Ухвала суду № 58612333, 21.06.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/3289/16 Головуючий 1 інстанції Горчакова О.І.

Справа № 644/10133/15-ц Доповідач: Коровін С.Г.

Категорія: право власності.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого Коровіна С.Г.

суддів Коваленко І.П., Довгаль А.П.,

при секретарі Личак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 позивач ОСОБА_1, звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4про визнання права власності на частку квартири. Просила визнати 60/100 (шістдесят сотих) частини квартири АДРЕСА_1, яка зареєстрована в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04.12.1998 р. за реєстровим № В-28899 на імя ОСОБА_5, померлого 22 березня 2015 року, на підставі Договору Н2-233 купівлі-продажу нерухомості, укладеному 26 листопада 1998 р. на Харківській товарній біржі, спільною з ним сумісною власністю у рівних частках, а також, визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на 30/100 (тридцять сотих) частини кварти № 96 у будинку № 5 по вулиці Другої Пятирічки у м. Харкові яка зареєстрована в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04.12.1998 р. за реєстровим № В-28899 на імя ОСОБА_5, померлого 22 березня 2015 року, на підставі Договору Н2-233 купівлі-продажу нерухомості, укладеному 26 листопада 1998 р. на Харківській товарній біржі.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 23 листопада 2002 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. 22 березня 2015 року ОСОБА_5 помер. Вказувала, що фактично з жовтня 1987 року почали постійно проживати однією сімєю без реєстрації шлюбу у кімнаті комунальної квартири АДРЕСА_2. Ця кімната належить їй, ОСОБА_1, на підставі обмінного ордеру. Позивачка стверджувала, що сусідка по комунальній квартирі ОСОБА_6, 26.11.1998 року продала дві належні їй кімнати ОСОБА_5 що складає 60/100 (шістдесят сотих) частин спірної. Зазначений договір купівлі-продажу нерухомості від 26.11.1998 року Н2-233 було укладено на Харківській товарній біржі. Позивачка стверджувала, що цей договір купівлі-продажу двох кімнат було укладено за їх, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, спільними намірами і за спільні кошти. Право власності на дві кімнати оформили на ОСОБА_5 Позивач стверджувала, що ці кімнати є спільним майном її та померлого ОСОБА_5 і це треба враховувати при визначенні розміру спадщини, яка відкрилася після його смерті. Після смерті спадкодавця, спадкоємцями є: його дружина, ОСОБА_1; його батьки - ОСОБА_2, ОСОБА_3; син від першого шлюбу - ОСОБА_4. Усі вказані спадкоємці у шестимісячний термін, з дня відкриття спадщини, подали заяви про її прийняття.

Позивачка зазначала, що змушена була звернутися до суду, бо відповідачі не визнають що спірна квартира є спільним майном подружжя ( її, ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_5 право як співвласника на частку в квартирі, зареєстровану на ОСОБА_5

У судовому засіданні позивач та її представник - ОСОБА_7 підтримали позовну заяву, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідачі позов не визнали. Пояснили, що квартиру № 96, а саме дві кімнати, у будинку № 5 по вул. Другої Пятирічки у м. Харкові Карук ОСОБА_8 придбав до укладення шлюбу з ОСОБА_1, за власні кошти. Дві спірні кімнати не є спільною сумісною власністю позивача та спадкодавця. Тому, її слід розділити між спадкоємцями на день смерті спадкодавця, по закону, а не як спільну сумісну власність. Якби ОСОБА_5 мав інший намір, то купив би квартиру на двох з ОСОБА_1 або зареєстрував шлюб із нею.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року позовні вимоги залишені без задоволення..

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначила, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказала, що судом не надано належної оцінки доказам та показанням свідків. Вважає, що суд першої інстнації порушив норми матеріального та процесуального, не застосувавши правові висновки Верховного суду України по даній категорії справ.

В судове засідання 31 травня 2016 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 зявилися. В звязку із неявкою усіх сторін розгляд справи відкладено на 21 червня 2016 року, по що ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 були повідомлені належним чином про що свідчать розписки про отримання судових повісток (а.с. ). Заяви про поважність причини неявки у судове засідання від зазначених осіб не надійшло. Інші особи повідомлені про час і місце розгляду справи належним чином. На підставі ст. 305 ЦК України колегія вирішила розглянути справу у відсутність не з'явившихся осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи.

22 березня 2015 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.3.2015 року, яке видано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 4794 (а.с. 5).

Після його смерті залишилася спадщина у вигляді 60/100 часок трикімнатної квартири АДРЕСА_3. Зазначена квартири була придбана ОСОБА_5 26.11.1998 року на підставі Договору Н2-233 купівлі-продажу нерухомості, укладеному на Харківській товарній біржі. Згідно зазначеного договору ОСОБА_5 придбав 60/100 (шістдесят сотих) частки трьох кімнатної квартири кварти № 96 у будинку № 5 по вулиці Другої Пятирічки у м. Харкові, яка була зареєстрована в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04.12.1998 р. за реєстровим № В-28899 на імя ОСОБА_5 (а.с. 21).

Як вбачається з цього договору ОСОБА_6 та ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_5 придбав зазначене житло. Крім того з договору вбачається, що покупець ОСОБА_5 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 гурт. У п.5.1 договору вказано, що гроші у сумі, вказаній у п. 4 цього договору, отримані Продавцем від Покупця до посвідчення угоди (а.с. 21).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 народився 29 жовтня 1961 року. Батьками його є ОСОБА_2 та ОСОБА_10, що підтверджується копією свідоцтва про народження ІІІ-УР № 283912 від 20.11.1961 року.

Від першого шлюбу ОСОБА_5 мав сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3.

23 листопада 2002 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори у визначений законом строк звернулися його батьки ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.73,74), дружина ОСОБА_1 (а.с.79) та син ОСОБА_5 (а.с.80).

28.11.2015 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій державним нотаріусом Четвертої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на ? (одну другу) частку від 60/100 (шістдесяти сотих) частин квартири № 96, що знаходиться на вулиці Другої Пятирічки, № 5 в місті Харкові, як на частку спільному сумісному майні подружжя. Зазначена постанова нотаріуса не оскаржувалась.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб 23 листопада 2002 року, а спірне майно у вигляді 60\100 часток трикімнатної квартири ОСОБА_5 придбав 26.11.1998 року.

Відповідно до розяснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, повязані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону України «Про власність»), тощо.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Статею 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки ізмайна, що є у спільнійсумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Згідно розяснень, викладених у п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ", розглядаючи позови, повязані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 74 Сімейного кодексу України (далі СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сімї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 07 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції»; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сімї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV «Про особисте селянське господарство»).

Згідно ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 р., норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обовязків, що виникли після набуття ним чинності. Якщо спірне майно було набуте чоловіком та жінкою під час проживання однією сімєю до 1 січня 2004 р., то право спільної сумісної власності на це майно, згідно зі ст. 74 СК України, у фактичного подружжя не виникає.

При таких обставинах згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1,2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до приписів ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є набутою спільною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 70-74 СК України); майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Суд першої інстанції дослідивши надані сторонам докази, надавши цим доказам належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку, що на час придбання 26.11.1998 року спадкодавцем ОСОБА_5 спірного житла позивачка не була членом його сімї. Позивачем не надано непереконливих доказів, які підтверджують її участь у створені спільної сумісної власності з ОСОБА_5 у вигляді спірного житла. Не доведено, що зазначене майно придбано за спільні кошти ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Таким чином позивач не довів свого права на спірне майно як його співвласник, але має право на частку спільного майна як спадкоємець першої черги разом із іншими спадкоємцями першої черги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів , -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді -