Рішення № 58612515, 21.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3880/16 Головуючий 1 інстанції: Федорова О.В.

Справа № 645/9233/15-ц Доповідач: Коровін С.Г.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Коровіна С.Г.

суддів Коваленко І.П., Довгаль А.П.,

при секретарі Личак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У литсопаді 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 7192,36 грн. за кредитним договором б/н від 06.12.2005 року, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 2495,49 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 3878,49 грн.; штрафу (фіксована частина) в сумі 500 грн. та штрафу (процента складова) в сумі 318,68 грн.. В обґрунтування позову посилався на те, що відповідно до укладеного між ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору б/н від 06.12.2005 року, остання отримала кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обовязків ЗАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будьякий момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобовязання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Позивач стверджував, що відповідач не виконував належним чином умови укладеного між сторонами кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена. Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

У судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному, просив суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти позову, посилаючись на те, що Умови та Правила надання банківських послуг вона не підписувала, відкрити їх на банківському сайті вона не змогла. У заяві позичальника від 06.12.2005 року домовленість сторін щодо строку, на який видається кредит, відсутня. Отже не досягнуто домовленостей між сторонами правочину щодо строку повернення коштів.

Також, відповідач подала заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої посилалася на те, що строк дії отриманої нею 06.12.2005 року кредитної картки складав один рік, про що було безпосередньо зазначено на кредитній картці, тобто до 06.12.2006 року. З 07.12.2006 року починає відлік трирічний строк позовної давності, а щодо стягнення неустойки річний строк позовної давності. Укладаючи кредитний договір сторони не домовлялись про збільшення строку позовної давності, не укладали окремого договору про збільшення строку позовної давності. Таким чином, відповідач вважає, що позивач, звернувшись із позовною заявою 04.11.2015 року, пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ КБ «Приватбанк» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати за подання апеляційної скарги з відповідача.

В обґрунтування скарги зазначено, що висновок суду щодо закінчення терміну дії договору не відповідає дійсним обставинам справи, адже умовами кредитного договору передбачено, що від діє 12 місяців з моменту підписання, та автоматично логується, якщо протягом цього строку жодна із сторін ен поінформує іншу сторону про припинення дії Договору. Позивач стрерджує, що до моменту звернення до суду подібної заяви від відповідача не надходило. Апелянт зазаначає, що судом помилково сприйнятто строк дії платіжної картки як строк дії кредитного договору, окрім цього, посилається на те, що в анкеті-заяві зазначено: строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Також апелянт вважеє, що судом помилково застосовано правову позицію ВСУ від 11.03.2015 року №6-16цс15.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору без номеру від 06 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала у позивача кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Встановлено, що ПАТ «Комерційний Банк «Приватбанк» є правонаступником прав та обовязків ЗАТ «Комерційний Банк «Приватбанк».

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.527 боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же термін. ОСОБА_1 не звернулася до банку із письмовою заявою про припинення договору, в звязку з чим вважати договір припиненим на підставі умов зазначених у п.9.12 договору не було. Таким чином договір не припиняв свою дію.

Згідно п.9.3 Правил передбачено, що картрахунки відкриті на необмежений строк. Заявою про надання кредитних коштів та відкриття картрахунку передбачено, що дія Договору розпочинається з моменту підписання заяви, відкриття картрахунку та отримання грошових коштів.

Статтею 626 ЦК України зазначено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

З позовом з приводу того, що зазначеним Договором порушені її права як споживача позивач до суду не зверталася.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Таким чином, уклавши зазначений Кредитний договір сторони досягли згоди і передбачили договором те, що якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же строк і момент досягнення домовленості з цього приводу слід вважати, що настав. Судом першої інстанції не враховано, що, з урахуванням зазначеної домовленості, строк дії Кредитного договору поновлюється кожного разу зі спливом терміну його дії. Оскільки відповідачем не надіслано до банку письмової заяви про закриття картрахунку, то строк дії картки щорічно подовжувався. Відповідач фактично проти цього не заперечувала, оскільки згідно наданої позивачем виписки по лицевому рахунку ОСОБА_1 вона користувалася карткою до 2012 року таки дії не припинилася і на час звернення до суду. Крім того, згідно скриншота, наданого позивачем вбачається, що строк дії кредитної картки відповідача встановлено на період до січня 2014 року.

Застосовуючи до позовних вимог позовну давність суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг, додані позивачем до позову не датовані, а тому не можливо зробити висновок про те, чи діяли вони на час виникнення правовідносин між сторонами.

Крім того, судом вважав встановленим, що під Правилами і Умовами, Тарифами, які визначають розмір відсотків, штрафів, пені, терміну дії договору, а також строків платежів по кредиту позичальник ОСОБА_3 не підписувалась.

Крім того, банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені лише в Правилах і Умовах, Тарифах банку, і з якими, як вважав би банк, позичальник був ознайомлений.

Правила та Умови надання банківських послуг, Тарифи банка, на які банк посилається, як на складові частини кредитного договору, не можна вважати такими, оскільки, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої за результатами розгляду справи за № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

З наданого позивачем заборгованості за договором станом на 30.06.2015 року вбачається, що відповідач здійснила останній платіж 30.08.2012 року (а.с. 3-7).

З вересня 2012 року відповідач припинила виконувати свої зобов'язання щодо сплати тіла кредиту та відповідних відсотків, вважаючи, що заборгованість за кредитним договором від 06.12.2005 року нею була погашена в повному обсязі.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідності до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу і відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, як зазначено судом, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов'язання. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом встановлено, що відповідач, здійснивши 30.08.2012 року останній платіж в сумі 500 грн. за Кредитним договором від 06.12.2005 року, фактично вчинила дію, що свідчить про визнання нею свого боргу, у звязку з чим перебіг позовної давності перервався, та почався заново.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з вересня 2012 року відповідачем не здійснено жодного платежу, та позивач не міг не знати, що відповідач з вересня 2012 року почала порушувати умови кредитного договору і відповідно права банку.

Незважаючи на переривання строку позовної давності та початок перебігу позовної давності з вересня 2012 року, та приймаючи до уваги, що право у позивача на стягнення з відповідача заборгованості виникло з вересня 2012 року, суд вважає, що строк позовної давності позивачем був порушений, оскільки з позовом до суду банк звернувся згідно відбитку штампу в 04 листопада 2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що доводи відповідача щодо спливу позовної давності є обґрунтованими і заявлені вони у відповідності до діючого законодавства. Підстав для відмови у застосуванні позовної давності суд не встановив.

Суд дійшов, на підставі наведеного, висновку, що відповідачем дійсно не повернуті усі кредитні кошти, які він отримав від банку, але ж право у позивача на стягнення заборгованості виникло у вересні 2012 році, а з позовом до суду банк звернувся 04.11.2015 року. Заяви про поновлення строків позовної давності позивачем надано до суду не було. За таких обставин, суд вважав можливим застосувати позовну давність у цьому спорі і відмовити у задоволенні позову у зв'язку тим, що сплинула позовна давність.

З таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитися неможливо.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, не звернув уваги та не перевірив належним чином доводи позивача про те, що після вересня 2012 року ОСОБА_1 продовжувала користуватися платіжною карткою та не врахував, що термін дії зазначеної картки встановлений до 01/14 року. Зазначене підтверджується виписками по рахунку відповідача та наданим позивачем скріншотом.

Позивачу дійсно було відомо, що відповідач перестала повертати кредитні кошти з вересня 2013 року, але користувалася карткою, не відмовилася від неї. Судом не враховано, що строк дії картки спливав у січня 2014 року. При таких обставинах у суду першої не було підстав до застосування позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача на 30.06.2015 року, згідно розрахунку до Кредитного договору складає - 7192,36 грн. З яких 2495,19 грн. заборгованість за кредитом, 4878,49 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, штраф за порушення умов 500 грн. (фіксована частина) та 318,68 грн. (процентна складова). Зазначена сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При подачі позову ПАТ КБ «Приватбанк» було сплачено судовий збір у розмірі 121,80 грн. Апеляційна скарга оплачена позивачем у розмірі 1339, 80 грн. Загальна сума судових витрат позивача склала 1460,80 грн. і цю суму слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2016 року скасувати.

Постановити по справі нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість - 7192 грн. 36 коп. та судові витрати у розмірі 1460 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді -