Постанова № 58594549, 22.06.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19886/16-а

Категорія 81

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року Суддя Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г.О. розглянувши в порядку скороченого провадження в залі суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати бездіяльність Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо нарахування та виплати пенсії за кордон незаконною; зобов'язати відповідачів нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років в органах прокуратури України з червня 2013 року, тобто з дня звернення ОСОБА_1 за пенсією у національній грошовій одиниці України - гривні (за курсом євро), яку переводити за місцем постійного проживання позивача в Німеччині; зобов'язати відповідачів виплатити позивачу 10 000 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду та компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 10 грудня 1996 року постійно проживає в Німеччині. До виїзду за кордон позивач проживав у м. Тернопіль. ОСОБА_1 зазначає, що він має право на державне пенсійне забезпечення за вислугу років в органах прокуратури, яка складає більше 21 року. У зв'язку з відсутністю в Німеччині територіального управління пенсійного фонду України та не перебуванням позивачу на обліку у жодному з його територіальних управлінь позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою та просив зобов'язати відповідне територіальне управління призначити та виплачувати йому пенсію. Однак, Пенсійний фонд України повідомив, що в даний час відсутні умови, норми та механізм виплати пенсії громадянам, які проживають в країнах, з якими не укладені міждержавні угоди щодо пенсійного забезпечення. Позивачу було також ркомендовано звернутися до територіального управління за місцем його проживання (реєстрації). ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, однак отримав аналогічні роз'яснення. Така відмова відповідача є незаконною, оскільки обмежує конституційні права позивача. Протиправною бездіяльністю відповідачів ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з порушенням прав позивача на соціальний захист, тривожності, безсонні, необхідності працювати, що завдає фізичних труднощів та шкоди здоров'ю. Позивач також просить стягнути на його користь компенсацію частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглянув справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідачі направили свої письмові заперечення, в яких проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що вони діяли в межах повноважень, наданих їм законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв'язку з безпідставністю і необґрунтованістю.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до виїзду на постійне проживання в Німеччину проживав в Україні у м. Тернопіль.

У 1996 року ОСОБА_1 переїхав на постійне місце проживання в Німеччину.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується закордонним паспортом серії НОМЕР_1.

Позивач працював в Україні з 04 липня 1969 року по 27 листопада 1996 року, що підтверджується трудовою книжкою.

Позивач звертався до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі з заявами про нарахування та виплату пенсії, однак останні відмовили позивачу, посилаючись на відсутність умов, норм та механізмів виплати пенсії громадянам, які проживають в країнах, з якими не укладені міждержавні угоди щодо пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Норма статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» містить у собі положення про те, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно вимог ст. 51 Закону, пенсійне забезпечення громадян України, що живуть за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. Угоди між Україною та державою Німеччина про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території держави Німеччина - не існує.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 2 ч. 1 ст.49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

В пункті 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року зазначено, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

З огляду на зазначене, положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону втрачають чинність з 07.10.2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, проголошеного статтею 46 Конституції України.

Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Таким чином, з 07 жовтня 2009 року відсутні норми, які унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії, чим позбавив останнього права на соціальні виплати.

Виходячи з вищенаведеного, у відповідачів були відсутні підстави для направлення позивачу відповідей з роз'ясненнями про те, що виплата пенсії громадянам України, які проживають за кордоном у державах, з якими не укладені міждержавні угоди щодо пенсійного забезпечення, законодавством України не передбачена.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про визнання незаконною бездіяльності відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за кордон та про зобов'язання останнього нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років.

Пенсійний фонд України не уповноважений нараховувати та виплачувати пенсію, оскільки він організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, зокрема, в частині нарахування та виплати пенсії. Крім того, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України. Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках та печатку. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України до задоволення не підлягають.

Виплата пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не підлягає переказу за кордон, так як таким правом наділені особи, пенсії яким призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Посилання Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі у запереченнях у даній справі на пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015, згідно з яким з 01.06.2015 пенсії в порядку та на умовах, визначених вказаним Законом, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються, є безпідставними, виходячи з наступного.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 визначено, якщо у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу»; «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки вищезазначеним пунктом не було визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, відмова відповідача у перерахунку пенсії є безпідставною.

Крім того, статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Що стосується відшкодування за спричинену моральну шкоду, суд вважає за необхідне зазначити, що підстави для стягнення на користь позивача такого відшкодування відсутні, оскільки Законом України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просив стягнути на його користь компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру (а сума за рішенням суду є саме одноразовою виплатою): пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до п.п. 1-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 (із змінами внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів № 958 від 09.08.2001 року, № 430 від 31.03.2003 року), дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); та інші.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд вважає, що підлягає до задоволення також позовна вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

У ч. 3 ст. 94 КАС України зазначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

За таких обставин, з Державного бюджету України на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 57 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 24, 46 Конституції України, ст.ст. 49, 51 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, ст.ст. 2, 9, 21, 71, 87, 90, 94, 99, 102, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії - задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за кордон.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років в органах прокуратури України, починаючи з червня 2013 року із здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням терміну її нарахування та виплати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 57 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Г.О. Матійчук