Постанова № 58612398, 05.05.2016, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/4205/16-а

№ провадження 2-а/646/82/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку скороченого провадження)

05.05.16 року м. Харків

Суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова Нікуліна Л.П., розглянувши в приміщенні Червонозаводського районного суду міста Харкова, в порядку скороченого провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій неправомірними щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання протиправними рішення щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працює на посаді судді апеляційного суду Харківської області та до квітня 2015 року отримувала пенсію державного службовця. З квітня 2015 року пенсію їй не виплачують. На її звернення до УПФ України в ОСОБА_2 районі міста Харкова від 12 березня 2016 щодо відновлення виплати раніше призначеної пенсії, листом від 21.03. .2016 року їй було відмовлено у відновленні пенсії з посиланням на те, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» право на відновлення пенсії вона не має, так як продовжує працювати на посаді судді. Вважає рішення про припинення виплати їй пенсії протиправним, оскільки станом на 01.06.2015 року вказаний в пункті 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213-19 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються. Просила суд визнати протиправними рішення управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_2 районі міста Харкова щодо припинення виплати їй пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213- VІІІ та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату їй пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з 01.06.2015 року.

Позивач у письмовій заяві позов підтримала в повному обсязі та посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність, зокрема на те, що відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № № 213-19 у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 рік, особам, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу» ( крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії, щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується. Оскільки позивачка працює на посаді судді апеляційного суду Харківської області, тобто працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши докази, які містяться у матеріалах адміністративної справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ОСОБА_3 встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює суддею апеляційного суду Харківської області тобто на посаді, яка давала право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» і перебуває на обліку в ОСОБА_2 обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" у розмірі 80 відсотків суми заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії довічно.

У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, як пенсіонер, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії позивачці призупинено, починаючи з 01.04.2015 року, про що їй пенсійним фондом повідомлено не було.

01.03.2016 року позивач звернулася до УПФУ з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" у розмірі 80 відсотків суми заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії довічно на підставі п. 5 Перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, але листом УПФУ від 25.03.2016 року їй було відмовлено в цьому з тих підстав, що вона працює на посаді державного службовця та пенсія їй не виплачується тимчасово - до законодавчого врегулювання пенсійного забезпечення.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено строки відновлення та поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зазначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі Конвенція) передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Стаття 1 Першого протоколу (Париж, 20.III.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду Україна № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст.46 Конституції України, обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, з 01.04.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-УШ від 02.03.2015 року (далі - Закон № 213-VIII від 02.03.2015 року), пп. 2 п. 12 розділу 1 якого внесені зміни в ст. 47 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", згідно яких:

Тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій. осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про статус народного депутата України". "Про прокуратуру", " Про судоустрій і етапе суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються та у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеною розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого осіб, які втратили працездатність.

Згідно п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

В той же час, відповідно до п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-УІІІ від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів».

З аналізу цієї правової норми, вона чітко визначає подію з ненастанням якої припиняють свою дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «;Про судоустрій і статус суддів».

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

В зв'язку з чим, необхідно констатувати, що вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-УІІІ від 02.03.2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 року прийнятий не був у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність норми Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цими Законами не призначаються, а тому передбачені ч.1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком відсутні.

Згідно частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, суд вважає, що з 01.06.2015 року виплата пенсії, призначеної позивачці відповідно до Закону України «Про державну службу» підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

При цьому суд вважає, що поновити права та інтереси позивача іншим шляхом ніж відновлення виплати цієї пенсії неможливо.

Враховуючи, що про своє порушене право на отримання пенсії та її відновлення з 01.06.2015 року ОСОБА_1 дізналась вперше 27 липня 2015 року, коли не отримала відновлену пенсію, та у звязку з тим, що тривалий час перебувала у відпустці і на лікарняному, що підтверджується довідкою № 04-72/372 від 29.03.2016 року, суд вважає, що строк на звернення до адміністративного суду в розумінні ст.99 КАС України позивачкою не пропущено.

Керуючись ст.ст. 19, 21, 46, 64, 68, 126, 130 Конституції України, ст.ст. 46,47, ч.2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213- VIII від 02.03.2015 року, ст.ст.2, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій неправомірними щодо припинення виплати пенсії та зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії- задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_2 районі міста Харкова відновити з 01 червня 2015 року виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, призначеної їй за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у розмірі 80 відсотків суми її заробітної плати та здійснити її виплату.

Постанова може бути оскаржена до ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Червонозаводскький районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

ОСОБА_3 Нікуліна