Постанова № 58624661, 21.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 червня 2016 р. Справа № 820/1292/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Чубукіній М.В.,

за участю: представника позивача - Шовкова О.С.,

представника відповідача - Шляхти В.В.,

представника третьої особи - Комчадалова С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс", в якому просить суд визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року, прийняте Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що податкове повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року прийняте Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити посилаючись на письмові заперечення.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР".

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області на підставі наказу №20 від 14.01.2016 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (код платника 32359553) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (код платника 33605504) за березень 2015 року, за результатами якої складено акт від 02.02.2016 року №179/20-3622-01-07/32359553.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" п. 198.3 п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ із урахуванням змін та доповнень встановлено заниження до сплати в бюджет суми податку на додану вартість всього у сумі 51442 грн., у тому числі за березень 2015 року на суму 51442 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 02.02.2016 року №179/20-3622-01-07/32359553 Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з свідоцтва №100018145 Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" є платником податку на додану вартість (а.с.108 том 1) та відповідно Довідки з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" є виготовлення виробів із бетону для будівництва, виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, видобування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю та інше (а.с.123 том 1).

Слід вказати на те, що в акті перевірки контролюючим органом вказано, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" подано податкову декларації з ПДВ за березень 2015 року у якій задекларовано у складі податкового кредиту ПДВ отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" згідно податкових накладних: №1 від 27.03.2015 р. на загальну суму 51126,00 грн., в тому числі ПДВ 8521,00 грн. за ремонт під'їзної залізничної колії, №2 від 27.03.2015 р. на загальну суму 250000,0 грн., в тому числі ПДВ 41666,67 грн. за ремонт під'їзної залізничної колії, №3 від 30.03.2015 р. на загальну суму 67,76 грн., в тому числі ПДВ 11,29 грн. за ремонт під'їзної залізничної колії, №7 від 31.03.2015 р. на загальну суму 7460,40 грн., в тому числі ПДВ 1243,40 грн., за поточне обслуговування під'їзної залізничної колії інв. №6 довжиною 1510 метрів у березні 2015 року(4 аркуш акту).

Під час розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" було укладено ряд договорів.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості підрядника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (в якості замовника) 02.03.2015 року укладено договір підряду №0203/15-1 (а.с.35-37 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання провести роботи з ремонту під'їзної залізничної колії.

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість робіт складає 250067,76 грн., у тому числі ПДВ 20% 41677,96 грн.

Форма оплати: передплата у розмірі 100 % (п. 2.3 договору).

На виконання умов договору замовником було здійснено передплату, що підтверджується платіжним дорученням від 27.03.2015 року №51 на суму 250000,0 грн.(а.с.68 том 1).

Таким чином, позивачем включено до складу податкового кредиту березня 2015 року податкову накладну.

Також представником позивача до матеріалів справи надано копії: договірної ціни, кошторису, відомості, довідки про вартість будівельних робіт і витрат, акту виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів, рахунку-фактури №7 від 03.03.2015 року, податкових накладних від 27.03.2015 року №2, від 30.03.2015 року №3.

Додатково суд вважає за необхідне відзначити, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЧЕРАТО" (в якості субпідрядника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості підрядника) 03.03.2015 року укладено договір субпідряду №33, за умовами якого підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання провести роботи з ремонту під'їзної залізничної колії за адресою: м. Харків, вул. Індустріальна, 3 (п.1.1 договору) (а.с.205-207 том 1).

На підтвердження виконання умов договору субпідряду до справи долучені договірна ціна, кошторис, відомість, довідка про вартість будівельних робіт і витрат, акт виконаних будівельних робіт, відомість ресурсів, податкова накладна від 30.03.2015 року, квитанція №1, рахунок-фактура від 03.03.2015 року, платіжне доручення №60 від 30.03.2015 року (а.с.208-222 том 1).

В ході розгляду справи встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості підрядника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (в якості замовника) 18.11.2013 року укладено договір підряду (а.с.19-22 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання провести роботи з ремонту під'їзного залізничного шляху за адресою: м. Харків, вул. Індустріальна, 3 на підставі кошторисної документації, що є невід'ємною частиною договору.

Розділом 2 договору урегульовано порядок розрахунків.

За даним договором проведено оплату Товариству з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" платіжним дорученнями від 26.12.2013 року, від 30.12.2013 року, від 17.01.2014 року, від 27.03.2015 року №50. На суму проведеної у березні 2015 р. оплати виписана податкова накладна №1 від 27.03.2015 р. на загальну суму 51126 грн., в тому числі ПДВ 8251 грн. Дана податкова накладна включена позивачем складу податкового кредиту березня 2015 р.

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості підрядника) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (в якості замовника) 01.03.2014 року укладено договір №0103/14-1(а.с.30-31 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання з поточного утримання під'їзної залізничної колії 1510 метрів, інв. № 6 щомісяця.

Розділом 2 договору урегульовано порядок розрахунків.

Виконання робіт за умовами договору здійснено, тому оплата проведена платіжними дорученнями від 03.03.2015 р. на суму 2000 грн. та від 27.03.2015 р. на суму 6000 грн.

Таким чином, позивачем включено до складу податкового кредиту податкову накладну за №2 від 28.02.2015 р. на загальну суму 7460,40 грн., в тому числі ПДВ 1243,40 грн.

Згідно наданих у судовому засіданні пояснень станом на 31.03.2015 р. існує кредиторська заборгованість у розмірі 22510,96 грн.

Відповідно до відомостей з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" є зокрема будівництво доріг і автострад, будівництво житлових і нежитлових будівель, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, будівництво залізниць і метрополітену(а.с.146-147 том 1).

Крім того, у Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" наявна ліцензія №075375, яка видана Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, з додатком в якому вказаний перелік робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури(а.с.149-150 том 1).

Суд вважає за необхідне вказати, що Приватне підприємство "Трансмарш" було реорганізовано та створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", що підтверджується копією витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців(а.с.125-129).

У зв'язку з цим, суд зазначає, що залізничнодорожня гілка знаходилась на балансі підприємства позивача, яка була придбана згідно договору №138/03 від 23.12.2003 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" (в якості продавця) та Приватним підприємством "Трансмарш" (в якості покупця).

Разом з тим, судом встановлено, що використані матеріали при наданні послуг з ремонту під'їзного залізничного шляху за договором підряду між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" №1811 від 18.11.2013 року були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" у Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМЕДА ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАР БІЗНЕС ГРУП", Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРАЙМ" відповідно до укладених договорів.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛМЕДА ГРУП" (в якості продавця) укладено договір поставки №М06/02.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується поставити та доставити автотранспортом, а покупець прийняти та сплатити матеріали та товари.

Сума даного договору визначається як сума по усім специфікаціям, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

На підтвердження реальності здійснення господарської операції до матеріалів справи надано: специфікацію №1 від 04.02.2013 року, видаткову накладну №78 від 30.04.2013 року та товарно-транспортну накладну від 30.04.2013 року.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР БІЗНЕС ГРУП" (в якості продавця) 0206.2014 року укладено договір купівлі-продажу товару №0206.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначений цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити договір.

Згідно п. 2.1 договору загальна ціна товару за чим договором складається та сумується згідно підписаних специфікацій.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції до матеріалів справи надано: специфікацію №1 від 02.06.2014 року, видаткову накладну №2706 від 27.06.2014 року, №2606 від 26.06.2014 року та товарно-транспортну накладну від 27.06.2014 року №2706П.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" (в якості покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРАЙМ" (в якості продавця) 05.05.2014 року укладено договір купівлі-продажу товару №0505.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначений цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити договір.

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації, що є додатком №1,2 до цього договору.

Представником третьої особи долучено до справи специфікацію №2 від 05.05.2014 року, видаткову накладну №2706 від 27.06.2014 року та товарно-транспортну накладну №2706 від 27.06.2014 року.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки та письмових запереченнях на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧЕРАТО" реалізовувало послуги, які ним не отримувалися та не могли бути надані, тобто фактично відбувся "розрив" ланцюга постачання, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 42 Господарського Кодексу підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд також зазначає, що в силу положень Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Суд вважає за необхідне вказати, що Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" було виконано всі зобов'язання за договорами та у замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" жодних претензій не має.

Поряд з цим, п. 4.1.1 договору №0302/15-1 та №18111 передбачено, що підрядник (Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс") зобов'язаний своїми та залученими силами і засобами виконати усі роботи, визначені в п. 1.1 цього договору, в обсягах і в строки, передбачені умовами договору.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладені факти, суд зазначає, що в ході розгляду справи встановлена реальність укладених правочинів, а надані документи відповідають вимогам чинного законодавства України та можуть вважатися доказами по справі, в розумінні положень глави 6 розділу 2 КАС України.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, судом встановлено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом за вищевказаними договорами, що підтверджені належними доказами та усі зібрані докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше:

ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних;

для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

За правилами частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення ст. 71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року прийняте Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Щодо частини позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року, суд зазначає наступне.

Вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є однорідними позовними вимогами та передбачають один і той самий спосіб захисту прав позивача. Суд звертає увагу на те, що поняття скасування рішення передбачає, тим самим, визнання його протиправним. Отже щодо позовних вимог про визнання протиправним рішення слід відмовити, оскільки дана позовна вимога є похідною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Також слід звернути увагу на те, що викладена вище позиція суду відображена в рішеннях Вищого адміністративного суду України по справам №К/800/5902/14, №К/800/19206/14, №К/800/10869/13.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс" про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000052202 від 23.02.2016 року, прийняте Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР" (код ЄДРПОУ 32359553) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області (код ЄДРПОУ - 39859908).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 29 червня 2016 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.