Ухвала суду № 58595749, 20.05.2016, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/910/16-ц

Провадження № 2/487/995/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2016 року о 13 год. 00 хв. Заводський районний суд м. Миколаєва в складі

головуючого судді Разумовської О.Г.,

при секретарі Кожині В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва заяву ОСОБА_1, про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В:

22.02.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, про визнання права власності на ? частку майна набутого в шлюбі.

14.03.2016 року окремою заявою позивач звернувся до суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно а саме: нежитловий обєкт розташований в м. Миколаєві по вул. Ліскова 1-Б, який складається з 5-ти основних будівель: літера А площею 129,5кв.м., літера Б загальною площею 281,6кв.м., літери В,В загальною площею 426,9кв.м., літери Г,Г загальною площею 36,9 кв.м., літера С-2 загальною площею 447,7кв.м. та службових споруд и будівель, та заборонити вчинення будь-яких дій по відчуженню майна. Також в надісланій до суду заяві від 14.03.2016 позивач повідомив суд про існування ризику відчуження вказаного вище майна.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено, накладено арешт на нерухоме майно - нежитловий обєкт розташований в м. Миколаєві по вул. Ліскова 1-Б, який складається з 5-ти основних будівель: літера А площею 129,5кв.м., літера Б загальною площею 281,6кв.м., літери В,В загальною площею 426,9кв.м., літери Г,Г загальною площею 36,9 кв.м., літера С-2 загальною площею 447,7кв.м. та службових будівель і споруд. Заборонено вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05.05.2016 року вищевказану ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва було скасовано у звязку з тим, що суд першої інстанції дав невірну оцінку співмірності виду забезпечення позову ОСОБА_1 та його відповідності дійсній меті інституту забезпечення позову, передбаченій статтями 151-152 ЦПК України.

Відповідно до положень частини 1 статті 153 ЦПК України заява про забезпення позову розглядається судом без повідомлення відповідачів та інших осіб, що беруть участь у справі.

Відповідно до частини 3 статті 151 ЦПК України підставою забезпечення позову є можливість утруднення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду.

За правилами частини 3 статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Необхідність вирішення цих питань випливає також з положень статті 10 ЦПК, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобовязаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обовязків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Частиною 1 статті 152 ЦПК передбачені способи забезпечення позову, які залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 152 ЦПК), а також заборону вчиняти певні дії (пункт 2 частини 1 статті 152 ЦПК).

Накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його неможливим. Заборона вчиняти певні дії, як самостійний вид забезпечення позову, може застосовуватись у немайнових спорах.

Під поняттям «арешт майна» слід розуміти проведення його опису і накладення заборони розпорядження, а в необхідних випадках - і користування ним (стаття 57 Закону «Про виконавче провадження»).

З матеріалів позовної заяви вбачається, що сторони перебувають у шлюбі з 18 квітня 1980 року.

У серпні 2004 року ОСОБА_2 набула у власність нежитловий обєкт - комплекс будівель по вул. Ліскова, 16 у м. Миколаєві.

16 жовтня 2007 року між ОСОБА_2, за нотаріально оформленою згодою її чоловіка ОСОБА_1, та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» укладено договір іпотеки, предметом якого є спірний нежитловий обєкт.

Наказом Господарського суду Миколаївської області від 24 січня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» стягнуто 1 041 738, 03 грн., 109461,61 грн. кредитного боргу та судові витрати.

На виконання судового наказу 8 липня 2015 року відкрито виконавче провадження.

23 липня 2015 року державним виконавцем описано та арештовано нежитловий обєкт по вул. Ліскова, 1-6 в м. Миколаєві та здійснюється процедура продажу іпотечного майна шляхом проведення прилюдних торгів.

У позовній заяві про поділ майна подружжя ОСОБА_1 посилається на порушення його прав співвласника продажем спірного майна з прилюдних торгів при здійсненні виконавчих дій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дійсною метою позивача є зупинення виконавчих дій (продаж майна з публічних торгів), а не забезпечення позову про визначення частки у спільному майні подружжя, який за характером є позовом про визнання та не потребує примусового виконання.

Вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке полягає у забороні вчинення будь-яких дій стосовно спірного нерухомого майна фактично обмежуватиме не відповідача у здійсненні ним права власності, а зупинятиме виконавчі дії щодо продажу арештованого майна та стосуватиметься прав інших осіб. За певних умов такі обмеження можуть бути самостійним видом забезпечення позову (пункт 5 частини 1 статті 152 ЦПК, стаття 60 Закону «Про виконавче провадження).

До того ж накладення повторного арешту на раніше арештоване нерухоме майно законом не передбачено.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, виходячи з засад співмірності позовних вимог та заходів забезпечення позову, вважає за необхідне у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити, оскільки прийняття вказаних заходів забезпечення не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, та у суду немає достатніх даних, які б вказували на те, що невжиття вказаних у клопотанні заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1, про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про визнання права власності на ? частку майна набутого в шлюбі відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено через Заводський районний суд м. Миколаєва до апеляційного суду Миколаївської області в строк та порядок, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя О.Г. Разумовська