи з наступного: перевіркою не встановлено факт передачі товарів від вказаних вище постачальників до ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим”, у зв’язку із відсутністю належним чином оформлених документів, а саме: документів, що підтверджують транспортування, навантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей, декларації (паспорти) відповідності виробника, сертифікати якості та інші документи, якими підтверджується фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей, передбачених умовами договору.

Крім того, в акті перевірки вказується про розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, в якому встановлено ознаки фіктивності ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки актів перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” з його контрагентами - ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (покупець) та ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ” (постачальник) укладено договір поставки від 04 вересня 2014 року №202, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити у зумовлені строки покупцеві папір та картон в асортименті.

Між ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (покупець) та ТОВ “ПАРУС-2014” (постачальник) укладено договір поставки від 01 квітня 2014 року №0104-2, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити у зумовлені строки покупцеві папір та картон в асортименті.

Між ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (покупець) та ТОВ “ЮКК “ЗЕВС” (постачальник) укладено договір поставки від 16 червня 2014 року №16-06/4, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити у зумовлені строки покупцеві папір та картон в асортименті.

Між ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” (покупець) та ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” (постачальник) укладено договір поставки від 30 липня 2014 року №30-07/24, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити у зумовлені строки покупцеві папір та картон в асортименті.

Відповідно до вказаних договорів постачальники зобов’язались поставити покупцю товар на умовах DDP Інкотермс за адресою: м. Київ, вул. Сурикова, корп. 3.

Згідно з видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, протягом квітня, червня, липня, вересня, листопада та грудня 2014 року постачальники поставили на адресу позивача папір та картон в асортименті (Magno Satin, COATED, Mitsubishi, Grafopak та інші) на загальну суму 3 122 528,58 грн.

Постачальники виписали ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” податкові накладні, датовані квітнем, червнем, липнем, вереснем, листопадом та груднем 2014 року, на загальну суму 3 122 528,58 грн., у тому числі податок на додану вартість 520 421,43 грн.

Згідно з наявними у справі виписками банку за поставлений товар позивач перерахував на рахунки постачальників грошові кошти.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд встановив, що установив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, про відсутність первинних документів під час перевірки в акті перевірки не встановлено.

Висновки акта перевірки про те, що первинні документи ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” не підтверджують здійснення господарських операцій, у зв’язку із не наданням до перевірки документів, що підтверджують транспортування, навантаження та розвантаження товарно-матеріальних цінностей, декларації (паспорти) відповідності виробника, сертифікати якості, не приймаються судом до уваги як безпідставні, оскільки: 1) за умовами договорів поставки поставка товару здійснювалась на умовах DDP (DELIVERED DUTY PAID) (поставка зі сплатою мита), що за Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення; продавець несе всі витрати та ризики, повязані з доставкою товару до цього місця, а тому позивач не зобов’язаний володіти документам, що підтверджують перевезення товару; 2) відповідачем не наведено нормативно-правового акта, який би установлював обов’язкову сертифікацію паперу чи картону; 3) в будь-якому випадку не надання до перевірки вказаних в акті перевірки документів не позбавляє правового значення первинних документів, виписаних постачальниками.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем робіт з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд встановив, що основним видом діяльності ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” є виготовлення поліграфічної продукції (брошур, журналів, листівок, флаєрів, буклетів тощо), про що також зазначено на стор. 4 акта перевірки та можна дізнатись за посиланням в мережі Інтернет http://www.avanpost.info/.

Для здійснення основного виду діяльності позивач на момент здійснення спірних господарських операцій мав у власності нежитлове приміщення загальною площею 2 330,50 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Сурикова, 3; згідно зі штатним розписом у 2014 році у ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” рахувалося 155 штатних одиниць, у тому числі 25 друкарів офсетного плоского друкування та 30 брошурувальників. За перевірений період позивач був платником податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Зібрані у справі докази підтверджують, що придбані у ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” папір та картон після оприбуткування на складі у подальшому використані позивачем при виготовленні поліграфічної продукції на замовлення третіх осіб, наприклад, ТОВ “Лакі Продакшен” та ТОВ “Румес”.

Детальний алгоритм діяльності позивача описано у відповідному письмовому поясненні від 22 червня 2016 року.

На підтвердження реальності господарських операцій та використання придбаних робіт у власній господарській діяльності позивач надав суду копії наступних документів: господарські договори, видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові накладні, виписки банку по відносинам із придбання товарів; господарські договори надання поліграфічних послуг, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, заявки на виготовлення продукції щодо подальшого руху товарів.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичної поставки товарів та виконання робіт вказує, що ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” здійснювало витрати на придбання у ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” товарів та робіт для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи даний спір, суд ознайомився із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 01 грудня 2015 року у справі №826/15034/14, про те, що “…статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати”.

Разом з тим, вище судом спростовано висновки акта перевірки та доводи ГУ ДФС щодо відсутності реальних господарських операцій, а відповідач не надав відповідних доказів та їх підтвердження.

Суд не приймає до уваги надані відповідачем роздруківки податкової звітності ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”, оскільки зазначені документи не стосуються спірних правовідносин та не містять доказової інформації.

Безпідставними є також посилання відповідача ознаки фіктивності постачальників та не дотримання ними податкової дисципліни, виходячи з того, що зазначене не підтверджується належними доказами (зокрема відповідними рішеннями суду), а ймовірні порушення постачальником податкового чи іншого законодавства не створюють юридичних наслідків для добросовісного покупця.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання робіт з метою провадження господарської діяльності, висновки актів перевірки про порушення Податкового кодексу України у цій частині є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС” товарів безпосередньо пов’язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Суд вважає необґрунтованими висновки акта перевірки про наявність розбіжностей в АІС “Податковий блок” між показниками податкового кредиту позивача та показниками податкових зобов’язань постачальників, оскільки зазначена обставина не впливає на правомірність формування податкового кредиту.

Крім того, відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Інтерсплав” проти України (2007 рік, заява №803/02),“Булвес“ АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і “Бізнес Супорт Центр” проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання “справедливого балансу” між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що “справедливий баланс” не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ “ЮКК “ЗЕВС”, ТОВ “ВАЙТ РОЯЛ”, ТОВ “ПАРУС-2014”, ТОВ “КОМЕРЦ АЛЬЯНС”, тому висновки актів перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість - протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 16 березня 2016 року №0000931401 та №0000941402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ГУ ДФС не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 16 березня 2016 року №0000931402 та №0000941402.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий будинок “Аванпост-Прим” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 50 741,09 грн. (п’ятдесят тисяч сімсот сорок одна гривня дев’ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко