Рішення № 58599871, 29.06.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4941/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом Церковного управління (Єпископату) Німецької євангелічно-лютеранської церкви України до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

11 листопада 2015 року, представник ЦУНЄЛЦ України звернувся до суду з вищеназваним позовом, в якому просив суд, витребувати з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 на користь позивачів транспортні засоби : марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, обєм двигуна 1461 куб., см., реєстраційний номер НОМЕР_2 та марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_3, обєм двигуна 1461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_4, мотивуючи це протиправним заволодінням відповідачем вищевказаними транспортними засобами, які належать на праві власності позивачам.

Представник позивачів приймаючи участь в судовому засіданні повністю підтримав позов та просив його задовольнити, однак в подальшому в судові засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином особисто під розписки та поштовим повідомленням про доставку судової повістки з викликом до суду з відміткою про вручення уповноваженою особою позивача, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду свою письмову заяву, в якій позов підтримав та просив суд розглянути справу за його відсутністю (а.с. 80,84,85).

Відповідач ОСОБА_1 приймаючи у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним і необґрунтованим, в подальшому, в судові засідання не з`явився, однак від його представниці за нотаріально посвідченою довіреністю, яка була належним чином повідомленою про дату, час та місце судових засідань, до суду надійшли письмові заперечення на позов та заява, в якій вона просила суд повністю відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у письмових запереченнях на позов, і розглядати справу за її відсутністю (а.с. 68-69,80,82,90).

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази по справі та додатково надані письмові матеріали, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи : роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження обєктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених Законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких обєктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено держава забезпечує рівний захист усіх субєктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підстави витребування майна від добросовісного набувача повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктами 23-26 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому, право власності на нерухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Факт знаходження майна на балансі особи, сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Під час розгляду позову про витребування майна, відповідач згідно зі статтею 388 ЦК України - має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе - факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

З матеріалів позову та пояснень представника позивачів, які він надав в судовому засіданні слідує, що позивачі вважають себе власниками транспортних засобів : марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, обєм двигуна 1461 куб., см., реєстраційний номер НОМЕР_2 та марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_3, обєм двигуна 1461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_4, якими, на їхню думку, нібито в квітні 2015 р. маючи вільний доступ до приміщень позивача (Церкви) та прилеглої території за адресою : м. Одеса, вул. Новосельського, 68 через перебування в довірливих відносинах з окремими членами Церкви, всупереч волі її керівництва протиправно заволодів відповідач і до теперішнього часу незаконно утримує в своєму розпорядженні та експлуатує їх, зважаючи на відсутність будь-яких зобовязально-правових відносин між сторонами щодо спірних автомобілів.

Однак, як встановив суд, будь-яких документальних доказів належності спірних транспортних засобів саме позивачам, їхнім представником не було надано суду, а його посилання на договір купівлі-продажу № 9595/157 від 19.09.2012 р. між ТОВ «Авто груп» як продавцем та позивачами, як покупцем вищевказаних автомобілів та актів прийому-передачі вказаних транспортних засобів в силу п.п. 23-26 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст. 387 ЦК України та ст.ст. 10,57-60 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів не дає підстав суду вважати спірні автомобілі власністю позивачів.

Крім того, представником позивачів в силу ст.ст. 57-60 ЦПК України не було доведено суду факт протиправного заволодіння відповідачем двома спірними автомобілями з огляду на Накази позивачів № 1-б від 02.11.2015 р. та № 2 від 07.12.2015 р. про передачу спірних автомобілів громаді м. Кривий Ріг та Олександрія на підставі рішення Ради громади від 01.11.2015 р. та громаді с. Змиївка на підставі рішення Ради громади від 06.12.2015 р. для виконання пасторського та диаконічного служіння (а.с. 47,48).

Одночасно з цим, представник позивачів не зміг довести суду, у звязку з чим, до суду з названим позовом він звернувся в інтересах позивачів лише 11.11.2015 р., в той час, як неправомірне заволодіння спірними автомобілями нібито відповідачем передувало в квітні 2015 р., тобто майже через 7 місяців після цього.

Також, суд не приймає до уваги посилання представника на досудове розслідування ВП ГУНП в Одеській області у кримінальному провадженні, внесеному 07.07.2015 р. до ЄРДР за № 12015160380001602 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), які спростовуються письмовим повідомленням СВ ГУНП в Одеській області НП України про те, що вищевказане кримінальне провадження було закрите на підставі ст. 284 КПК України, процесуальний статус ОСОБА_1 не встановлено (а.с. 46,72).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких документально підтверджених фактів протиправного заволодіння спірними автомобілями саме відповідачем ОСОБА_1 і їхнього знаходження у розпорядженні чи управлінні відповідача, а доводи, викладені представником позивачів як в позові, так і в судовому засіданні щодо протиправного заволодіння, утримання, експлуатації та використання спірних транспортних засобів в особистих інтересах саме відповідачем - є голослівними, безпідставними і не підтвердженими жодними належними та допустимими документальними доказами по справі, передбаченими ст.ст. 10,57-60 ЦПК України, у звязку з чим в задоволенні позову слід відмовити повністю як в безпідставному та необґрунтованому.

Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову, застосовані за заявою представника позивачів ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.11.2015 р. у вигляді накладення арештів на транспортні засоби марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, обєм двигуна 1461 куб., см., реєстраційний номер НОМЕР_2 та марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_3, обєм двигуна 1461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_4, шляхом поставлення вказаних транспортних засобів на штрафний майданчик (а.с. 29).

Керуючись ст.ст. 10,11,27,31,57-60,154,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст. 16,316-319,321,328,346,387,391 ЦК України, ст. 41 Конституції України, Постановою Пленуму ВССУ

від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд, -

В И Р І Ш И В :

1.В задоволенні позову Церковного управління (Єпископату) Німецької євангелічно-лютеранської церкви України до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити ;

2.Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 20.11.2015 р. у вигляді накладення арештів на транспортні засоби марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_1, обєм двигуна 1461 куб., см., реєстраційний номер НОМЕР_2 та марки RENAULT, модель LOGAN MCV, рік випуску 2012, колір білий, номер кузова НОМЕР_3, обєм двигуна 1461 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_4, шляхом поставлення вказаних транспортних засобів на штрафний майданчик скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя Гандзій Д.М.